ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
№ 31/58-47/169 | 25.10.06 |
За позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Гарант”. |
До | Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси". |
Про | стягнення 21209,04 грн. Суддя Станік С.Р. |
Представники: Від позивача: Від відповідача: | Цибулько М.П. –адвокат.; Власенко О.Н. –юрисконсульт.; Корбут Д.Т. –представник.; |
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
04.10.2005 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до відповідача про стягнення з останнього –21209,04 грн. збитків за невиконання Договору №315/16ОД від 23.09.2002 року, а також судових витрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2006 року № 31/58 у позові ТОВ “Гарант” відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2006 року рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2006 року № 31/58 залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.08.2006 року рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2006 року № 31/58 та Постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2006 року скасовані та справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Свою постанову Вищий господарський суд України мотивував тим, що Господарським судом міста Києва та Київським апеляційним господарським судом дано помилкову юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, зокрема судами не було досліджено міру фактичного виконання з боку відповідача умов зазначеного вище Договору №315/16ОД від 23.09.2002 року і відповідно обґрунтованість суми заявлених позивачем до стягнення збитків, а тому ухвалені ними судові рішення і постанови не можна вважати законними та обґрунтованими. Також Вищий господарський суд України вказав, що до участі у справі було залучено в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору –Одеську філію Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" –Регіонального управління “Одесаекокомресурси”, але в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують правовий статус вказаної філії, а саме положення про філію, як і не має достатніх доказів що остання є юридичною особою, у разі чого було вказано на необхідність надання відповідної довіреності від юридичної особи на можливість представлення інтересів головного підприємства (юридичної особи) її філією у судах, інших органах влади тощо.
Ухвалою від 05.09.2006 року розгляд справи № 31/58-47/169 було призначено на 20.09.2006 року.
Представник позивача в судовому засіданні 20.09.2006 року заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Просив суд позов задовільнити, заявивши у ході судового засідання клопотання про витребування від відповідача документів, яке судом було задоволено частково, а саме було зобов’язано відповідача зокрема у судовому засіданні 20.09.2006 року надати суду довіреність від 04.02.2002 року №б/н на начальника Одеського обласного обласного управління ДК “Укрекокомресурси” –Вахрушева О.О., зразок підпису зазначеної посадової особи, довідку стосовно того, ким підписано Договір №315/16ОД від 23.09.2002 року від ДК “Укрекокомресурси” та відповідні документи, які підтверджують вартість фактично виконаних послуг (робіт) відносно утилізації використаної тари ТОВ “Гарант”.
Представник відповідача в судовому засіданні 20.09.2006 року проти задоволення позовних вимог заперечував. Просив суд відмовити позивачу в позові, надавши суду на виконання вимог ухвали від 05.09.2006 року Положення Про Одеське обласне управління “Одесаекокомресурси” Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини Кабінету Міністрів України затвердженої наказом від 07.07.03 №30, згідно якого управління не є юридичною особою (п. 6.1 даного положення), внаслідок чого, що сторонами не заперечувалось, суд виключив зі складу третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Одеську філію Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" –Регіонального управління “Одесаекокомресурси”, яка залучена до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ухвалою від 27.01.2006 року.
Ухвалою від 20.09.2006 року розгляд справи № 31/58-47/169 було відкладено до 04.10.2006 року.
Представник позивача в судовому засіданні 04.10.2006 року заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Просив суд позов задовільнити та прохав суд розгляд справи відкласти.
Представник відповідача в судовому засіданні 04.10.2006 року проти задоволення позовних вимог заперечував. Просив суд відмовити позивачу в позові.
Ухвалою від 04.10.2006 року розгляд справи було відкладено до 18.10.2006 року.
Представник позивача в судовому засіданні 18.10.2006 року надав суду заяву про уточнення позову, згідно якої просив суд стягнути з відповідача 21209,04 грн. перерахованих відповідачу коштів, зважаючи що останній послуг за договором відповідачу не надав, який на думку позивача є неукладеним. Просив суд позов задовільнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 18.10.2006 року проти задоволення позовних вимог заперечував. Просив суд відмовити позивачу в позові.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2006 року розгляд справи № 31/58-47/169 було відкладено до 25.10.2006 року.
Представник позивача в судовому засіданні 25.10.2006 року уточнені 18.10.2006 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Просив суд позов задовільнити відповідно до наведеного уточнення позовних вимог.
Представник відповідача в судовому засіданні 25.10.2006 року проти задоволення позовних вимог заперечував. Просив суд відмовити позивачу в позові.
