О
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" жовтня 2012 р. справа № 2a-2082/12/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Боршовського Т.І.
за участю секретаря судового засідання Ферштей А.М.
представника прокуратури -Чернописької Г.О.
представника позивача -Гнатюк Т.Б.
представника відповідача -Устінського А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом заступника прокурора міста Івано-Франківська в інтересах Держави в особі Микитинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради до Івано-Франківської міської ради про визнання частково недійсним договору, -
ВСТАНОВИВ:
06.03.2007 року заступник прокурора міста Івано-Франківська звернувся з позовом в інтересах Держави в особі Микитинецької сільської ради до Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним пунктів 3.1, 3.3, 3.4, 3.7, 3.8 договору про співпрацю від 25.07.2006 року, укладеного між сторонами.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 27.03.2007 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 24.04.2007 року позов залишено без розгляду.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2007 року ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 24.04.2007 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 17.06.2008 року частково задоволено позов та визнано недійсними пункти 3.3, 3.7 договору про співпрацю від 25.07.2006 року.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2009 року скасовано постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 17.06.2008 року та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції для виконання вимог ст. 22 КАС України.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 10.08.2009 року з врахуванням ухвали цього ж суду від 17.08.2009 року про виправлення описки в ухвалі від 10.08.2009 року, справу направлено для розгляду в Івано-Франківський міський суд.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17.09.2009 року дану справу передано на розгляд в Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.12.2009 року провадження у справі закрито відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 року скасовано ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.12.2009 року та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Враховуючи вищенаведене, а також норму ч. 8 ст. 22 КАС України, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.07.2012 року справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні.
Даний адміністративний позов, як вбачається з позовної заяви, ґрунтується на тому, що укладений між сторонами договір про співпрацю від 25.07.2006 року (надалі -Договір) в частині пунктів 3.1, 3.3, 3.4, 3.7, 3.8, обмежує право Микитинецької сільської ради на місцеве самоврядування, суперечить чинному на час його підписання законодавству та інтересам територіальної громади села. Зокрема, на думку заступника прокурора міста Івано-Франківська, п. 3.1 Договору суперечить нормам ст.ст. 121, 123, 124, 127 Земельного кодексу України, оскільки в договорі не конкретизовано на яких саме підставах передається земельна ділянка позивачем відповідачу, так як вказаними нормами законодавства передбачаються конкретні підстави для передачі земельних ділянок у власність та користування фізичним та юридичним особам, тоді як передача земельної ділянки органам місцевого самоврядування іншої територіальної громад не відома. Пункт 3.3 Договору суперечить ст.ст. 140, 141, 143 Земельного кодексу України, оскільки відсутні підстави для припинення права власності та права користування земельними ділянками, передбачені вказаними статтями. Пункт 3.4 Договору суперечить фактичним обставинам, оскільки сільською радою не приймалось рішень про віднесення описаних земельних ділянок до земель промисловості. Також вказує на його невідповідність нормі ст. 149 Земельного кодексу України, так як вилучення земельних ділянок проводиться лише за згодою землекористувачів. Пункти 3.7 та 3.8 Договору суперечать п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 12 Земельного кодексу України, оскільки позбавляють позивача як органу місцевого самоврядування, на повноважень щодо розпорядження земельними ділянками територіальної громади села Микитині. За наведеного, просить визнати недійсними вказані пункти Договору відповідно до ч. 1 ст. 203, ст.ст. 215, 217 Цивільного кодексу України.
Заступник прокурора Івано-Франківської області в особі присутнього в судовому засіданні помічника прокурора та представник позивача підтримали позов в повному обсязі та просили його задоволити.
