УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
_________________________________________
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Від "01" листопада 2012 р. Справа № 4/5007/1028/12
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Лозинської І.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Лашин О.В. - представник за дов. від 16.08.2012 р. вих. №80,
від відповідача: не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Лідер - Продукт" (м. Житомир)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м. Житомир)
про стягнення 4306,96 грн.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 4306,96 грн. за договором поставки від 28.02.2011 р. №106, з яких: 875,40 грн. основного боргу, 131,31 грн. штрафу в розмірі 15% заборгованості та 3300,25 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1% за кожен день.
Ухвалою від 07.09.2012 р. господарський суд порушив провадження у справі, призначив засідання суду, зобов'язав сторони надати необхідні документи по справі.
У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням ним вимог ухвали господарського суду від 07.09.2012 р., з метою подання сторонами необхідних доказів по справі, для забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору, ухвалою від 10.10.2012 р. господарський суд розгляд справи відклав на 01.11.2012 р.
31.10.2012 р. на виконання вимог ухвали суду від 10.10.2012 р. позивачем подано обгрунтування нарахованих штрафних санкцій (вх.№14331 від 31.10.2012 р.), які долучено судом до матеріалів справи (а. с. 24).
В засіданні суду 01.11.2012 р. представник позивача підтримав в повному обсязі позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просить стягнути з відповідача 4306,96 грн. боргу з урахуванням штрафних санкцій.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Письмового відзиву на позов від відповідача не надійшло.
При цьому, щодо нез"явлення в засідання суду представника відповідача, господарський суд приймає до уваги наступне.
31.10.2012 р. на адресу суду повернулась не врученою кореспонденція господарського суду, направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідачу у справі - ОСОБА_2, з відміткою поштового відділення "За закінченням терміну зберігання" (а. с. 21 - 23).
Як вбачається зі свідоцтва НОМЕР_2 про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та копії паспорту відповідача (а. с. 5, 6), фізична особа - підприємець ОСОБА_2 проживає за адресою: 10020, АДРЕСА_1.
Відповідно до вимог ч.1 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.
Згідно з ч. 4 ст.17 вказаного Закону в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо фізичної особи-підприємця, у тому числі її місце проживання.
Відповідно до ч. 1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
У пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Зважаючи на викладене, господарський суд вважає, що відповідача було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, проте, своїм правом приймати участь в судовому засіданні останній не скористався.
Враховуючи, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов'язковою, з врахуванням того, що строк розгляду позовної заяви майже сплинув (позовна заява надійшла до господарського суду 05.09.2012 р., відповідно до ст.77 ГПК України відкладення розгляду справи можливе в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу), господарський суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача та за наявними матеріалами справи, відповідно до ст.75 ГПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд,-
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, 28.02.2011 р. між сторонами у справі - Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Лідер - Продукт" (постачальник) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (покупець) укладено договір поставки товару №106 (а. с.3, 4), за яким постачальник зобов'язався передати у власність покупця продовольчі товари, а покупець зобов'язався прийняти товар в асортименті, кількості і по ціні, згідно з накладними і оплатити його на умовах цього договору (п.1.1. договору).
Згідно з п.1.2. договору, ціни на товари, які поставляються на підставі цього договору, визначаються постачальником на кожну окрему партію товару і вказуються в накладній, яка одночасно є рахунком для оплати товари. Сумою цього договору є сума всіх накладних. За змістом вказаного пункту договору, підпис представника покупця на видатковій накладній постачальника засвідчений печаткою або штампом покупця, є належним підтвердженням того, що покупець ознайомлений з цінами на товар, на дану партію товару та приймає на себе зобов'язання оплатити такий товар за цінами, зазначеними в відповідній видатковій накладній постачальника.
У відповідності до п.2.7. договору, датою поставки товару покупцю є дата прийому-передачі товару, що має вказуватися представником покупця на видатковій накладній постачальника, в випадку не зазначення повноважним представником покупця дати прийому-передачі товару датою поставки вважається дата видаткової накладної, згідно якої передавався товар.
В розділі 3 договору визначено порядок розрахунків, зокрема, встановлено, що розрахунки з постачальником здійснюються в безготівковій формі, шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок постачальника з зазначенням номера і дати видаткової накладної, в протилежному випадку погашається заборгованість по першій неоплаченій накладній. Датою виконання обов'язку покупця по оплаті товару є дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.
За змістом п.3.2, п.3.3. договору, покупець оплачує товар, отриманий на підставі даного договору на умовах відстрочки платежу; термін відстрочки платежу за товар, поставлений покупцю на підставі даного договору становить 7 календарних днів від дати поставки товару покупцю по кожній окремій накладній.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до статті 629 цього ж кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписами статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріали справи свідчать, що на виконання зобов'язань згідно з умовами договору №106 від 28.02.2011 р. позивач поставив відповідачу товар, зокрема, за видатковою накладною №Р26-025893 від 17.08.2011 р. на суму 975,41 грн. (а. с.11).
В свою чергу, відповідач свої зобов"язання щодо оплати отриманого товару належним чином відповідно до умов договору не виконав, що й сталою підставою для звернення з даним позовом до господарського суду.