Таким чином, дослідивши у судовому засіданні матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Гарант” до Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси", заслухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Між ТОВ “Гарант” (позивачем), в якості продавця з однієї сторони, та ТОВ “ІМТ”, в якості покупця, з –другої, було укладено Договір №б/н від 15.04.2002 року купівлі-продажу, згідно п.1.1 якого продавець (позивач) зобов’язався поставити і передати у власність покупцю (ТОВ “ІМТ”), який в свою чергу зобов’язався оплатити –скло листове (в подальшому товар) у кількості та якості, вказаній в заявці покупця (ТОВ “ІМТ”), згідно специфікації, яка є невід’ємною частиною даного договору (згідно специфікації як додатку №1 до даного договору №1 від 15.08.2002 року сторони погодили поставку продавцем покупцю скла листового 2,5М1, 3М1, 4М1, 5М1, 6М1, 8М1 та 10М7).
Згідно п. 2.1 Договору №б/н від 15.04.2002 року купівлі-продажу скла листового поставка товару може здійснюватись в тому числі залізничним транспортом на станцію призначення, яка вказується покупцем (ТОВ “ІМТ”) в заявці.
У пункті 2.2 Договору №б/н від 15.04.2002 року купівлі-продажу скла листового сторони погодили, що право власності на товар переходить від продавця (позивача) до покупця (ТОВ “ІМТ”) виключно по даті виписки товарної накладної, яка підтверджує фактичну передачу товару, вказаного у заявці.
Згідно п. 2.4 і 2.5 даного Договору №б/н від 15.04.2002 року ціна за товар, що постачається вказується в рахунку чи товарній накладній, що підтверджує відвантаження (ціна доставки продавцем включається в ціну товару) скла листового, яке передається покупцю (ТОВ “ІМТ”) у не поворотній тарі (дерев’яних ящиках), вартість яких включена в ціну товару, що постачається.
Згідно п. 2.8 Договору №б/н від 15.04.2002 року передача оформленої в установленому порядку документації здійснюється по накладній виконавця.
Згідно п. 3.2 Договору №б/н від 15.04.2002 року по закінченню роботи виконавець направляє замовнику акт здачі-приймання науково-технічної продукції відповідно до п. 2.2 Договору.
Згідно п. 3.3 Договору №б/н від 15.04.2002 року замовник протягом 20-ти днів з дня одержання акту здачі-приймання зобов’язаний направити виконавцю підписаний акт здачі-приймання чи мотивовану відмову від приймання робіт.
Згідно п. 4.1 Договору №б/н від 15.04.2002 року купівлі-продажу скла листового сума договору становить 25000000 грн.
У пункті 5.2 та 5.4 Договору №б/н від 15.04.2002 року купівлі-продажу скла листового сторони погодили, що упаковка, в якій постачається товар, повинна відповідати державним стандартам і технічним умовам, які забезпечуватимуть схоронність товару при транспортуванні, а при розрахунку вартості пошкодженого товару покупець (ТОВ “ІМТ”) зобов’язаний застосовувати норми природних втрат.
Згідно додаткової угоди від 30.01.2003 року до даного Договору №б/н від 15.04.2002 року купівлі-продажу скла листового сторони доповнили пункти 9 та 2.3 даного договору, зокрема пункт 2.3 договору наступним змістом –покупець (ТОВ “ІМТ”) зобов’язаний оплатити за кожну поставку товару без додаткового узгодження в строк не пізніше 90-то днів з моменту одержання товарної накладної, яка підтверджує перехід права власності на реалізований товар.
Вже 23.09.2002 року між Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" (відповідачем) з однієї сторони, та ТОВ “Гарант” (позивачем) з другої, з метою поліпшення стану навколишнього середовища шляхом залучення використаної тари (упаковки) в господарський обіг та відповідно до постанови КМУ від 26 липня 2001 року N915 “Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини” було укладено Договір №315/16ОД, відповідно до пункту 1.1 якого сторони погодили, що предметом даного договору є надання послуг відповідачем як Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини послуг щодо розробки, організації та впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), яка (п. 2.1 даного договору) ввезена підприємством позивача на територію України, згідно норм утилізації у відсотках до загальної маси тари (упаковки): 2002 рік –5, 2003 рік –10, 2004 рік –15, 2005 рік –20.
У пункті 2.2 Договору №315/16ОД від 23.09.2002 року сторони дійшли згоди, що підприємство позивача зобов’язується прийняти зазначені у вищенаведеному пункті 2.1 послуги з оформленням відповідного акту виконаних робіт та оплатити послуги відповідача (Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси") відповідно з аркушем про пакування і вантажною митною декларацією, згідно з тарифами, затвердженими згаданою у преамбулі даного договору Постановою КМУ від 26 липня 2001 року N915 “Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини”.
