ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Головуючий по 1-ій інст. Слупко В.Л. Справа № 22а-2036/08
Господарський суд Волинської обл. (№ 5/122-64А) Рядок статзвіту № 65
Доповідач: Шавель Р.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2008 року м.Львів
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого - судді Шавеля Р.М.,
суддів Олендера І.Я. та Заверухи О.Б.,
при секретарі – Романишин Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Волинської обл. від 02.10.2007р. у справі за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського виробничого кооперативу /СВК/ «Росія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, -
в с т а н о в и л а:o:p>/o:p>
o:p> /o:p>
15.08.2007р. позивач Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача СВК «Росія» в користь держави адміністративно-господарські санкції в розмірі 3412 грн. 60 коп. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році та пеню в розмірі 124 грн. 44 коп. за порушення строків самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій, всього 3537 грн. 04 коп. (а.с.3-4).
Постановою господарського суду Волинської обл. від 02.10.2007р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.13).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову господарського суду оскаржив позивач Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, який покликаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову господарського суду та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
Апелянт вказує, що при винесенні судового рішення не були враховані вимоги ст.ст.18, 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”; всупереч постанові КМ України № 314 від 03.05.1995р. “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” (яка втратила чинність згідно постанови КМ України № 70 від 31.01.2007р.) відповідач у 2006 році не розробив всіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для інвалідів.
Для вирішення питання працевлаштування з метою виконання нормативу створення робочих місць для інвалідів роботодавець має інформувати центри зайнятості про наявність вільних вакансій, а також публікувати оголошення в засобах масової інформації; також діюче законодавство не ставить сплату адмінсанкцій в залежність від причин, з яких не були працевлаштовані інваліди.
Аналіз законодавства щодо повноважень державної служби зайнятості дозволяє зробити висновок про те, що цей орган лише сприяє працевлаштуванню, а безпосереднє працевлаштування інвалідів здійснюють суб’єкти господарювання (а.с.15-16).
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з’явилися, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності згідно із ч.4 ст.196 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно Звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік по формі № 10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу в 2006 році становила 111 осіб; чисельність інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати у відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, у цей період складає 5 осіб, тоді як працевлаштованих інвалідів у відповідача протягом 2006 році фактично не було (а.с.4).
Відповідно до розрахунку адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, сума адміністративно-господарських санкцій визначена в розмірі 3412 грн. 60 коп., а також нарахована пеня за прострочення сплати вказаних санкцій у розмірі 124 грн. 44 коп. (а.с.3).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у звітному 2006 році відповідачем фактично не було працевлаштовано жодного інваліда, однак останній в 2006 році щомісячно подавав звіти про наявність п’яти вільних робочих місць (вакантаних посад) і про потребу в працівниках, де може використовуватися праця інвалідів. За таких обставин суд не вбачає вини СВК «Росія» у непрацевлаштуванні у 2006 році інвалідів і підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання вимог ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”.
Між тим, з такими висновками господарського суду колегія суддів не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до ч.8 ст.69 Господарського кодексу /ГК/ України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України № 875-XII від 21.03.1991р. “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Згідно ст.19 Закону України № 875-ХІІ від 21.03.1991р. «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»:
ст.19 - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
ст.20 - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Згідно Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затв. постановою КМ України № 314 від 03.05.1995р. (яка втратила чинність на підставі постанови КМ України № 70 від 31.01.2007р., та діяла протягом 2006 року).на підприємство покладається обов’язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленоним вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією з участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Задовольняючи позов, колегія суддів виходить з того, що у звітному 2006 році відповідачем не були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів; факт нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів в межах нормативу, передбаченого ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підтверджується наявними матеріалами справи (а.с.4, 11).
При винесенні постанови колегія суддів також враховує й те, що відповідачем не вживалися жодні заходи, спрямовані на недопущення порушення вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Таким чином, із матеріалів справи та представлених позивачем доказів вбачається бездіяльність та протиправність дій відповідача, його вина у непрацевлаштуванні інвалідів, що є складовими господарського правопорушення, ним не здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому наявні правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій колегія суддів виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов’язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Оскільки роботодавець не вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то застосування адміністративно-господарських санкцій до нього за невиконання нормативу робочих місць є законним, через що заявлений позов підлягає до задоволення.
З огляду на викладене, у зв’язку з тим, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції, тому слід визнати правомірним й нарахування пені на суму 124 грн. 44 коп., яка підлягає стягненню.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Однак обов’язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов’язку щодо створення робочих місць і надання, передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів, інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів. При відсутності такої інформації, органи, визначені статтею 18 цього Закону, не можуть скористатися своїми правами.
Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159, ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159” вказує на те, що органи державної влади повинні сприяти працевлаштуванню шляхом:
- сприяння можливості зайнятості інвалідів на відкритому ринку праці (стаття 3);
- проведення консультацій з представницькими організаціями підприємців і трудящих щодо здійснення зазначеної політики, в тому числі заходів, яких слід вжити з метою сприяння співробітництву та координації державних і приватних органів, що займаються професійною реабілітацією, консультацій з представницькими організаціями інвалідів і у справах інвалідів (стаття 5);
- вжиття заходів з метою організації й оцінки служб професійної орієнтації, професійного навчання, працевлаштування, зайнятості, а також інших пов’язаних з ними служб, щоб інваліди мали можливість отримувати, зберігати роботу та просуватися по службі; наявні служби для трудящих в цілому використовувати там, де це можливо та доцільно, з потрібною адаптацією (стаття 7);
- вжиття заходів для сприяння створенню та розвитку служб професійної реабілітації та зайнятості для інвалідів у сільських районах і окремих місцевостях (стаття 8).
Отже, представленими доказами позивачем в порядку ч.2 ст.71 КАС України доведено правомірність заявлених вимог, через що заявлений позов є обґрунтованим і підставним, а тому підлягає до задоволення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова господарського суду підлягає скасуванню.
Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.195, п.3 ч.1 ст.198, п.4 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволити.
Постанову господарського суду Волинської області від 02.10.2007р. скасувати та прийняти нову постанову, якою позов Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Росія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів задоволити.
Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Росія» на користь держави в особі Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Державний бюджет Ратівського району, 50070000, рахунок № 31218230700320 в ГУДК у Волинській обл., МФО 803014, ідентифікаційний код 21740439) адміністративно-господарські санкції в розмірі 3412 грн. 60 коп. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пеню в розмірі 124 грн. 44 коп. за порушення строків самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій; всього стягнути 3537 (три тисячі п’ятсот тридцять сім) грн. 04 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий: Шавель Р.М.
Судді: Олендер І.Я.
Заверуха О.Б.