ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 жовтня 2012 року м. Київ К/9991/50255/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Моторного О.А. -головуючого,
Борисенко І.В.,
Кошіля В.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.05.2012
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012
у справі № 2а/0570/2377/2012
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Світ"
до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби
про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30.05.2012, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012, задоволено позовні вимоги про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.12.2012 № 0000092342 та № 0000072342.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Матеріали справи свідчать, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки позивача щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків ПП «Діброва - буд» за період з 01.01.2008 по 01.04.2009, ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг»за березень 2009 року та ПП «Маріс»за листопад 2008 року, складено акт від 26.01.2012 за № 210/23-2/35312790.
Податковим органом встановлено порушення позивачем п. 1.4 ст.1, пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»із змінами та доповненнями, а саме: ТОВ «Альфа Світ»завищено податковий кредит на суму 31400,99 грн., в тому числі по взаємовідносинам з ПП «Діброва-буд»за листопад 2008 року на 4310,44 грн., за грудень 2008 року на 10423,88 грн., по взаємовідносинам з ПП «Маріс»за листопад 2008 року в сумі 16666,67 грн. Дане порушення призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 31400,99 грн., в тому числі за листопад 2008 року в сумі 20977,11 грн., за грудень 2008 року в сумі 10423,88 грн.
В порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР в редакції Закону № 283/97-ВР від 22.05.1997 року, позивачем завищені валові витрати у 4 кварталі 2008 року на 157004,93 грн. в результаті чого занижено податок на прибуток за 4 квартал 2008 року на 39251,23 грн.
З акта перевірки вбачається, що позивач знаходився у правових відносинах з ПП «Діброва-буд», ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг»та ПП «Маріс», що підтверджується відповідними договорами, наявними в матеріалах справи.
У податковому обліку ТОВ «Альфа Світ»до складу валових витрат та податкового кредиту вартість придбаних ТМЦ віднесена не у повному обсязі, а частково:
- по взаємовідносинам з ПП «Діброва-буд»до складу валових витрат віднесено за 4 квартал 2008 року 73671,60 грн., до податкового кредиту за листопад 2008 року - 4310,44 грн., за грудень 2008 року - 10423,88 грн.;
- по взаємовідносинам з ПП «Маріс»до складу валових витрат віднесено за 4 квартал 2008 року 83333,33 грн. до податкового кредиту за листопад 2008 року - 16666,67 грн.
Тобто, позивачем у листопаді - грудні 2008 року безпідставно віднесено до складу податкового кредиту сум ПДВ (частково) та до складу валових витрат сум у зв'язку із придбанням товарів згідно нікчемних правочинів ПП «Діброва-буд»та ПП «Маріс».
Податковим органом було зроблено висновок про здійснення підприємством фінансово-господарської діяльності поза межами правового поля, а фінансово-господарські відносини між ПП «Діброва-буд», ПП «Маріс»та контрагентами є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного кодексу України).
У зв'язку із ненаданням до перевірки контрагентами позивача актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, тобто факт передачі товару від продавця до покупця не встановлено, а отже, і правочини є нікчемними, право на формування валових витрат відсутнє. Крім того, операції ПП «Діброва-буд»та ПП «Маріс»не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.
На підставі акта перевірки, відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення за №0000072342 форми «р», яким визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 49064,03 грн. (39251,23 грн. - основний платіж, 9812,80 грн. - штрафні санкції) та за № 0000092342 форми «р», яким визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 26221,40 грн. (20977,10 грн. - основний платіж; 5244,30 грн. - штрафні санкції).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом доказування по даній справі є встановлення факту реальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентами - ПП «Діброва-буд»та ПП «Маріс», правильності відображення господарських операцій у податковому обліку і законності формування ТОВ "Альфа Світ" податкового кредиту та валових витрат по контрагентам ПП «Діброва-буд»та ПП «Маріс».
Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 21.10.2008 між позивачем (покупець) та ПП «Диброва-Буд»(постачальник) був укладений договір № 22/10, за умовами якого покупець придбав нову, невикористану раніше промислову продукцію у кількості та за цінами відповідно до додатків у постачальника.
Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Диброва-Буд»підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та податковими накладними, розрахунками-фактури, довіреностями на отримання ТМЦ, платіжними дорученнями, тощо.
Сплачений у товарі податок на додану вартість за податковими накладними віднесений позивачем до податкового кредиту у листопаді 2008 року.
Також, 21.10.2008 за № 21/10 між ПП «Маріс»(підрядник) та позивачем (замовник) укладений договір, за умовами якого, підрядник зобов'язувався відремонтувати і здати в 61-дневний строк об'єкти (склад та офіс) відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові ремонтний майданчик в 15-дневний строк та передати затверджену проектно-кошторисну документацію, прийняти об'єкт та оплатити його.
На виконання умов зазначеного договору, складено акт щодо договірної ціни на ремонт офісу та складу станом на 21.10.2008, погоджені локальні смети на ремонт складу № 2-1-2/2 та № 2-1-1/1 на ремонт офісу, видано позивачу рахунок-фактуру та податкові накладні, акти приймання виконаних підрядних робіт за № 1 за листопад, грудень 2008 року. ТОВ «Альфа Свет»за надані послуги перерахувало на розрахункові рахунки ПП «Маріс»грошові кошти у розмірі 100000,00 грн. та 34000,00 грн. платіжними дорученнями за № 145 від 05.11.2008 та 159 від 26.11.2008.
Податковий орган, роблячи висновки про відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Також, відповідач зазначив, що позивач сформував податковий кредит за рахунок підприємств, що не декларують свої зобов'язання перед бюджетом.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладених правочинів між позивачем та його контрагентами.
Крім того, відповідачем в судах попередніх інстанцій не було надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору (згідно зі ст. 228 ЦК України), як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.
Норми Закону України «Про податок на додану вартість»та Податкового кодексу України не містять такої підстави для відмови у формуванні податкового кредиту платника податків, як неотримання в ході перевірки відомостей щодо його контрагентів, їх відсутність за юридичною адресою та наявність або відсутність у них технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.
Слід зазначити, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету - це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Неможливість підтвердження з боку відповідача нарахування контрагентами позивача сум податкових зобов'язань з ПДВ є в даному випадку фактором, який залежить виключно від податкових органів, а тому зобов'язання позивача щодо правильності визначення сум податку на додану вартість до сплати в бюджет або до відшкодування, покладені на позивача згідно з Законом України «Про податок на додану вартість», не є обставиною, яка забороняє позивачу відносити до складу податкового кредиту суми ПДВ відповідно до Закону.
Згідно зі ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Як було вірно встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, у позивача є всі необхідні документи, які в розумінні Закону України "Про бухгалтерський обіг та фінансову звітність в Україні" підтверджують факт здійснення господарської операції та, як наслідок, настання правових наслідків, обумовлених договорами.
Сума податкового кредиту сформована позивачем правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірних сум, сплачених продавцям.
Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби - відхилити.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.05.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний
Судді(підпис) І.В. Борисенко
(підпис) В.В. Кошіль