Відповідно до п. 3 Договору №315/16ОД від 23.09.2002 року оплату послуг відповідача позивач здійснює шляхом перерахування коштів на поточний рахунок не пізніше 7-денного строку від дня митного оформлення вантажу та в платіжному документі позивач зобов’язаний вказати кількість і назву використаної тари (упаковки), за яку здійснена оплата та у пункті 8.2 даного договору сторони встановили, що у випадках не передбачених цим договором, сторони керується чинним законодавством.
На виконання зобов’язань за Договором №б/н від 15.04.2002 року купівлі-продажу з ТОВ “ІМТ” позивач (ТОВ “Гарант”) за заявками покупця (ТОВ “ІМТ”) від 02.10.2002 року, 25.10.2002 року, 18.11.2002 року ввіз на територію України за наведеними заявками відповідну кількість скла листового зазначеного в них у тарі згідно з товарними накладними №0755689 від 13.10.2002 року, №0756765 від 04.11.2002 року, №0757841 від 24.11.2002 року та передав даний товар своєму контрагенту ТОВ “ІМТ” (на виконання п. 2.2 Договору №б/н від 15.04.2002 року купівлі-продажу скла листового) за накладними №74 –23.10.2002 року, №89 –14.11.2002 року та №96 –07.12.2002 року відповідно.
Окрім того, в період з вересня місяця 2002 року по грудень місяць 2002 року відповідно позивач згідно аркушів про пакування (а.с. 38-59 Том 2) задекларував ввезення на митну територію України впродовж вищезазначеного періоду 87956 кг. тари (ящики) в якій перевозився вантаж (скло поліроване листове) в яких чітко зазначив суму (яка складена шляхом застосування тарифів на тару визначених у Постанові КМУ від 26 липня 2001 року N915 “Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини”, які у відповідному коефіцієнті внаслідок перемноження на загальну вагу тари складають належну суму коштів без ПДВ, які підлягають оплаті імпортером за договором з суб’єктом видом діяльності якого є, зокрема утилізація відходів як вторинної сировини) належну до сплати за Договором №315/16ОД від 23.09.2002 року укладеним між позивачем та Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" (відповідачем), яка в сумарному підрахунку за вересень, жовтень, листопад та грудень місяці 2002 року становила –21209,04 грн.
Вищенаведену суму в розмірі –21209,04 грн. було оплачено позивачем за дерев’яні ящики згідно Договору №315/16ОД від 23.09.2002 року (про що чітко було зазначено ТОВ “Гарант” у графі “Призначення платежу” кожної з особових виписок банку, якими перераховувались наведені кошти) Державній компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" (відповідачу) поетапно, наступними періодами: 01.10.2002 року (банківська виписка №963), 03.10.2002 року (банківська виписка №979, №978), 04.10.2002 року (банківська виписка №981, №982, №984), 11.10.2002 року (банківська виписка №999, №1007), 21.10.2002 року (банківська виписка №1027), 28.10.2002 року (банківська виписка №1047), 30.10.2002 року (банківська виписка №1050), 07.11.2002 року (банківська виписка №1070), 13.11.2002 року (банківська виписка №1084, №1083), 15.11.2002 року (банківська виписка №1089, №1090, №1091), 10.12.2002 року (банківська виписка №1141, №1142), 12.12.2002 року (банківська виписка №1149), 18.12.2002 року (банківська виписка №1159), 29.12.2002 року (банківська виписка №1181).
Державна компанія з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" (відповідач), в свою чергу, на виконання пункту 2.2 Договору №315/16ОД від 23.09.2002 року надала позивачу для оформлення та проведення оплат відповідні Акти виконаних робіт (факт одержання останніх ТОВ “Гарант” не оспорюється, зважаючи, що дані акти долучені до матеріалів справи саме позивачем –а.с. №107-110 Том 2, які позивачем не були підписані та не були оформлені належним чином на виконання п. 2.2 Договору №315/16ОД від 23.09.2002 року) за надані послуги із збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації тари (упаковки) №УЄКР/А-315-2002-9 від 30.09.2002 року, №УЄКР/А-315-2002-10 від 31.10.2002 року, №УЄКР/А-315-2002-11 від 30.11.2002 року та №УЄКР/А-315-2002-12 від 31.12.2002 року на загальну суму –21210,96 грн. (дана різниця сум з похибкою 1 грн. 92 коп. виникла через неправильне зазначення при імпортуванні вантажу загальної ваги тари в графі пакувального аркушу №1-3/10000/2/37533 ((а.с. 47 Том 2)) внаслідок перерахування якого відповідачем у Акті №УЄКР/А-315-2002-12 від 31.12.2002 року Державна компанія з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" зазначила позивачу належну сум до сплати за надання послуг стосовно використаної тари позивача у розмірі –361,92 грн. з урахуванням ПДВ, а не суму зазначену в згаданому пакувальному аркуші в розмірі –360,00 грн.), яку, як вбачається з вищезгаданих доданих до матеріалів справи (а.с. 12-27 Том 1) банківських виписок по особовому рахунку позивача, останній –відповідачу у повному обсязі не оплатив, суму різниці по Акту №УЄКР/А-315-2002-12 від 31.12.2002 року в розмірі –1,92 грн. (21210,96 грн. –21209,04 грн.) на рахунки Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" не перерахував, належних доказів в підтвердження спростування вищенаведеної обставини суду, станом на день розгляду справи не надав.
