Дело № 22ц-1590/07 p.                     Головуюча    по    1       інстанції   Шаманська Н.О.

Категория 29                                      Суддя - доповідач апеляційного суду  Довжук Т.С.

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої        -       Буренкової К.О.,  судців:     Козаченка В.І.,    Довжук Т.С,

при секретарі судового засідання    Негрун І.О.,

за участю позивача                     ОСОБА_1.,

представника позивача              ОСОБА_4 ,

відповідачів ОСОБА_2,  ОСОБА_3,

представника відповідачів                       ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ОСОБА_3

на рішення   Заводського   районного суду м.  Миколаєва від 04   червня 2007 року за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2

ОСОБА_3

про виділ грошової компенсації, 

ВСТАНОВИЛА:

17 травня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2,  ОСОБА_3 про стягнення компенсації вартості 1/3 частини квартири АДРЕСА_1

Позивач вказував,  що він та відповідачі є співвласниками вказаної квартири та кожному з них належить по 1/3 її частині. Відповідачі перешкоджають його проживанню в спірній квартири,  яка є двокімнатною та загальна площа цієї квартири не дозволяє її розділ в натурі.

Посилаючись на викладене,  позивач просив позов задовольнити.

15 серпня 2006 року ОСОБА_6.  звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1.,  ОСОБА_2,  ОСОБА_3 про визнання права власності на спірну квартиру в зв'язку з тим,  що вказану квартиру отримали на всіх членів сім'ї,  вона була включена в ордер разом з відповідачами,  а не була в ній зареєстрована з формальних причин.

Ухвалою Заводського районного суду м.  Миколаєва від 11 січня 2007 року провадження по справі за зустрічним позовом було закрито в зв'язку з прийняттям судом відмови ОСОБА_6.  від позову.

Рішенням Заводського районного суду м.  Миколаєва від 04 червня 2007 року первісний позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь позивача 63 403 грн. 66 коп. компенсації його частки в квартирі АДРЕСА_1 та стягнуто в солідарному порядку на користь держави 583 грн. судового збору і на користь позивача 51 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2. і ОСОБА_3 просять вказане рішення скасувати,  так як вони не перешкоджають позивачу проживати в спірній квартирі. На думку апелянтів,  рішення суду є формальне правильним,  але суперечить нормам моралі.

Заслухавши суддю-доповідача,  пояснення сторін та їх представників,  дослідивши матеріали справи,  колегія суддів вважає,  що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов,  суд першої інстанції виходив з того,  що позивач,  як співвласник,  який бажає виділу частки із спільного майна,  має право на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки на підставі ч. 2  ст.  364 ЦК України.

Між тим,  з таким висновком суду погодитися не можна,  оскільки суд прийшов до нього без належної оцінки наявних у справі доказів та неправильно застосував норму матеріального права,  що відповідно до п. 4  ст.  309 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового рішення.

В відповідності до ч.3  ст.  303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги,  якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права,  які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Так,  з матеріалів справи вбачається,  що позивач фактично ставить питання про припинення права власності на свою частину квартири та стягнення з відповідачів компенсації її вартості.

Такі правовідносини регулюються  ст.  365 ЦК України,  яка передбачає,  що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників,  а не самого позивача.

Однак,  ухвалюючи оскаржуване рішення,  районний суд не звернув належну увагу на такі вимоги закону,  а тому помилково ухвалив рішення про задоволення позову.

Враховуючи викладене,  колегія суддів вважає,  що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись  ст.  ст.  303,  309,  313,  316 ЦПК України,  колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3     задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м.  Миколаєва від 04 червня 2007 реку скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ОСОБА_3 про виділ грошової компенсації відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення,  але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.