КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.10.2012 № 5011-26/5668-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
Михальської Ю.Б.
при секретарі: Романовій Ю.М.
за участю представників:
позивача: Самелюк К.О. - дов. №225-КР-1400 від 18.09.2012p.;
відповідача-1: не з'явився;
відповідача-2: Співак Т.М. - дов. б/н від 30.07.2012р.;
прокуратури: Руденко О.М. - посвідчення №85 від 21.03.2012р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного підприємства "Анкор"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 19.07.2012р.
у справі №5011-26/5668-2012 (суддя Пінчук В.І.)
за позовом Київського прокурора захисту прав громадян та інтересів держави в екологічній сфері в інтересах держави в особі Київської міської ради
до 1) Голосіївської районної у місті Києві ради в особі ліквідаційної комісії
2) Приватного підприємства "Анкор"
про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та про зобов'язання повернути земельну ділянку
ВСТАНОВИВ:
Київський прокурор захисту прав громадян та інтересів держави в екологічній сфері (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) до Голосіївської районної у місті Києві ради (далі - відповідач-1) та Приватного підприємства "Анкор" (далі - відповідач-2) про:
- визнання договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачами та зареєстрованого у книзі реєстрації договорів оренди земельних ділянок в Голосіївській районній адміністрації за №192 від 06.10.2009р., недійсним;
- визнання відсутнім у відповідача-2 права користування земельною ділянкою, розташованою на перетині вул. Генерала Родимцева та вул. Голосіївської у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,01 га, вартість якої згідно з нормативною грошовою оцінкою становить 243 129,78 грн.;
- зобов'язання відповідача-2 повернути позивачу вищевказану земельну ділянку.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
- позивач, який здійснює правомочності власника відповідної земельної ділянки від імені територіальної громади міста Києва, не надавав своєї згоди на укладення договору оренди шляхом прийняття на сесії з цього приводу позитивного рішення, на підставі якого має бути укладений договір оренди як документ, що посвідчує надане рішенням право на земельну ділянку;
- порушуючи норми Земельного кодексу України, відповідач-1, уклавши оспорюваний договір оренди з відповідачем-2 вирішив питання, які належать до виключної компетенції позивача, як розпорядника спірної земельної ділянки, перевищивши при цьому свої повноваження;
- відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- доказів укладання відповідачем-2 договору оренди земельної ділянки з позивачем не надано.
Відповідач-1 явку свого представника у судові засідання місцевого господарського суду не забезпечив, відзиву на позов не надав, у зв'язку з чим справа розглядалась Господарським судом міста Києва на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Відповідач-2 заперечував проти позову, наголошуючи на наступному:
- рішення відповідача-1 від 04.06.2009р. №33/18, на підставі якого було укладено спірний договір оренди, прийнято відповідно до п.34 ст. 26, ст. 41 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України „Про оренду землі", рішення Київської міської ради від 21.12.2000р. №118/1095, ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 09.10.2008р. „Про зупинення дії рішення Київської міської ради від 17.07.2008р. №58/58 „Про заходи щодо впорядкування об'єктів торгівлі (малих архітектурних форм)" та висновків постійної комісії ради з питань землекористування, розвитку території та будівництва»;
- укладаючи договір з відповідачем-2, відповідач-1 діяв в межах наданих йому повноважень;
- відповідач-2 належним чином виконує свої грошові зобов'язання за договором оренди.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2012р. у справі №5011-26/5668-2012 позов було задоволено повністю; визнано договір оренди земельної ділянки, укладений між відповідачами, зареєстрований у книзі реєстрації договорів оренди земельних ділянок в Голосіївській районній адміністрації за №192 від 06.10.2009р. недійсним; визнано відсутність у відповідача-2 права користування земельною ділянкою, що розташована на перетині вул. Генерала Родимцева та вул. Голосіївської у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,01 га, вартість якої згідно нормативної грошової оцінки становить 243 129,78 грн.; зобов'язано відповідача-2 повернути позивачу земельну ділянку площею 0,01 га, вартістю 243 129,78 грн., яка розташована на перетині вул. Генерала Родимцева та вул. Голосіївської у Голосіївському районі м. Києва. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 073,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2012р. у справі №5011-26/5668-2012 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, Земельний кодекс України, Закон України «Про місцеве самоврядування», Закон України «Про землеустрій», а висновки, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, відповідач-2 наголошував на наступному:
- відповідач-2 звертався до позивача з проханням укласти договір оренди спірної земельної ділянки, але відповіді не отримав;
- згідно зі ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що і договір, натомість судом не досліджувалось питання щодо відсутності заперечень у відповідача-1 по припиненню чи розірванню оспорюваного договору оренди;
- згідно з даними чергового кадастрового плану та витягу з бази даних Державного земельного кадастру землекористувачем спірної земельної ділянки є ДКП УЗН „Краєвид". В своєму листі від 09.08.2012р. ДКП УЗН „Краєвид" зазначило про відсутність заперечень зі свого боку відносно подальшої діяльності відповідача-2 на території Голосіївського парку (де розміщена спірна земельна ділянка).
