ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2012 року м. Київ К/9991/6488/12

Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,

здійснивши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області (далі також -УПФ) про перерахунок підвищення до пенсії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою УПФ на постанову Краматорського міського суду Донецької області від 24 листопада 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 3 серпня 2011 року,

встановив:

У поданій до суду у червні 2009 року позовній заяві ОСОБА_4 зазначала, що є дитиною війни і відповідно до положень Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни»(далі -Закон № 2195-ІV) має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, однак відповідачем із 1 січня 2007 року його виплату здійснено виходячи з меншого розміру, встановленого Урядом.

Постановою Краматорського міського суду Донецької області від 24 листопада 2009 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 3 серпня 2011 року позов задоволено частково: бездіяльність відповідача визнано протиправною, зобов'язано УПФ здійснити нарахування та виплату підвищення до призначеної позивачеві пенсії у встановленому статтею 6 Закону № 2195-ІV розмірі -30 % мінімальної пенсії за віком за періоди з 15 червня по 1 липня 2009 року з урахуванням фактично здійснених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1,70 гривні.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права при розв'язанні цього спору в частині задоволення позовних вимог, просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове -про відмову в задоволенні позову.

Доводів щодо неправильності судових рішень у їх частині, що стосується відмови в задоволенні позовних вимог, у касаційній скарзі не наведено. Позивачем зазначені судові рішення в порядку касаційного провадження не оскаржено.

Підстави для скасування судових рішень у цій справі відсутні.

Позивачеві згідно зі статтею 1 Закону № 2195-ІV у визначеному цим Законом порядку встановлено статус дитини війни. Відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі -Закон № 107-VI) частину першу статті 6 Закону № 2195-ІV викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни».

Однак згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 41 розділу ІІ Закону № 107-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

З огляду на наведене, судами правильно встановлено, що позивач має право на спірну виплату у розмірі встановленому статтею 6 Закону № 2195-ІV з 22 травня по 31 грудня 2008 року.

Статтею 71 Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VІ «Державний бюджет України на 2009 рік»надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. За змістом цієї норми її дія не поширюється на державні соціальні гарантії, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму.

Наведеною нормою передбачено встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини в цій справі, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом № 2195-ІV залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Законом № 2195-ІV будь-які зміни до статті 6 Закону № 2195-ІV не вносились, дію цієї норми у 2009 році зупинено не було.

Отже, нарахування та виплата у 2009 році (до встановленого судами строку) дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону № 2195-ІV.

Не можуть бути взяті до уваги доводи УПФ щодо неврегульованості механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІV. Рішення судів у цій частині відповідає положенням статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-ХІV «Про прожитковий мінімум»та судовій практиці, що склалася при розв'язанні спорів цієї категорії.

Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) (ця норма, а також стаття100 КАС -в редакції, чинній на час подання позову до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи у справах цієї категорії було встановлено річний строк, який належало обчислювати з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 100 КАС пропущення строку звернення до адміністративного суду було підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягала одна із сторін.

Позов у цій справі подано до суду у червні 2009 року, тобто після перебігу річного строку звернення до суду починаючи з часу здійснення відповідачем усіх виплат, правильність визначення розміру яких оскаржено. УПФ наполягало на відмові в позові з цих підстав. Отже, судами вірно задоволено позовні вимоги в межах річного строку до дня подання позову до суду.

Відповідно до вимог статті 220 КАС Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або/та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ухвалив:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області відхилити і залишити без змін постанову Краматорського міського суду Донецької області від 24 листопада 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 3 серпня 2011 року.

Чинним процесуальним законом не передбачено можливість оскарження цієї ухвали суду касаційної інстанції.

Судді