Також, як слідує з матеріалів справи (а.с. 24-34 Том 2) відповідачем складались для звірки обсягів наданих та оплачених (в частині) послуг по Договору №315/16ОД від 23.09.2002 року Акти звірок взаємних розрахунків станом на 31.10.2002 року, 30.11.2002 року, 31.12.2003 року, які позивачем також не підписані, в тому числі витяг загальної кількості здійснених операцій відповідачем по наданню послуг ТОВ “Гарант” впродовж строку виконання зобов’язань по Договору №315/16ОД від 23.09.2002 року (згідно згаданого п. 2.1 даного договору сторони погодили, що послуги стосовно розробки, організації та впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари, яка ввезена підприємством позивача на територію України надаються відповідачем позивачу згідно норм утилізації у відсотках до загальної маси тари (упаковки): у 2002 році –5%, у 2003 році –10%, у 2004 році –15%, у 2005 році –20%).
Так, згідно вищенаведених документів та перелічених у них пакувальних аркушах, які складаються імпортером (позивачем) для відображення кількості ввезеної використаної тари (упаковки) та які засвідчуються відповідними митними (контролюючими) органами Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" надавались ТОВ “Гарант” послуги по Договору №315/16ОД від 23.09.2002 року впродовж 26.09.2002 –26.08.2005 років, загальна вартість яких, станом на 27.01.2006 року, становить, за розрахунками Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси", –326630,56 грн., а оплачено позивачем за даним договором, як зазначалось вище, згідно перелічених банківських виписок по особовому рахунку ТОВ “Гарант” –21209,04 грн.
На день розгляду справи у суді (25.10.2006 року) згідно позовної заяви, розрахунків та пояснень позивача, Державна компанія з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" не повернула ТОВ “Гарант” грошові кошти в якості передоплати по Договору №315/16ОД від 23.09.2002 року за не надані послуги в сумі –21209,04 грн. (які на думку позивача не надавались відповідачем позивачу згідно норм утилізації у відсотках до загальної маси тари: ні у 2002 році у визначеному відсотковому відношенні –5%, ні у 2003 році –10%, ні у 2004 році –15%, ні у 2005 році –20%) по розробці, організації та впровадженню системи збирання, сортування, транспортування, переробці та утилізації використаної тари, яка також не була на момент ввезення підприємством позивача на територію України –використаною, в розумінні чинного законодавства України, що у сукупності з тим, що позивач вважає двосторонньо погоджений Договір №315/16ОД від 23.09.2002 року не укладеним між сторонами, так як у ньому відсутні термін дії договору та внаслідок різного трактування сторонами предмету договору, в якому також не погоджено єдиного терміну –“використана тара”, позовні вимоги, за даним обґрунтуванням ТОВ “Гарант” підлягають задоволенню.
Відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення договірних правовідносин між сторонами, а саме Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 №1540-VI статі 161 зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 162 встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.
Згідно статті 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Згідно до статті 203 у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (однак позивач не кваліфікує в уточненнях до позову правову природу стягуваної суми як збитки), під якими розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.
Статтею 213 встановлено, що боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Відповідно до вищенаведеного та Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV, а саме п.4 Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.
До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV встановлює, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Стаття 193 Господарського кодексу України 16.01.03 № 436-IV встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV у статті 173 визнає господарським зобов'язання, таке що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено де під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Стаття 225 Господарського кодексу України встановлює, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Стаття 226 Господарського кодексу України встановлює, що у разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання.
Відповідно до вищенаведеного та Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.03 №435-VI, а саме п.4 Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Стаття 22 ЦК України від 16.01.03 №435-VI встановлює, що збитки це витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Стаття 527 згаданого кодексу визначає, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст.ст.610, 612 порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Статтею 623 ч.1 встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки та розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 621 у разі невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги кредитор має право виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання чи надання послуги третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.
Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 905 ЦК України встановлено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 906 ЦК України встановлено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.
Згідно статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно преамбули постанови КМУ від 26 липня 2001 р. N 915 “Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини” остання приймається з метою створення умов для організації збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини, а також зменшення негативного впливу відходів на довкілля.
Відповідно до п. 5 постанови КМУ від 26 липня 2001 р. N 915 “Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини” установлено, що: а) підприємства, установи, організації усіх форм власності, що використовують тару (упаковку) для пакування і перевезення продукції, зобов'язані забезпечити збирання (приймання), зберігання і утилізацію усіх видів використаної тари (упаковки), в якій знаходилася продукція цих підприємств, установ, організацій, на всій території, де реалізується продукція; підприємства, установи, організації, що імпортують продукцію в тарі (упаковці), у разі укладення угод на поставку в Україну товарної продукції зобов'язані передбачити утилізацію чи вивезення з України всього обсягу використаних матеріалів і тари. При цьому підприємства, установи, організації, що використовують тару (упаковку) для пакування і перевезення продукції або імпортують продукцію в тарі (упаковці), можуть це виконувати:
1. Самостійно з дотриманням вимог законодавства здійснювати збирання, сортування, заготівлю та утилізацію використаної тари (упаковки) відповідно до мінімальних норм утилізації;
2. Шляхом укладення договорів про надання послуг із збирання, сортування, перевезення, переробки та утилізації використаної тари (упаковки) з Компанією (ДК "Укрекокомресурси") чи іншими спеціалізованими підприємствами, що мають відповідні ліцензії і умови для надання таких послуг на території України, де реалізується та утворюється відповідна використана тара (упаковка), а також здійснення оплати за надання обумовлених послуг згідно із загальним обсягом тари (упаковки), яка використовується для пакування та перевезення продукції за затвердженими тарифами.
Плата за надання Компанією (ДК "Укрекокомресурси") зазначених послуг встановлюється відповідно до тарифів, затверджених пунктом 2 цієї постанови, та вноситься підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, що використовують тару (упаковку) для пакування і перевезення продукції і не забезпечують її приймання та утилізацію, на спеціальний рахунок Компанії (ДК "Укрекокомресурси") щокварталу до 15 числа місяця, що настає за звітним періодом, а підприємствами - імпортерами продукції в тарі (упаковці) - не пізніше семи днів від дати митного оформлення продукції, що ввозиться на територію України;
Згідно підпункту б) цього ж пункту 5 постанови КМУ від 26 липня 2001 р. N 915 “Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини” кошти, які надходять на рахунок Компанії (ДК "Укрекокомресурси") від надання послуг із збирання, сортування, перевезення, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), після сплати податків (обов'язкових платежів) спрямовуються: у розмірі 45 відсотків - Кримському республіканському, обласним, Київському та Севастопольському міським управлінням Компанії для розширення мережі окремого збирання і заготівлі використаної тари (упаковки), в тому числі придбання необхідних для цього обладнання, інформаційних засобів тощо, для провадження господарської діяльності зазначених управлінь; у розмірі 45 відсотків - для створення потужностей з переробки та утилізації використаної тари (упаковки), твердих побутових та інших відходів як вторинної сировини; розроблення та впровадження прогресивних технологій і обладнання; реалізації на конкурсній основі інвестиційних проектів, пов'язаних з упровадженням нових технологій у сфері поводження з відходами; освітньої роботи; проведення наукових досліджень з питань поводження з відходами; підготовки та перепідготовки спеціалістів у цій сфері, рекламних заходів; проведення виставок, науково-практичних конференцій та інших організаційних заходів у сфері поводження з відходами; у розмірі 10 відсотків - Компанії для утримання і забезпечення діяльності її центрального апарату. Контроль за цільовим використанням зазначених коштів організовується Кабінетом Міністрів України.
На виконання пункту 6 вищенаведеної постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. N 915 "Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини" наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 2 жовтня 2001 року N 224 затверджено Порядок збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), - далі по тексту Порядок, згідно п. 1 якого дію даного Порядку спрямовано на забезпечення збирання, сортування, транспортування, переробку та утилізацію використаної тари (упаковки), ощадливе використання матеріально-сировинних і енергетичних ресурсів та на захист довкілля.
Згідно цього ж п. 1 Порядку збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки) затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 2 жовтня 2001 року N 224 даний Порядок є обов'язковим для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, які використовують тару (упаковку), здійснюють діяльність, пов'язану з її збиранням, сортуванням, транспортуванням, переробкою та утилізацією, а також імпортерів продукції у тарі (упаковці).
