Судове рішення #25889501

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ


У Х В А Л А


І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И


23 жовтня 2012 року м. Київ К/9991/94734/11



Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,

здійснивши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Пустомитівському районі Львівської області (далі також -УПФ) про стягнення підвищення до пенсії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою УПФ на постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 19 вересня 2011 року,

встановив:

У поданій до суду в січні 2010 року позовній заяві ОСОБА_4 зазначала, що є дитиною війни і відповідно до положень статті 6 Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни»(далі -Закон № 2195-ІV) має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, однак відповідачем з 1 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 1 травня по 31 грудня 2008 року її виплату здійснено виходячи з меншого розміру, встановленого Урядом.

Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 вересня 2011 року, поновлено строк на звернення з цим позовом до суду і позов задоволено частково: бездіяльність відповідача визнано протиправною, зобов'язано УПФ здійснити перерахунок підвищення до призначеної позивачеві пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та відповідні виплати за періоди з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права при розв'язанні цього спору в частині задоволення позовних вимог, просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове -про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводів щодо неправильності судових рішень у їх частині, що стосується відмови в задоволенні позовних вимог, у касаційній скарзі не наведено. Позивачем зазначені судові рішення в порядку касаційного провадження не оскаржено.

Підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Позивачеві згідно зі статтею 1 Закону № 2195-ІV у визначеному цим Законом порядку встановлено статус дитини війни. Відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Обґрунтовуючи рішення про часткове задоволення вимог позивача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дію статті 6 Закону № 2195-ІV було зупинено на 2007 рік пунктом 12 частини першої статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(далі -Закон № 489-V), якою встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону № 489-V визнано такими, що не відповідають Конституції України.

Пунктом 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі -Закон № 107-VI) частину першу статті 6 Закону № 2195-ІV викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни».

Однак згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 41 розділу ІІ Закону № 107-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, спірні відносини з 1 січня по 9 липня 2007 року регулюються

відповідно до пункту 12 частини першої статті 71 Закону № 489-V, а з 9 липня

по 31 грудня 2007 року - статті 6 Закону № 2195-ІV.

З огляду на наведене, судами правильно встановлено, що позивач має право на спірну виплату у розмірі встановленому статтею 6 Закону № 2195-ІV з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року.

Не можуть бути взяті до уваги доводи УПФ щодо неврегульованості механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІV. Рішення судів у цій частині відповідає положенням статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-ХІV «Про прожитковий мінімум» та судовій практиці, що склалася при розв'язанні спорів цієї категорії.

Що стосується вимоги відповідача про відмову в позові в порядку застосування положень статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) з підстав пропуску позивачем встановленого статтею 99 цього Кодексу (обидві норми -в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом) річного строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, то відповідач не наполягав на цьому в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі. Виходячи з положень частини першої статті 100 КАС судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції, яким скасовано рішення суду першої інстанції, обґрунтовано не розглядалося питання про поновлення зазначеного строку та можливості відмови в позові з підстав його пропущення позивачем. За таких обставин відсутні підстави для скасування в цій частині обґрунтованого рішення суду апеляційної інстанції.

Із матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається неправильне застосування судами норм матеріального права. Також відсутні підстави для висновку, що судами порушено норми процесуального права.

Якщо відсутні підстави для скасування судового рішення, суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 2201 КАС відхиляє касаційну скаргу і залишає судові рішення без змін.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ухвалив:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Пустомитівському районі Львівської області відхилити і залишити без змін постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 19 вересня 2011 року.

Чинним процесуальним законом не передбачено можливість оскарження цієї ухвали. Рішення суду касаційної інстанції може бути переглянуте Верховним Судом України відповідно до положень статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.


Судді








Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація