Головуючий у I інстанції: Шіляк М.А. Справа № 22-а-3096/08
Господарський суд Івано-Франківської області ряд. стат. звіту № 41
№ А-12/53-8/156
Суддя-доповідач: Онишкевич Т.В.
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2008 року м. Львів
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
головуючого-судді – Онишкевича Т.В.,
суддів – Улицького В.З., Багрія В.М.,
при секретарі – Неміш О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Карпатнафтохім” на постанову господарського суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2007 року у справі № А-12/53-8/156 за його позовом до Калуської об’єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області про визнання нечинним рішення,-
в с т а н о в и л а :
Товариство з обмеженою відповідальністю “Карпатнафтохім” (далі – ТОВ “Карпатнафтохім”) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинним податкові повідомлення-рішення Калуської об’єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області (далі – Калуська ОДПІ) № 0000142301/0 від 19.01.2007 року та № 0000142301/1 від 29.03.2007 року, відповідно до яких позивачу було донараховано податкове зобов’язання зі сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів, зокрема, плати за воду у сумі 218,75 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 170 грн.
Оскаржуваною постановою господарського суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2007 року у задоволенні позову було відмовлено.
ТОВ “Карпатнафтохім” у поданій апеляційній скарзі просить зазначену постанову суду скасувати та прийняти нову про задоволення його вимог. У обґрунтування своїх вимог покликається на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. При цьому звертає увагу суду апеляційної інстанції, що відповідно до п. 2 та 3 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1494 від 16.08.1999 року збір за використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об’єктів а його платником є підприємства, що використовують водні ресурси. Пунктом 5 цього ж Порядку встановлено, що об’єктом обчислення такого збору є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі з урахуванням обсягу втрат води у їх системах водопостачання. Товариство має водозабірні споруди і відповідно до положень ст. 42 Водного кодексу України є первинним водокористувачем, який постачає воду за договорами своїм контрагентам, які є вторинними водокористувачами і платниками такого збору. При цьому законодавством не передбачено обов’язок позивача, як первинного водокористувача, сплачувати зазначений збір за обсяг води, фактично спожитий іншими споживачами вторинними водокористувачами.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з’явилися, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких міркувань.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ ”Карпатнафтохім” проводить забір води у ЗАТ “Лукор”, а отже є вторинним водокористувачем, який водночас здійснює передачу води іншим споживачам. Відповідно до вимог ст. 30 Водного кодексу України платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є первинні та вторинні водокористувачі. Разом із тим, законодавством не покладено обов’язок на осіб, що отримують воду від вторинних водокористувачів, сплачувати названий збір і не роблять виняток для вторинних водокористувачів щодо сплати збору у залежності від мети використання води.
Із такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується і вважає їх правильними, виходячи з таких міркувань.
Відповідно до положень ст. 30 Водного кодексу України платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни-підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води (первинні водокористувачі) та/або з водозабірних споруд первинних водокористувачів (вторинні водокористувачі), та користуються водами для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.
Положеннями ст. 42 Водного кодексу України визначено, що водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства.
Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.
Первинні водокористувачі – це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.
Вторинні водокористувачі (абоненти) – це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.
У ході судового розгляду суду першої інстанції було безспірно встановлено, що ТОВ “Карпатнафтохім” проводить забір води у ЗАТ “Лукор”, а отже є вторинним водокористувачем.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 43 Водного кодексу України передбачено право водокористувачів передавати для використання воду іншим водокористувачам на визначених умовах.
Поряд із цим, вказана обставина не звільняє вторинного водокористувача від обов’язку сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів, оскільки такий обов’язок покладено лише на первинних та вторинних водокористувачів.
При цьому, на думку колегії суддів, оскільки відповідно до п. 5 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 року N 1494, об’єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання, то ефективність використання води, у тому числі і передача її іншим користувачам, не впливає на обов’язок первинного чи вторинного водокористувача по проведенню сплати вказаного збору.
З огляду на те, що будь-які докази у підтвердження свого статусу, як первинного водокористувача, апелянтом не представлено, а його представником у ході судового розгляду судом першої інстанції визнавався той факт, що товариство є вторинним водокористувачем, колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта на те, що законодавством не передбачено обов’язок позивача, як первинного водокористувача, сплачувати зазначений збір за обсяг води, фактично спожитий іншими споживачами - вторинними водокористувачами.
Відтак колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору було правильно встановлено фактичні обставини справи та ухвалено судове рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України колегія суддів, -
у х в а л и л а:
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Карпатнафтохім” залишити без задоволення, а постанову господарського суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2007 року у справі № А-12/53-8/156 – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Т.В.Онишкевич
Судді В.З.Улицький
В.М.Багрій