Згідно п. 2 Порядку збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки) затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 2 жовтня 2001 року N 224 було визначено, що упаковкою є - технічний засіб чи комплекс засобів з розміщеним у ньому товаром, який забезпечує захист товару від пошкоджень та втрат у процесі транспортування, зберігання та продажу, а довкілля - від забруднень; тарою є - основний елемент упаковки, що є виробом для розміщення товару; а використаною тарою (упаковкою) є - тара (упаковка), яка була застосована для пакування, транспортування продукції, що повністю або частково втратила свої первісні якості і не підлягає подальшому використанню за своїм прямим призначенням;
Згідно цього ж п. 2 Порядку збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки) затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 2 жовтня 2001 року N 224 було визначено, що збиранням та заготівлею використаної тари (упаковки) –є діяльність, пов'язана з вилученням, накопиченням і розміщенням використаної тари (упаковки) у спеціально відведених місцях чи на об'єктах, уключаючи сортування використаної тари (упаковки) з метою подальшої утилізації чи видалення; сортуванням використаної тари (упаковки) є –розділення тари за видами з метою її подальшого використання або утилізації; транспортуванням використаної тари (упаковки) є –перевезення використаної тари (упаковки) від місць її накопичення або зберігання до місць чи об'єктів оброблення, утилізації чи видалення; переробкою (обробкою) використаної тари (упаковки) є –здійснення будь-яких технологічних операцій, пов'язаних зі зміною фізичних чи хімічних властивостей використаної тари (упаковки), з метою екологічно безпечного її зберігання, перевезення, утилізації чи видалення; та утилізацією використаної тари (упаковки) є –використання цієї тари (упаковки) як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.
Окрім того, згідно п. 5 Порядку збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки) затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 2 жовтня 2001 року N 224 підприємства, установи та організації, які використовують тару (упаковку) для пакування та транспортування продукції, імпортери продукції в тарі (упаковці): ведуть поточний облік щодо обсягів використання тари (упаковки) для пакування та транспортування продукції та обсягів приймання і утилізації використаної тари (упаковки); надають інформацію спеціально уповноваженим органам щодо обсягів використання тари (упаковки) для пакування та транспортування продукції та обсягів приймання і утилізації використаної тари (упаковки);
Згідно статті 1 Закону України “Про відходи” від 5 березня 1998 року N 187/98-ВР відходи це - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення, а виробником відходів вважається - фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів.
Згідно цієї ж статті 1 Закону України “Про відходи” від 5 березня 1998 року N 187/98-ВР збиранням відходів є –діяльність, пов'язана з вилученням, накопиченням і розміщенням відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах, включаючи сортування відходів з метою подальшої утилізації чи видалення; зберіганням відходів є – тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення); обробленням (переробленням) відходів є – здійснення будь-яких технологічних операцій, пов'язаних із зміною фізичних, хімічних чи біологічних властивостей відходів, з метою підготовки їх до екологічно безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення; перевезенням відходів є –транспортування відходів від місць їх утворення або зберігання до місць чи об'єктів оброблення, утилізації чи видалення; транскордонним перевезенням відходів є –транспортування відходів з території, на/або через територію України, на територію або через територію іншої держави; утилізацією відходів є –використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів та операціями поводження з відходами є - збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізація, видалення, знешкодження і захоронення відходів.
Згідно статті 17 Закону України “Про відходи” від 5 березня 1998 року N 187/98-ВР суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані: а) запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів; б) забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких знаходилася продукція цих підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями на їх збирання та утилізацію; і) своєчасно в установленому порядку вносити плату за розміщення відходів; п) передбачати при укладанні угод на поставку в Україну товарної продукції утилізацію чи вивезення з України використаних пакувальних матеріалів і тари.
Згідно статті 41 Закону України “Про відходи” від 5 березня 1998 року N 187/98-ВР фінансування заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення здійснюється за рахунок коштів виробників відходів та їх власників.
Згідно статі 2.4 Постанови НБУ “Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21.01.2004 № 22, відповідно до якої банки перевіряють відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів вимогам додатка 8 до цієї Інструкції: банк платника перевіряє заповнення таких реквізитів: "Платник", "Код платника", "Рахунок платника", "Банк платника", "Код банку платника", а також "М.П." та "Підписи платника".