Івано-Франківська міська рада в письмових запереченнях на позовну заяву № 564-ю від 27.05.2009 року зазначила про те, що відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України в разі визнання недійсними оспорених пунктів Договору, оскільки вони є істотними умовами, є підстави вважати про те, що без їх включення до Договору, він не міг бути вчинений. В заперечення щодо визнання вказаних пунктів Договору недійсними, відповідач вказав наступне. Пункт 3.1 Договору повністю відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки, враховуючи, що він за своєю суттю є адміністративним договором, а тому не може визначати зміст господарських правовідносин, зокрема виду та категорії речового права, згідно якого позивач повинен передати відповідачу земельні ділянки. Пункт 3.3 Договору відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, нормам ст.ст. 18, 21, 125, 126 Земельного кодексу України, оскільки даними нормами передбачено право ради скасовувати свої рішення про передачу землі, якщо вони суперечать цільовому призначенню, та, виходячи з того, що рішення ради без отримання державних актів на землю не створюють прав для інших осіб на вказані земельні ділянки. Пункт 3.4 Договору повністю відповідає вимогам ст. 149 Земельного кодексу України, якою передбачено можливість вилучення земельних ділянок для суспільних та інших потреб за рішеннями органів державної влади та місцевого самоврядування. Пункти 3.7 та 3.8 Договору відповідають вимогам ст.ст. 173, 174 Земельного кодексу України та рішенню Виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 16.03.1982 року № 96, яким підпорядковано Микитинецьку сільську раду Івано-Франківській міській раді, та з врахуванням того, що відсутній Державний акт який би посвідчував межу між м.Івано-Франківськом та с.Микитинці. Просить в позові відмовити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив з підстав, викладених в письмових запереченнях на адміністративний позов.
Спеціаліст управління генерального плану та містобудівного кадастру Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради ОСОБА_4 в попередніх судових засіданнях надав суду консультації при дослідженні судом витягів з генеральних планів села Микитинці та міста Івано-Франківська.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 25 жовтня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, судом встановлено наступне.
25 липня 2006 року між Івано-Франківською міською радою та Микитинецькою сільською радою укладено договір про співпрацю (надалі -Договір). Вказаний договір підписаний сільським головою села Микитинці на підставі рішення Микитинецької сільської ради № 27 від 07 липня 2006 року № 1-1/2006р.
Як вбачається з п. 3.1 вказаного Договору, Микитинецька сільська рада зобов'язувалась передати Івано-Франківській міській раді земельну ділянку орієнтовною площею 7.4 га в «Хриплинському промисловому вузлі»для соціально-економічного розвитку с.Микитинці Івано-Франківської області.
Пунктом 3.3 Договору сторони домовились про те, що позивач відмінить рішення щодо передачі у власність земельних ділянок для ведення сільського господарства громадянам, які не отримали державного акту на право власності в межах земель «Хриплинського промислового вузла»і належать територіальній громаді с.Микитинці Івано-Франківської міської ради, як такі, що не відповідають основному цільовому призначенню земель (землі промисловості) та генеральному плану розвитку «Хриплинського промислового вузла».
Пунктом 3.4 Договору передбачено обов'язок Микитинецької сільської ради вилучити належні територіальній громаді с.Микитинці Івано-Франківської міської ради земельні ділянки, які знаходяться у тимчасовому користуванні (в т.ч. на умовах оренди) в межах «Хриплинського промислового вузла», належать до земель промисловості і таким чином становлять суспільний інтерес територіальної громади м.Івано-Франківська. Обов'язок відшкодування землекористувачам понесених ними збитків, пов'язаних з веденням сільського господарства, покладається на Івано-Франківську міську раду.
Пунктом 3.7 Договору сторони погодили про те, що Микитинецька сільська рада прийматиме рішення щодо відчуження земельних ділянок на території «Хриплинського промислового вузла»в межах земель територіальної громади с.Микитинці Івано-Франківської міської ради для ведення промислового чи іншого будівництва виключно за погодженням з Івано-Франківською міською радою.
Пунктом 3.8 Договору передбачено, що Микитинецька сільська рада зобов'язується приймати окремі рішення щодо затвердження договорів купівлі-продажу (текстів договорів купівлі-продажу) чи договорів оренди (текстів договорів оренди) між Івано-Франківською міською радою та фізичними особами -підприємцями чи юридичними особами, які бажають здійснювати промислове будівництво на території «Хриплинського промислового вузла»в межах земель територіальної громади с.Микитинці Івано-Франківської міської ради та отримали відповідну згоду (схвалення) Івано-Франківської міської ради.
Судом було досліджено надані суду копії та витяги з генерального плану села Микитинці, затвердженого рішенням Микитинецької сільської ради від 22.01.2008 року № 2, та генерального плану міста Івано-Франківська, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 03.07.2001 року, а також рішення Івано-Франківської міської ради від 29.12.2004 року «Про створення зони інвестиційного розвитку «Івано-Франківськ», розпорядження Івано-Франківського міського голови від 01.09.2006 року № 466-р, довідку Управління Держкомзему у місті Івано-Франківську від 22.10.2012 року № 975, на предмет місцезнаходження Хриплинського промислового вузла, земельні ділянки на території якого, є одними з об'єктів договору про співпрацю від 25.07.2006 року.
