РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/0191/1576/2012Головуючий суду першої інстанції:Блейз І.Г.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Притуленко О. В.
РІШЕННЯ
"31" жовтня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіПритуленко О.В.,
СуддівЛоманової Л.О.,Кустової І.В.,
При секретаріМартиненко М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 19 вересня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У квітні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу та процентів за користування грошима.
Свої вимоги мотивувала тим, що 15 жовтня 2008 року ОСОБА_7 позичив у неї кошти в розмірі 7600 грн. (що еквівалентно 1607 доларів США) та 659 грн. (що еквівалентно 140 доларам США) із зобов'язанням повернути грошові кошти до 15 квітня 2009 року зі сплатою 5% на місяць на суму неповернених грошових коштів.
Посилаючись на те, що ОСОБА_7 свої зобов'язання у встановлений строк не виконав, ОСОБА_6 просила суд стягнути з відповідача борг у розмірі 1747 доларів США, що еквівалентно 13976 грн. та невиплачені проценти з 15 листопада 2008 року по 15 травня 2012 року в розмірі 12488 доларів США, що еквівалентно 99904 грн.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 19 вересня 2012 року позовні вимоги задоволені частково. Суд вирішив: стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 борг в розмірі 7600 грн. та відсотки в розмірі 47381,92 грн., всього 54981,92 грн. В решті вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_7 - ОСОБА_8, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
На думку апелянта, суд першої інстанції внаслідок неправильного тлумачення змісту розписки відповідача, дійшов помилкового висновку про розмір відсотків, що підлягають стягненню на користь позивачки. Крім того, суд безпідставно відмовив в застосуванні положення ст.267 ЦК України щодо наслідків спливу позовної давності (про що було заявлено відповідачем); не застосував до спірних правовідносин ч.2 ст.550 ЦК України щодо не нарахування процентів на неустойку, ч.3 ст.551 та ч.4 ст.1193 цього Кодексу щодо зменшення розміру неустойки та зменшення розміру відшкодування залежно від матеріального становища відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та апелянта, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається у письмовій формі.
Частина 2 статті 1047 Цивільного кодексу України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Судом безспірно встановлено, що 15 жовтня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був укладений договір позики, згідно якого позивачка надала відповідачу у борг 7600 грн. (еквівалент яких сторони визначили у розмірі 1607 доларів США) та 659 грн., (еквівалент - 140 доларам США). На підтвердження укладення договору позики позивачкою надано розписку відповідача, відповідно до якої борг в розмірі 7600 грн. підлягав поверненню до 15 квітня 2009 року, а в розмірі 659 грн. - до кінця жовтня (згідно пояснень сторін - жовтня 2008 року).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу в розмірі 7600 грн. суд обґрунтовано виходив з того, що відповідачем основні грошові зобов'язання до моменту ухвалення рішення не виконані, а тому вказана сума підлягає стягненню на підставі ст.1049 ЦК України.
У стягненні боргу в сумі 659 грн. судом відмовлено на підставі ч.4 ст.267 ЦК України в зв'язку зі спливом позовної давності, встановленої законом для захисту порушених прав.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача процентів за користування позиченими коштами (7600 грн.), суд першої інстанції виходив із того, що сторонами встановлено процентну ставку за користування грішми в розмірі 5 % на місяць, при цьому розрахунок процентів за кожний наступний місяць здійснюється з суми боргу із добавленням суми несплачених відсотків. З урахуванням зазначеного суд визначив суму процентів, що підлягають стягненню в розмірі 54981,92 грн.
Оскаржуючи рішення в цій частині, апелянт посилається на те, що визначена у розписці процентна ставка була чинною лише до 15 квітня 2009 року (до моменту повернення позики) і відповідач повинен був остаточно сплатити позивачці 10096,64 грн. Проте, суд безпідставно задовольнив вимоги позивачки щодо стягнення процентів за межами цього строку.
Повністю з таким доводом апеляційної скарги погодитися не можна, оскільки згідно частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що в разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.3 ст.1049 ЦК України).
Виходячи з того, що зобов'язання щодо повернення суми позики відповідачем не виконане, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача, крім суми боргу, процентів за користування грішми.
Зі змісту розписки, виданої відповідачем, вбачається, що користування позикою є платним, визначена у розписці процентна ставка у розмірі 5% в місяць від суми позики, що нараховується до моменту повернення позики та сплачується одночасно з поверненням суми.
При вирішенні спору суд не врахував, вказаних обставин.
Не врахував суд також того, що проценти за договором позики, згідно ст.1048 ЦК України нараховуються саме на суму позики. Нарахування процентів на грошові кошти, які не передавалися у позику, законом не передбачено.
За таких обставин не можна погодитися з висновком суду про те, що на користь позивачки належить стягнути проценти, розмір яких щомісячно повинен визначатися з суми боргу та несплачених процентів за користування грошовими коштами.
Виходячи з наведеного рішення суду в цій частині підлягає зміні на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України; розмір процентів, визначених судом до стягнення - підлягає зменшенню до 16340 грн., виходячи з того, що за користування коштами в період з 15 жовтня 2008 року по 15 травня 2012 року (як заявлено в позові) відповідач повинен сплатити по 380 грн. щомісячно (380 грн. х 43 міс.=16340 грн.).
Доводи апелянта про те, що до спірних правовідносин належить застосувати положення ч.2 ст.550, ч.3 ст.551 та ч.4 ст.1193 ЦК України, виходячи з того, що передбачене умовами договору нарахування процентів на суму боргу з процентами за користування позикою фактично є відповідальністю у вигляді неустойки, до якої належить застосувати наслідки спливу позовної давності, не можна визнати обґрунтованими, оскільки зміст виданої відповідачем розписки не свідчить про досягнення сторонами умов щодо сплати неустойки в разі невиконання зобов'язань за договором позики. Безпідставні є також доводи апелянта про сплив строку позовної давності для стягнення з ОСОБА_7 несплачених процентів за користування позикою, оскільки дату остаточного розрахунку за цим договором сторони передбачили 15 квітня 2009 року.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 3 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, статтею 316 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 задовольнити частково.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 19 вересня 2012 року в частині визначення суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 змінити: зазначити, що стягненню підлягає борг в сумі 7600 грн., відсотки в сумі 16340 грн., а всього - 23940 грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Притуленко О.В. Ломанова Л.О. Кустова І.В.