Крім того, згідно статті 2.5 якщо розрахункові документи, у яких перевірені реквізити, заповнено з порушенням вимог цієї глави, глав 5 і 6 та додатка 8 до цієї Інструкції, то банк, що здійснив перевірку, повертає їх без виконання згідно з пунктами 2.15 і 2.18 цієї
глави.
Статтею 2.16 визначено, що якщо на вимогу банку клієнт не надасть документи і відомості, що потрібні для з'ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану, або умисно подасть неправдиві відомості про себе, то банк повертає йому платіжне доручення без виконання.
Вимогами статті 2.29 встановлено, що платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку.
Стаття 2.38 у частині 2 встановлює, що повернення платнику коштів, що списані банком з рахунку платника без законних підстав або з ініціативи неналежного стягувача, або в разі порушення банком умов договору банківського рахунку чи іншого договору про надання банківських послуг в частині здійснення договірного списання, або внаслідок інших помилок банку, здійснюється в судовому порядку.
Статтею 3.8 даної Постанови НБУ “Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21.01.2004 № 22 встановлено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, судом визнається, що власником як товару так тари по Договору №б/н від 15.04.2002 року купівлі-продажу скла листового був саме позивач –імпортер даної продукції, що чітко вбачається з п. 2.2 названого договору, по якому право власності на товар переходить від продавця (позивача) до покупця (контрагента позивача –ТОВ “ІМТ”) лише по даті виписки товарної накладної, які у всіх випадках на виконання зазначеного договору виписувались щодо замовленого ТОВ “ІМТ” товару, в тому числі тари лише та закономірно після їх перевезення позивачем –імпортером з –за кордону після проходження усіх митних процедур через митний кордон України, в процесі здійснення чого, саме –позивач –імпортер і був визначений єдиним декларантом, а відтак власником товару, в тому числі тари, що чітко зафіксовано у аркушах про пакування засвідчених незалежною та незацікавленою особою у справі –відповідним митним органом, печатки яких містяться у верхніх лівих кутах згаданих пакувальних аркушах.
Беручи до уваги наведене, позивачем –імпортером, на думку суду, було укладено (на виконання статей 1, 17, 41 Закону України “Про відходи” від 5 березня 1998 року N 187/98-ВР та п. 5 постанови КМУ від 26 липня 2001 р. N 915 “Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини”) договір №315/16ОД від 23.09.2002 року з відповідачем для надання послуг останнім, в тому числі щодо утилізації використаної тари (яка на переконання суду до моменту передачі її ТОВ “ІМТ” була використаною в розумінні тлумачення визначеного пунктом 2 Порядку збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки) затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 2 жовтня 2001 року N 224, адже в будь якому випадку тара, яка була застосована для пакування і транспортування товару хоч частково (якщо не повністю), повинна була втратити свої первинні якості, внаслідок чого унеможливлюється її подальше безпосереднє використання за своїм призначенням контрагентом позивача –імпортера ТОВ “ІМТ”, беручи до уваги, що ТОВ “Гарант” жодних доказів, що тара навіть частково після тривалого закордонного перевезення та ще й вагонами залізничного транспорту не втратила своїх первинних якостей, суду, не дивлячись на численні відкладення розгляду справи ініційованих позивачем, - не надано), внаслідок чого у позивача –імпортера товару ввезеного у тарі виник імперативно –визначений обов’язок статтею 41 Закону України “Про відходи” від 5 березня 1998 року N 187/98-ВР та п. 5 постанови КМУ від 26 липня 2001 р. N 915 “Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини” і вище перелічених норм цивільної і господарської кодифікації сплатити за надані відповідачем послуги згідно як договору №315/16ОД від 23.09.2002 року, так згаданих Актів виконаних робіт по даному договору, які поетапно (а отже погоджено в конклюдентному порядку) сплачувались позивачем протягом трьох місяців (жовтня, листопада, грудня 2002 року) з призначенням платежу утилізуючій компанії відповідача –за дерев’яні ящики –згідно договору №315/16ОД від 23.09.02, що в контексті з відсутністю у договорі №315/16ОД від 23.09.2002 року умов передоплати за послуги відповідача, свідчить про проведення оплати позивачем за надані, а відтак виконані Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" послуги як згідно договору №315/16ОД від 23.09.2002 року, аркушів про пакування в яких відображені фактичні обсяги ввезеної імпортером використаної тари (відповідність обсягів яких як вказано вище засвідчена незацікавленими у справі митними органами), так згідно Актів виконаних робіт по договору №315/16ОД від 23.09.2002 року, в яких чітко розписано в якій кількості та яка сировина в який період була утилізована, не підписання яких позивачем вказує на факт не належного виконання зобов’язань по договору №315/16ОД від 23.09.2002 року (п. 2.2) саме –ТОВ “Гарант”, у зв’язку з чим уточнені позовні вимоги ТОВ “Гарант” про стягнення 21209,04 грн. в якості передоплати по договору №315/16ОД від 23.09.2002 року (хоча передоплата даним договором як вказано вище –не передбачена, а статтею 906 ЦК України встановлено, що замовник може лише вимагати від виконавця за договором про надання послуг (( - не підряду, як знову помилково посилається позивач в уточненнях до позову, адже –послуги надані відповідачем споживаються в процесі вчинення останнім дій по утилізації та на відміну від договорів підряду в даному конкретному випадку для позивача не мають своїм результатом конкретно вираженої матеріальної форми)) –відшкодування збитків (розмір яких позивачем не доведено), правова природа яких визначена статтями 22 ЦК України та 224, 225 ГК України, - визнаються судом необґрунтованими та незаконними та такими, що задоволенню в судовому порядку не підлягають.