Судом, при розгляді даного спору, було враховано висновки, викладені в ухвалі Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 року, а також норми пунктів 6, 7, 14 ч. 1 ст. 3, п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС України.
Розглядаючи на відповідність п. 3.1 Договору про співпрацю від 25.07.2006 року вимогам чинного на час його укладення законодавства, суд виходив з наступного.
Так, відповідно до п. «а», «б», «в»ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, в тому числі й право передачі земельних ділянок комунальної власності у власність або користування громадянам та юридичним особам відповідно до цього кодексу. Підстави та порядок такої передачі земель територіальної громади іншим суб'єктам земельних відносин регулюється нормами п. «г»ч. 4 ст. 83, ст. 92, ст. 98, cт. 102-1, ст. 116, ст. 117, ч. 1 ст. 122, ст. 123, ст.ст. 127, 128 Земельного Кодексу України. При цьому, слід зазначити, що вказаними нормами не заборонено одній територіальній громаді передати належну їй на праві комунальної власності земельну ділянку іншій територіальні громаді у власність або користування, в порядку встановленому як для юридичних осіб, на підставі відповідного рішення сільської, селищної, міської ради про таке розпорядження земельною ділянкою. Не зазначення в п. 3.1 оспореного Договору конкретної підстави такої передачі, не свідчить про його невідповідність вимогам законодавства, оскільки не позбавляє права Микитинецької сільської ради на розпорядження земельною ділянкою комунальної власності територіальної громади вказаного села, так як конкретні підстави такої передачі (у власність чи користування) повинні бути зазначені у відповідному рішенні сільської ради за дотримання порядку, передбаченого вищевказаними нормами земельного законодавства. За наведеного, на думку суду, в позові щодо визнання недійсним вказаного пункту Договору слід відмовити.
При оцінці п. 3.3 Договору, суд дійшов висновку про його відповідність вимогам законодавства, яке було чинним, станом на день укладення Договору. Зокрема, вказаним пунктом Договору Микитинецька сільська рада взяла на себе зобов'язання відмінити свої рішення щодо передачі у власність земельних ділянок для ведення сільського господарства громадянам, які не отримали державного акту на право власності в межах земель «Хриплинського промислового вузла», як такі, що не відповідають основному цільовому призначенню земель (землі промисловості) та генеральному плану розвитку «Хриплинського промислового вузла».
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»виключною компетенцією сільської ради є скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.
Частиною 1 ст. 11 вказаного Закону передбачено, що виконавчим органом сільської ради є її виконавчий комітет, відділ, управління та інші створювані радою виконавчі органи.
Відповідно до ч. 9 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.
Частиною 2 ст. 144 Конституції України передбачено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду. З вказаною нормою Конституції України кореспондується норма ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
В рішенні від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), Конституційний суд України зазначив про те, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
В даному випадку, як вбачається зі змісту п. 3.3 Договору, Микитинецька сільська рада взяла на себе зобов'язання скасувати свої рішення про передачу громадянам у власність земельних ділянок для ведення сільського господарства, тобто ненормативні правові акти, які є актами одноразового застосування та вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. Суд проаналізувавши норми ст. 81, 116, 118, 122, 125, 126 Земельного кодексу України, ст.ст. 373, 374 Цивільного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в редакціях, чинних на час укладення оспореного в цій частині Договору, та дійшов висновку про те, що рішення сільської ради про надання громадянам у власність земельних ділянок є виконаними після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації. У разі нездійснення громадянами вказаних дій, з вчиненням яких закон пов'язує виникнення права власності на земельну ділянку, рішення сільської ради є не виконаним, і відповідна рада залишається власником земельної ділянки, яка є предметом вказаного рішення. Інших правових механізмів реалізації відповідною радою захисту права комунальної власності на земельні ділянки передані у власність громадянам на підставі відповідних рішень, в разі їх невиконання набувачами таких земельних ділянок у вищенаведеному порядку, Земельним кодексом України не передбачено. В той же час, прийняття радою рішення про скасування свого попереднього рішення про надання земельної ділянки у власність громадянину в зв'язку з його не виконанням, не позбавляє останнього захистити своє право на набуття вказаної земельної ділянки у власність шляхом звернення до суду про визнання неправомірним та скасування такого рішення.
