Справа № 1321/2-886/11 Головуючий у 1 інстанції: Фарина Л.Ю.
Провадження № 22-ц/1390/4984/12 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н. М.
Категорія - 30
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого -судді Курій Н.М.,
суддів: Каблака П.І., Крайник Н.П.,
за секретаря Зозулі В.П.,
з участю представника Генеральної прокуратури України прокурора Турчина І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника Фермерського господарства «ОСОБА_2.»- ОСОБА_2 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 21 травня 2012 року та за апеляційною скаргою представника Фермерського господарства «ОСОБА_2.»- ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 28 травня 2012 року,
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 21 травня 2011 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі за позовом Фермерського господарства «ОСОБА_2.»до Генеральної прокуратури України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та звернення до Верховного суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного суду України подання щодо тлумачення ст. 56 Конституції України.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 28 травня 2012 року відмовлено у задоволенні позову (первісних та збільшених) Фермерського господарства «ОСОБА_2.»до Генеральної прокуратури України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Не погоджуючись із вищезазначеними ухвалою та рішенням Сокальського районного суду Львівської області, представник Фермерського господарства «ОСОБА_2.»- ОСОБА_2 оскаржив їх в апеляційному порядку.
Посилаючись на ряд норм матеріального і процесуального права в апеляційній скарзі, апелянт зазначає, що при постановленні ухвали районним судом не враховано рішення Конституційного Суду України № 6-зп від 25.11.1997 року, рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 року та рішення Конституційного Суду України № 15-рп від 09.07.2002 року, оскільки зазначена ухвала не ґрунтується на законності, верховенстві права та вимогах закону.
Апелянт просить оскаржувану ухвалу скасувати та задовольнити його клопотання про зупинення провадження у справі за позовом Фермерського господарства «ОСОБА_2.»до Генеральної прокуратури України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та звернення до Верховного суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного суду України подання щодо тлумачення ст. 56 Конституції України.
Також, оскаржуючи рішення, в апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом не досліджені всі обставини справи та не надано відповідну оцінку доказам та обставинам справи.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи в позові, ухвалив рішення з порушенням ст. 8, 19, 40, 68 Конституції України, ст. 54, 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 1, 4, 12 Закону України «Про прокуратуру», ст.12 Закону України «Про звернення громадян, ст. 94, 95, 97, 99 КПК України, Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2001 від 23.05.2001року, відповідно до яких Генеральна прокуратура України повинна була повідомити про невідповідність оформлення його заяви про злочин статтям 94-95 КПК України, а у зв'язку із цим мала прийняти рішення згідно із ст.97 КПК України і, у випадку відмови в порушенні кримінальної справи відповідно до ст.99 КПК України, направити йому постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.
У судове засідання апелянт ОСОБА_2 не з'явився та про причини своєї неявки не повідомив. Про день і час слухання справи позивач - Фермерського господарства «ОСОБА_2.»повідомлено у відповідності до вимог ст.74 ЦПК України, про що свідчить зворотне поштове повідомлення (а.с. 111).
Представник Генеральної прокуратури України прокурор Турчин І.О. в суді апеляційної інстанції доводи апелянта заперечив, просив оскаржувані ухвалу та рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора Турчина І.О., перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, законність ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Відповідно до п.4 ст.13 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.
Відповідно до п.2 ст.40 Закону України «Про Конституційний Суд України», суб'єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктом 4 статті 13 цього Закону, є Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 ЦПК України, у разі виникнення у суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акту.
Відповідно до абз.2 п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з вмотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції України може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів.
Матеріалами справи встановлено, що представником Фермерського господарства «ОСОБА_2.» ОСОБА_2 до районного суду через канцелярію подано клопотання про зупинення провадження у справі та звернення до Верховного суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного суду України подання щодо тлумачення ст. 56 Конституції України.
Відхиляючи вищезазначене клопотання, суд першої інстанції дійшов висновку, що воно є необґрунтованим і наведені у ньому доводи не дають підстав для висновків щодо необхідності роз'яснення відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження та звернення до Верховного суду України правильно застосував норми процесуального права, а тому доходить висновку, що підстави для скасування ухвали районного суду відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Виходячи з положень ст. 121 Конституції України, ст. ст. 1, 3, 4, 5, 7, 13 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури складають єдину відокремлену централізовану систему державних органів, на які покладено функції нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів, підтримання державного обвинувачення в суді та представництво інтересів громадянина або держави в суді у передбачених законом випадках.
Відповідно до п. 3 ст. 121 Конституції України, ст. ст. 12, 30 Закону України «Про прокуратуру», здійснюючи свої повноваження щодо нагляду за виконанням законів органами дізнання, досудового слідства, прокурор зобов'язаний, зокрема, перевіряти виконання вимог закону про прийом, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень громадян про вчинені злочини.
Судом установлено, що правовідносини сторін виникли з підстав відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої (на думку ОСОБА_2.) позивачу діями Генеральної прокуратури України, у зв'язку з порушенням порядку оформлення рішень за наслідками перевірки заяви від 15.06.2009р. про вчинений, на думку позивача, злочин працівниками Секретаріату Конституційного Суду України, які, зловживаючи посадовим становищем, перевищуючи повноваження, не передали конституційне звернення Фермерського господарства «ОСОБА_2.» на розгляд колегії Конституційного Суду України та відмовили у прийнятті конституційного звернення Фермерського господарства «ОСОБА_2.».
Відповідно до ч. 6 ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої, ніж передбаченої в ч.ч. 1-5 цієї норми, незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Загальні підстави відповідальності за майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, відповідно до ч.1 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до роз'яснень, наданих у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Колегія суддів ураховує, що право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов або підстав відповідальності за заподіяну шкоду. Як зазначається в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (зі змінами від 25 травня 2001 року) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»та в ст.1167 ЦК України, зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає за наявності: а) моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; б) неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювача шкоди; в) причинного зв'язку між неправомірним діянням і моральною шкодою; г) вини заподіювача шкоди (за виключенням випадків, коли вина відповідно до закону не є необхідною умовою відповідальності за спричинену шкоду).
Протиправність дій чи бездіяльності Генеральної прокуратури України (що, на думку фермерського господарства «ОСОБА_2.», мало місце) встановленню в порядку цивільного судочинства не підлягає.
Доказів про те, що позивач у визначеному законом порядку звертався з приводу оскарження дій чи бездіяльності Генеральної прокуратури України і такі діяння були визнані протиправними, ні суду першої, ні апеляційної інстанцій фермерське господарство «ОСОБА_2.»не надало і такі відсутні у матеріалах справи.
Відповідно до ч. 3 ст.10, ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки позивачем ОСОБА_2 не було надано доказів про наявність протиправних діянь відповідача - Генеральної прокуратури України і про заподіяння такими діяннями матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права є безпідставними та спростовуються вищенаведеним, а тому колегія судів їх до уваги не бере.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_2 слід відхилити, а ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 21 травня 2012 року та рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 жовтня 2011 року залишити без змін.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1, п.1 ч.2 ст. 307, ст. 308, п.1.ч.1 ст.312, п.1, п.4 ч.1 ст. 314, ст. 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги представника Фермерського господарства «ОСОБА_2.» - ОСОБА_2 відхилити.
Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 21 травня 2012 року та рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 жовтня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Львівської області Курій Н.М.