ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 жовтня 2012 року м. Київ К/9991/14876/12
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі
Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,
здійснивши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України у Великомихайлівському районі Одеської області (далі також -УПФ) про зобов'язання вчинити певні дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою УПФ на постанову Великомихайлівського районного суду Одеської області від 10 листопада 2009 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2011 року,
встановив:
У поданій до суду у жовтні 2009 року позовній заяві ОСОБА_4 зазначав, що є дитиною війни і відповідно до положень Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни»(далі -Закон № 2195-ІV) має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, однак відповідачем із 1 січня 2006 року його виплату здійснено виходячи з меншого розміру, встановленого Урядом. Позивач просив зобов'язати УПФ здійснити перерахунок підвищення до пенсії в належному розмірі та погасити заборгованість.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2011 року в порядку внесення змін до постанови Великомихайлівського районного суду Одеської області від 10 листопада 2009 року про часткове задоволення позову ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково: дії відповідача визнано протиправними, зобов'язано УПФ здійснити нарахування та виплату ОСОБА_4 підвищення до пенсії відповідно до вимог статті 6 Закону № 2195-ІV за період із 15 жовтня 2008 року по 31 грудня 2009 року.
У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами як апеляційної, так і першої інстанцій норм матеріального та процесуального права при розв'язанні цього спору в частині задоволення позовних вимог, просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове -про відмову в задоволенні позову.
Доводів щодо неправильності судових рішень у частині, що стосується відмови в задоволенні позовних вимог, у касаційній скарзі не наведено. Позивачем зазначені судові рішення в порядку касаційного провадження не оскаржено.
Підстави для скасування рішення апеляційного суду відсутні.
Позивачеві згідно зі статтею 1 Закону № 2195-ІV у визначеному цим Законом порядку встановлено статус дитини війни. Відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі -Закон № 107-VI) частину першу статті 6 Закону № 2195-ІV викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни».
Однак згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 41 розділу ІІ Закону № 107-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
З огляду на наведене апеляційним судом правильно встановлено, що позивач має право на спірну виплату у розмірі встановленому статтею 6 Закону № 2195-ІV після 22 травня 2008 року (в межах позову).
Статтею 71 Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VІ «Державний бюджет України на 2009 рік»надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. За змістом цієї норми її дія не поширюється на державні соціальні гарантії, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму.
Оскільки в цьому випадку розмір державних соціальних гарантій регулюється статтею 6 Закону № 2195-ІV, зміни до якої в 2009 році не вносилися, розмір соціальних гарантій не змінювався, то суди дійшли правильного висновку про зобов'язання УПФ нарахувати та виплатити позивачеві підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни також у 2009 році.
За таких обставин з урахуванням положень статей 99 та 100 Кодексу адміністративного судочинства України суди дійшли правильного висновку про зобов'язання відповідача виконати вимоги статті 6 Закону № 2195-ІV в межах шестимісячного строку до дня звернення позивача до суду з цим позовом -з 1 серпня 2010 року.
Не можуть бути взяті до уваги доводи УПФ щодо неврегульованості механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІV. Рішення судів у цій частині відповідає положенням статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-ХІV «Про прожитковий мінімум»та судовій практиці, що склалася при розв'язанні спорів цієї категорії.
За правилами частини третьої статті 2201, частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових
рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, а судові рішення залишає без змін.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
ухвалив:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Великомихайлівському районі Одеської області відхилити і залишити без змін постанову Апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2011 року.
Чинним процесуальним законом не передбачено можливість оскарження цієї ухвали суду касаційної інстанції.
Судді