За таких обставин, та враховуючи вищенаведені норми права, суд вважає, що в позові в частині визнання недійсним п. 3.3 Договору слід відмовити.
Щодо пункту 3.4 Договору, то на думку суду, відсутні правові підстави для визнання його недійсним. При цьому, суд виходив з наступного.
Статтею 141 Земельного кодексу України, в редакції закону, чинного на час укладення оспореного Договору, передбачено підстави для припинення права користування земельною ділянкою. Відповідно до вказаної норми такими підставами є:
а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі припиняється в разі:
закінчення строку, на який його було укладено;
викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;
поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;
смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;
ліквідації юридичної особи - орендаря;
відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;
набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці;
припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).
Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.
Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Статтею 146 Земельного кодексу України передбачено таку підставу для вилучення земельної ділянки з користування як її викуп для суспільних потреб. Зокрема, вказаною нормою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених цим Кодексом, мають право викупу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для суспільних потреб, передбачених даною нормою. Власник земельної ділянки не пізніше, ніж за один рік до майбутнього викупу має бути письмово попереджений органом, який приймає рішення про її викуп. Викуп земельної ділянки здійснюється за згодою її власника. Вартість земельної ділянки встановлюється відповідно до грошової та експертної оцінки земель, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Якщо власник земельної ділянки не згоден з викупною вартістю, питання вирішується в судовому порядку.
Відповідно до частин 1-3, 10 статті 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.
Відповідно до ст. 143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:
а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
б) не усунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів;
в) конфіскації земельної ділянки;
г) викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;
д) не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Таким чином, з комплексного аналізу вказаних норм, вбачається, що земельне законодавство дозволяє можливість власнику землі, в даному випадку територіальній громаді села Микитинці, вилучати земельні ділянки у землекористувачів, однак, таке право реалізується з виключних підстав та в порядку передбаченому законом.
За наведеного, Микитинецька сільська рада за наявності підстав, передбачених у вищевказаних нормах земельного законодавства України, не позбавлена можливості вилучати земельні ділянки у землекористувачів з дотриманням порядку, передбаченого вищевказаними нормами, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсним п. 3.4 Договору.
При оцінці законності п. 3.7 Договору, суд виходив з того, що відповідно до системного аналізу норм ст.ст. 140-144 Конституції України, п.п. «а», «б»ч. 1 ст. 12, ст. 116 Земельного кодексу України, ч.ч. 1, 3, 5 ст. 16, п.п. 30, 34 ч. 1 ст. 26, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»до виключної компетенції сільських селищних, міських відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, в тому числі й право передачі земельних ділянок комунальної власності у власність або користування громадянам та юридичним особам відповідно до цього кодексу, і вказане право, виходячи зі вказаних норм закону, не може бути обмежене за домовленістю сторін в договорі. Посилання відповідача на обставини щодо відсутності державного акту, який би посвідчував межу між м.Івано-Франківськом та с.Микитинці в розрізі норм ст.ст. 174, 176 Земельного кодексу України та на рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 16.03.1982 року № 96 про підпорядкування Микитинецької сільської ради Івано-Франківській міській раді, виходячи з їх змісту, а також враховуючи норми ст.ст. 12, 116 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», жодним чином не підтверджують, що право Микитинецької сільської ради на розпорядження землями територіальної громади села Микитинці шляхом прийняття відповідних рішень може бути реалізовано лише за умови погодження з іншим органом місцевого самоврядування, в даному випадку з Івано-Франківською міською радою. За наведеного, п. 3.7 Договору суперечить вказаним вище нормам законодавства, а тому його слід визнати недійсним.
Щодо дійсності пункту 3.8 Договору, то суд виходив з наступного.
Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В даному випадку, ні нормами ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ні нормами ст. 12, розділу ІV Земельного кодексу України, в редакціях на час укладення Договору, не передбачено права сільської, селищної, міської ради затверджувати договори купівлі-продажу, оренди земельних ділянок, укладені між іншою сільською, селищною, міською радою та юридичними чи фізичними особами. Окрім цього, вказана умова Договору порушуватиме встановлений розділом ІV Земельного кодексу України порядок продажу та передачі в оренду земельних ділянок комунальної власності та, відповідно, набуття громадянами та юридичними особами права власності чи права користування на вказані земельні ділянки, який не передбачає, що право відповідної ради щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності може бути реалізовано, та відповідне рішення ради про продаж чи передання в оренду виконаним, за умови погодження укладених на підставі вказаних рішень ради договорів купівлі-продажу чи оренди земельних ділянок іншою сільською, селищною, міською радою. При цьому, вказана умова Договору по суті є не передбаченим Земельним кодексом України обмеженням в набутті фізичними та юридичними особами, з якими укладено вищевказані договори купівлі-продажу чи оренди земельних ділянок, права власності чи права користування на вказані земельні ділянки, оскільки створюватиме не передбачені нормами ст.ст. 124, 125, 128 Земельного кодексу України додаткові умови для виникнення у них вказаного права.
