Справа № 2-1425/11 провадження № 22-ц/0390/1592/2012 Головуючий у 1 інстанції:Грушицький А.І.

Категорія: 45 Доповідач: Осіпук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2012 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Завидовської-Марчук О.Г., Данилюк В.А. ,

при секретарі Дуткіній Ж.П. ,

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про визнання договорів дарування та державних актів на право власності на земельні ділянку недійсними, визнання права спільної часткової власності на земельну ділянку та виділ частки із земельної ділянки в натурі, за апеляційними скаргами позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_5, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_7 на рішення Луцького міськрайонного суду від 21 серпня 2012 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_8 звернулись в суд із зазначеним позовом. Покликались на ті обставини, що разом з відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_7 є співвласниками житлових будинків з господарськими будівлями №, АДРЕСА_1 Дані житлові будинки з погосподарськими будівлями належать їм та відповідачам на праві спільної часткової власності і розміщені на одній земельній ділянці площею 0,11 га. власником якої, згідно Державного акту від 29 січня 1996 року, був ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Крім того позивачі зазначали, що у 2010 році їм стало відомо про те, що 10 жовтня 2007 року ОСОБА_9 подарував частину спірної земельної ділянки площею 0,0250 га. відповідачу ОСОБА_3, який отримав на цю земельну ділянку Державний акт про право приватної власності на землю.

За наведених обставин та вказуючи на наявність між ними і відповідачами спору щодо добровільного розподілу спірної земельної ділянки, просили суд: визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0250 га., укладений між ОСОБА_9 і ОСОБА_3 10 жовтня 2007 року та Державний акт на цю земельну ділянку, виданий ОСОБА_3; визнати за ними - позивачами право власності на відповідні частки спірної земельної ділянки загальною площею 0,11 га. та провести виділ їм цих часток в натурі.

Під час розгляду справи в суді позивачі збільшили позовні вимоги та просили суд також визнати недійсними договір дарування земельної ділянки від 27.05.2010 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_7 щодо земельної ділянки площею 0,0250 га., що в АДРЕСА_1 та державний акт на неї, виданий відповідачу ОСОБА_7

21 серпня 2012 року Луцьким міськрайонним судом прийнято рішення про часткове задоволення позову. Ухвалено визнати недійсними договори дарування земельної ділянки площею 0,0250 га. від 10.10.2007 року, 27.05.2010 року, укладені між ОСОБА_9 і ОСОБА_3 та ОСОБА_3 і ОСОБА_7, а також державні акти щодо даної земельної ділянки, видані відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_7

Стягнуто з відповідачів на користь ОСОБА_1 по 35 грн. 50 коп. судових витрат з кожного.

В поданій на рішення апеляційній скарзі позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_5 просять дане рішення суду в частині відмови їм у позові скасувати як незаконне і помилкове та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задоволити їх позовні вимоги щодо визнання права власності на частки у спірній земельній ділянці та виділ часток в натурі.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_7 просять його скасувати в частині визнання судом недійсними договорів дарування і державних актів з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_5 підлягає відхиленню, а апеляційна скарга подана відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_7 підлягає до задоволення з таких підстав.

Ухвалюючи рішення в частині відмови позивачам у визнанні права спільної часткової власності на земельну ділянку та виділ частки із земельної ділянки в натурі суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачами ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 цих позовних вимог в судовому засіданні.

Такий висновок суду є правильним.

Згідно ч.ч.1, 4 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона покликається як на підстави своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що власником спірної земельної ділянки загальною площею 0,11 га. в АДРЕСА_1 з 29 січня 1996 року був ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. На даній земельній ділянці знаходяться: житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, житловий будинок АДРЕСА_1

Згідно договорів дарування від 18 і 27 грудня 2000 року ОСОБА_9 подарував ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_10 відповідно по 26/100, 43/100 та 31/100 частини житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 Крім того, ОСОБА_9 1 квітня 2008 року подарував ОСОБА_6 належні йому на праві власності 4/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 1/5 частина даного будинку згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 червня 2009 року належить відповідачу ОСОБА_3