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2012р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.10.2012р.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2012р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Михальської Ю.Б.
В судове засідання 11.10.2012р. з'явились представники позивача, відповідача-2 та прокуратури. Представник відповідача-1 не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2012р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 29.10.2012р.
Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2012р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Іоннікової І.А., Коротун О.М.
В судовому засіданні 29.10.2012р. представник відповідача-2 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2012р. у справі №5011-26/5668-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
В судовому засіданні 29.10.2012р. представники прокуратури та позивача заперечували проти доводів відповідача-2, викладених в апеляційній скарзі, просили суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні 29.10.2012р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-2 та прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Згідно зі ст. ст. 13, 19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В п.12 перехідних положень Земельного кодексу України вказано, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до ч.5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
В ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).
З наведених правових норм випливає, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.
На підставі п.24 рішення Голосіївської районної у м. Києві ради 33 сесії V скликання №33/18 від 04.06.2009р. «Про продовження дії договорів оренди земельних ділянок для експлуатації існуючих малих архітектурних форм» (том справи - 1, аркуш справи - 65) 06.10.2009р. між відповідачем-1, як орендодавцем, та відповідачем-2, як орендарем, було укладено договір на короткострокову оренду земельної ділянки для експлуатації існуючого сезонного майданчика площею 100 кв. м., яка розташована на перетині вул. Генерала Родимцева та вул. Голосіївської у Голосіївському районі м. Києва на території національного природного парку "Голосіївський" (далі - Договір оренди).
Згідно з п.6 Договору оренди останній укладено на 3 роки.
Договір оренди було зареєстровано у книзі реєстрації договорів оренди земельних ділянок в Голосіївській районній адміністрації за №192 від 06.10.2009р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір оренди було укладено відповідачем-1 з перевищенням наданих йому повноважень.
Місцевий господарський суд задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги документально підтвердженими та нормативно обґрунтованими.
Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, вважає його таким, що відповідає фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до п.34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції міських рад відносяться питання, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
В п.п. "а" - "в" ст. 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
В ст. 16 Закону України «Про оренду землі» визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч.1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі»).
Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, саме позивач уповноважений здійснювати правомочності власника земельних ділянок, належних до державної та комунальної власності, в тому числі і земельної ділянки, переданої відповідачу-2, від імені територіальної громади міста Києва.
В процесі судового розгляду було встановлено, що позивач не надавав своєї згоди на укладення Договору оренди з відповідачем-2 шляхом прийняття на сесії з цього приводу відповідного рішення, на підставі якого має бути укладений договір оренди.
В апеляційній скарзі відповідач-2 також зазначає про те, що він звертався до позивача з проханням укласти договір оренди спірної земельної ділянки, але відповіді не отримав.
Тобто, станом на дату звернення з позовом до Господарського суду міста Києва та розгляду справи як місцевим господарським судом, так і судом апеляційної інстанції рішення щодо надання згоди відповідачу-2 на укладання договору оренди спірної земельної ділянки позивачем не приймалось.
Посилання відповідача-2 на рішення Голосіївської районної у м. Києві ради 33 сесії V скликання №33/18 від 04.06.2009р. «Про продовження дії договорів оренди земельних ділянок для експлуатації існуючих малих архітектурних форм» не може бути прийнято судом до уваги, оскільки, як уже зазначалось вище, повноваження щодо надання земельних ділянок у користування належить безпосередньо позивачу, а не відповідачу-1.
Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у відповідача-1 достатнього обсягу повноважень для укладання Договору оренди з відповідачем-2 не надано.
Посилання відповідача-2 на лист ДКП УЗН „Краєвид" від 09.08.2012р. не приймається судом до уваги, оскільки ДКП УЗН „Краєвид" не є особою, з якою норми чинного законодавства, зокрема, Земельний кодекс України, передбачають обов'язкове погодження щодо відведення (передання у користування) земельної ділянки.
Згідно з нормами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладених вище обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач-1 уклав спірний Договір оренди земельної ділянки з відповідачем-2 в порушення норм чинного законодавства, насамперед Земельного кодексу України, і фактично вирішив питання, належні до виключної компетенції позивача, як розпорядника спірної земельної ділянки, перевищивши при цьому свої повноваження, що є безумовною підставою для визнання договору недійсним.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем-2 не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування викладеного в позові.
За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Враховуючи відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відповідача-2 (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Анкор" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2012р. у справі №5011-26/5668-2012 - без змін.
2. Матеріали справи №5011-26/5668-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.
Головуючий суддя Зубець Л.П.
Судді Мартюк А.І.
Михальська Ю.Б.