За таких обставин, п. 3.8 Договору суперечить вище вказаним нормам матеріального права, чинним на час укладення даного Договору, а тому його слід визнати недійсним.
Окрім цього, виходячи зі змісту Договору про співпрацю від 25 липня 2006 року, недійсність пунктів 3.7-3.8 вказаного Договору, на думку суду, не матиме наслідком недійсність інших його частин, або всього Договору в цілому.
Також суд вважає безпідставними заперечення відповідача щодо відсутності у заступника прокурора міста Івано-Франківська права на звернення до суду з даним позовом за відсутності факту опротестування рішення Микитинецької сільської ради від 07.07.2006 року № 27 та його скасування, оскільки прокурор, його заступник самостійно визначає способи захисту інтересів Держави, передбачені Законом України «Про прокуратуру». Як пояснила в судовому засіданні представник заступника прокурора міста вказане рішення не опротестовувалось та не оскаржувалось в судовому порядку.
При цьому, також слід зазначити, що не оскарження та відсутність факту скасування рішення Микитинецької сільської ради від 07.07.2006 року № 27 не може бути правовою підставою для відмови в даному позові, оскільки вказаний адміністративний договір, виходячи згідно з нормою ч. 7 ст. 9 КАС України з аналогії права (за відсутності в чинному законодавстві України, окрім визначення його поняття в п. 14 ч. 1 ст. 3 КАС України, правового регулювання вказаного інституту права), а саме: цивільного права України, - є самостійним юридичним фактом, що встановлює, змінює та припиняє для його сторін права та обов'язки, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди, а, отже, виходячи за аналогією вказаного права з засади свободи договору, однак, що реалізується, з врахуванням норми п. 14 ч. 1 ст. 3 КАС України, лише в межах цих повноважень, може бути визнаний недійсним судом незалежно від оскарження в судовому порядку рішення, на підставі якого він укладений.
Щодо заперечень відповідача про те, що заступник прокурора міста Івано-Франківська при поданні позову неправильно вказав Микитинецьку сільську раду позивачем у справі, яка повинна бути відповідачем у справі, то суд не бере їх до уваги, виходячи з положень п. 8 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 50, 52, ч. 2 ст. 60 КАС України, тлумачень, наданих Конституційним Судом України в п. 4 мотивувальної частини рішення від 08.04.1999 року № 3-рп/99, оскільки як Микитинецька сільська рада, так і Івано-Франківська міська рада є учасниками спірних правовідносин, так як саме між ними укладено Договір про співпрацю від 25 липня 2006 року, а тому прокурор, встановивши порушення інтересів Держави у вказаних правовідносинах, вправі звернутись з адміністративним позовом в межах повноважень, передбачених законом, про їх захист, при цьому зазначивши орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, та самостійно визначивши в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, та необхідність їх захисту обраним способом.
За таких обставин, адміністративний позов, поданий заступником прокурора міста Івано-Франківська в інтересах Держави в особі Микитинецької сільської ради до Івано-Франківської міської ради підлягає частковому задоволенню: слід визнати недійсними пункти 3.7 та 3.8 договору про співпрацю від 25.07.2006 року, укладеного між сторонами даної справи, а в задоволенні решти позовних вимог -відмовити.
Відповідно до вимог ст.ст. 94, 98 КАС України, враховуючи відсутність понесених позивачем витрат, пов'язаних із залученням свідків та призначенням експертизи, у суду відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись ч. 1 ст. 94, статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов задоволити частково.
Визнати недійсними пункти 3.7 та 3.8 договору про співпрацю між Івано-Франківською міською радою та Микитинецькою сільською радою від 25.07.2006 року.
В задоволенні решти позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Суддя: /підпис/ Боршовський Т.І.
Постанова в повному обсязі складена 30.10.2012 року.