Згідно з актом звірки взаємних розрахунків між сторонами (а. с.12), товар, отриманий за вказаною видатковою накладною №Р26-025893 від 17.08.2011 р., був частково оплачений відповідачем лише 12.12.2011 р. в сумі 100,00 грн.; станом на 30.01.2012 р. заборгованість за даною накладною на користь позивача становила 875,40 грн.; згідно з наявними у справі доказами, на момент розгляду справи, сума боргу не змінилась та складає 875,40 грн., доказів її сплати відповідачем не надано.
Враховуючи викладене, позов щодо стягнення з відповідача суми основного боргу - 875,40 грн., підлягає задоволенню господарським судом.
Отже, згідно із встановленими обставинами справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов"язань за договором № 106 від 28.02.2011 р.
Порушенням зобов'язання, згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що у відповідності до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У відповідності до ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
В пункті 6.2. договору сторони передбачили, що в разі прострочення покупцем строку оплати за товар (7 календарних днів від дати поставки товару по накладній), він зобов'язаний виплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми боргу за кожен день прострочки платежу, а також, в разі прострочення покупцем строку оплати товару більш ніж на 20 календарних днів покупець повинен додатково сплатити постачальнику штраф в розмірі 15 відсотків від суми боргу.
Звернувшись з позовом у даній справі, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача відповідно до п.6. 2. договору штраф у розмірі 15% від суми заборгованості 875,40 грн. в сумі 131,31 грн.
З врахуванням вищевикладених встановлених обставин справи та умов договору, господарський суд дійшов висновку про правомірність здійсненого позивачем розрахунку та, відповідно, обгрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача на свою користь 131,31 грн. штрафу.
Крім того, пунктом 6.8. договору сторони обумовили, що у випадку прострочення строку оплати більш ніж на тридцять календарних днів покупець зобов'язаний, крім пені та штрафу, сплатити постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами, в розмірі 1 відсотка від суми простроченого платежу, за кожен день такого прострочення; такі відсотки починають нараховуватися з першого дня виникнення боргу, але на суму заборгованості, яка прострочена більш ніж на тридцять днів.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України).
Пунктом 6,8 договору поставки товару № 106 від 28.02.2011 р. передбачено, що у випадку прострочення покупцем строку оплати товару більш ніж на тридцять календарних днів, що встановлений п. 3.3 даного договору, покупець зобов'язаний крім пені та штрафу сплатити постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення. Такі відсотки починають нараховуватися з першого дня виникнення заборгованості, але на суму заборгованості, яка прострочена більш ніж на тридцять днів.
У позовній заяві вказано розрахунок відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1% за кожен день:
875,40 грн. : 100 *377 = 3300,25 грн.
Отже, при сумі боргу в розмірі 875,40 грн. заявлено вимогу про стягнення відсотків в сумі 3300,25 грн., яка, на думку господарського суду є явно не справедливою.
Таким чином, договірні відсотки значно перевищують передбачені ст. 625 ЦК України 3% річних.
У зв'язку з цим, господарський суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на таке.
У рішенні Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) справедливість характеризується як одна з основних засад права, що "є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай, - наголошує КСУ, - справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню". Перенесення цієї позиції у площину цивільно-правового регулювання спонукає до констатації того, зокрема, що незалежно від схильності певного суб'єкта правозастосування до тієї чи іншої характеристики правової природи процентів річних їх розмір, визначений за погодженням сторін договірного зобов'язання (вихідна розрахункова величина), та обсяг стягнення, нарахованого у зв'язку з їх застосуванням, мають бути еквівалентними, загалом розмірними обґрунтовано очікуваним негативним майновим наслідкам порушення грошового зобов'язання.
Визначаючи справедливі критерії заходів майнового впливу, варто згадати також і рішення КСУ від 24.03.2005 р. № 2-рп/2005 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п. 1.17 ст. 1, ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (справа про податкову заставу), у якій Конституційний Суд висловив своє бачення складових елементів права, які об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права - це, на думку КСУ, "зокрема розмірність, рівність, мораль". Зазначене ще раз засвідчує необхідність додержання такого порядку застосування передбачених ст. 625 ЦК процентів, який був би спроможним унеможливити виникнення явної невідповідності між наслідками вчиненого боржником правопорушення та розміром накладеного на нього стягнення.
Пунктом 3 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Пунктом 2 статті 13 ЦК України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Відповідно до частини 2 пункту 3 статті 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За таких обставин, господарський суд вважає за необхідне відмовити позивачу у стягненні з відповідача 3300,25 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами
Стаття 33 ГПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач доказів сплати заборгованості суду не надав. Враховуючи вищевикладене, позов обґрунтований, підтверджений доказами, що містяться в матеріалах справи та підлягає частковому задоволенню: з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 875,40 грн. основного боргу та 131,31 грн. штрафу. В решті позову відмовити.
Судові витрати відповідно до ст.49 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-
ВИРІШИВ:
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Лідер - Продукт" ( 10001, м. Житомир, вул. Ватутіна, 188, ідентифікаційний код 33644213)
875,40 грн. основного боргу
131,31 грн. штрафу
1609,50 грн. судового збору.
3. У стягненні 3300,25 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Лозинська І.В.
Повне рішення складено 05.11.2012 р.
віддрукувати
1 - до справи
2 - позивачу (реком.)