Набувши в різний час право спільної часткової власності на житлові будинки та господарські будівлі і споруди, що знаходяться в АДРЕСА_1 ні позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ні відповідач ОСОБА_3 за видачею державних актів про право власності на земельні ділянки пропорційно їх часток у вказаних будівлях і спорудах до відповідних органів місцевої влади не звертались та не реєстрували право власності на землю у компетентних державних органах і не ставили питання перед судом про скасування державного акту про право приватної власності на землю виданого 29 січня 1996 року ОСОБА_9

Крім того, звернувшись до суду за захистом свого порушеного права власності на земельні ділянки позивачі не вказали їх площ та не надали суду доказів, які б дали можливість встановити фактичний розмір земельної ділянки на якій знаходяться житлові будинки з господарськими будівлями і спорудами, що перебувають у їх спільній частковій власності.

Отже, встановивши наведені обставини та давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції прийшов до правильного і обґрунтованого висновку про недоведеність позивачами своїх вимог в частині визнання права спільної часткової власності на земельну ділянку та виділ частки із даної земельної ділянки в натурі та ухвалив у цій частині законне рішення, відмовивши їм у позові.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про визнання недійсними договорів дарування частини земельної ділянки, укладеними між ОСОБА_9 та відповідачем ОСОБА_3, а також між відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_7 та визнаючи недійсними державні акти обдарованих на цю земельну ділянку, суд першої інстанції вважав, що дані договори дарування порушують права позивачів на землю як співвласників будівель, що знаходяться на цій земельній ділянці та вчинені без їх згоди.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

Згідно ч.1 ст.317 та ч.1 ст.319 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Встановлено, що згідно державного акту серія 11-ВЛ №012586 від 29 січня 1996 року, зареєстрованого у Підгайцівській сільській раді у книзі записів державних актів за №21 ОСОБА_9 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 0,11 га. для обслуговування житлового будинку і господарських будівель в АДРЕСА_1

10 жовтня 2007 року ОСОБА_9 подарував відповідачу ОСОБА_3 частину зазначеної земельної ділянки площею 0,0250 га., на яку відповідач 17 жовтня 2007 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку та зареєстрував його в управлінні земельних ресурсів у Луцькому районі Волинської області.

На час укладення даного договору ОСОБА_3 був власником 26/100 частини житлового будинку та господарсько-побутових будівель, що знаходяться на земельній ділянці загальною площею 0,11 га. і подарована йому частина земельної ділянки прилягає до цього будинку.

27 травня 2010 року між відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_7 були укладені договори дарування 26/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та вказаної земельної ділянки площею 0,0250 га., а 11 червня 2010 року ОСОБА_7 отримала державний акт на право власності на дану земельну ділянку та зареєструвала його в управлінні Держкомзему у Луцькому районі Волинської області. Крім того встановлено, що позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 оформивши своє право власності на подаровані їм частини житлових будинків, які знаходяться на земельній ділянці загальною площею 0,11 га. для одержання державних актів, що посвідчують їх право власності на земельні ділянки пропорційно їх часткам у житлових будинках до компетентних органів не звертались та не оформили своє право власності на дані земельні ділянки. Також позивачі не були сторонами оспорюваних договорів дарування спірної земельної ділянки.

Отже, наведене дає підстави вважати, що відчужуючи спірну земельну ділянку площею 0,0250 га. в с.Підгайці Луцького району ОСОБА_9 та відповідач ОСОБА_3 діяли як законні її власники не порушуючи будь чиїх прав.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що оспорювані позивачами правочини жодним чином не порушують їх прав як співвласників житлових будинків, які знаходяться на земельній ділянці, що належала померлому ОСОБА_9 Тому їх вимоги про визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки та державних актів на дану земельну ділянку є безпідставними і до задоволення не підлягають.

Оскільки судом першої інстанції вірно встановлені фактичні обставини справи, але не правильно застосовано норми матеріального права, то в силу вимог п.4 ч.1 ст.308 ЦПК України, прийняте судом першої інстанції рішення у зазначеній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_5 відхилити.

Апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_7 задоволити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 21 серпня 2012 року в частині визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок та державних актів на право власності на земельні ділянки, виданих на підставі даних договорів, скасувати.

В позові ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договорів дарування та державних актів на право власності на земельну ділянку недійсними - відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили .

Головуючий:

Судді: