ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2012 року м. Київ К/9991/10525/12

Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,

здійснивши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Драбівському районі Черкаської області (далі також -УПФ) про зобов'язання вчинити певні дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою УПФ на постанову Драбівського районного суду Черкаської області від 9 грудня 2009 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 16 грудня 2011 року,

встановив:

У поданій до суду у жовтні 2009 року позовній заяві ОСОБА_4 зазначав, що є дитиною війни і відповідно до положень Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни»(далі -Закон № 2195-ІV) має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, однак відповідачем у 2006-2008 роках виплату підвищення здійснено відповідачем у меншому розмірі, встановленому Урядом.

Посилаючись на наведене, позивач просив поновити пропущений строк для звернення до суду та зобов'язати УПФ нарахувати і стягнути на його користь недоплачені 4471,20 гривні.

Постановою Драбівського районного суду Черкаської області від 9 грудня 2009 року, зміненою постановою Апеляційного суду Черкаської області від 16 грудня 2011 року, позов задоволено частково: зобов'язано УПФ нарахувати і виплатити на користь позивача недоплачене підвищення до пенсії як дитині війни з 20 жовтня 2008 року по 9 грудня 2009 року.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права при розв'язанні цього спору в частині задоволення позовних вимог, просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове -про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводів щодо неправильності судових рішень у їх частині, що стосується відмови в задоволенні позовних вимог, у касаційній скарзі не наведено. Позивачем зазначені судові рішення в порядку касаційного провадження не оскаржено.

Підстави для скасування рішення апеляційного суду та в залишеній ним без змін частині рішення суду першої інстанції відсутні.

Позивачеві згідно зі статтею 1 Закону № 2195-ІV у визначеному цим Законом порядку встановлено статус дитини війни. Відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі -Закон № 107-VI) частину першу статті 6 Закону № 2195-ІV викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни».

Однак згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 41 розділу ІІ Закону № 107-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

З огляду на наведене, судами правильно встановлено, що позивач має право на спірну виплату у розмірі, встановленому статтею 6 Закону № 2195-ІV після 22 травня 2008 року.

Статтею 71 Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VІ «Державний бюджет України на 2009 рік»надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. За змістом цієї норми її дія не поширюється на державні соціальні гарантії, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму.

Оскільки в цьому випадку розмір державних соціальних гарантій регулюється статтею 6 Закону № 2195-ІV, зміни до якої в 2009 році не вносилися, розмір соціальних гарантій не змінювався, то суди дійшли правильного висновку про зобов'язання УПФ нарахувати та виплатити позивачеві підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни також у 2009 році.

Апеляційним судом по суті правильно враховано обставини справи і відповідно до положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України уточнено межі періоду, за який задоволено позовні вимоги.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ухвалив:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Драбівському районі Черкаської області відхилити і залишити без змін постанову Апеляційного суду Черкаської області від 16 грудня 2011 року та змінену ним постанову Драбівського районного суду Черкаської області від 9 грудня 2009 року.

Чинним процесуальним законом не передбачено можливість оскарження цієї ухвали суду касаційної інстанції.

Судді