Окрім того, в підтвердження вищенаведеного позивач в силу як статті 225 ГК України, статті 621 ЦК України, так вимог Закону України “Про відходи” від 5 березня 1998 року N 187/98-ВР та постанови КМУ від 26 липня 2001 р. N 915 “Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини”, якби відповідач протягом більш як трьох років не виконував своїх зобов’язань за договором №315/16ОД від 23.09.2002 року –мав право доручити виконання робіт по даному договору іншим ліцензованим суб’єктам уповноваженим зокрема здійснювати утилізацію відходів (в тому числі використаної тари), але даних юридично значущих дій не здійснив, на думку суду у зв’язку з повним та належним виконанням відповідачем умов договору №315/16ОД від 23.09.2002 року, що підтверджується низкою вищезгаданих актів, не підписання яких зі сторони позивача, за умов їх поетапної сплати останнім на суму 21209,04 грн. свідчить про порушення ТОВ “Гарант” в односторонньому порядку п. 2.2 згаданого договору та вищеперелічених норм матеріального права, через що вимоги позивача додатково визнаються незаконними та необґрунтованими, а міра фактичного виконання відповідачем умов вищезазначеного договору, зважаючи на показники актів виконаних робіт (в тому числі актів звірки взаєморозрахунків) по договору №315/16ОД від 23.09.2002 року, які складені з урахуванням даних аркушів про пакування наданих позивачем, беручи до уваги, що останнім будь –яких вмотивованих заперечень щодо обсягів, якості, кількості наданих послуг, що відображені у наведених актах виконаних робіт позивач відповідачу протягом наведеного більш ніж трьох річного терміну не надіслав (тобто не надав належним чином) визнається судом виконаною в повному обсязі в межах спірної суми сплаченої позивачем за надані відповідачем послуги за період з вересня по грудень місяці 2002 року включно.
В контексті вищенаведеного повного виконання Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" умов договору №315/16ОД від 23.09.2002 року щодо надання послуг по розробці, організації, впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної і ввезеної на територію України тари імпортера –позивача на загальну суму –21209,04 грн. (по актам виконаних робіт ((а.с. 107-110 Том 2)) відповідачем утилізовано використаної тари позивача по всім долученим до матеріалів справи ((а.с. 38 –59 Том 2)) аркушам про пакування), у зв’язку з чим посилання позивача, що договір №315/16ОД від 23.09.2002 року є неукладеним, зважаючи, що сторонами досягнуто згоди як щодо предмету договору, строку протягом якого надаватимуться дані послуги (тобто строку виконання зобов’язання впродовж якого сторони мають певні права та обов’язки –пункт 2.1 Договору №315/16ОД від 23.09.2002 року), так щодо відповідальності сторін, порядку розрахунків, вирішення спорів, змін умов договору, виникнення та фіксування форс-мажорних обставин, що у сукупності з укладенням даного договору в тому числі на виконання постанови КМУ від 26 липня 2001 р. N 915 “Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини”, яка більш ніж вичерпно регулює відносини з приводу предмету договору та суті обов’язків сторін, є на переконання суду, в сукупності з вище переліченими встановленими фактичними обставинами справи, належною утотожнюючою необхідною підставою для визнання спірного договору №315/16ОД від 23.09.2002 року дійсним та таким, що відповідає вимогам як чинної цивільної та господарської кодифікації, так вимогам регульованим на момент укладення договору №315/16ОД від 23.09.2002 року –ЦК УРСР від 18.07.63 №1540-VI.
Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –
ВИРІШИВ:
1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю “Гарант” до Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" –відмовити.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Станік С.Р.
Дата підписання –07.11.2006 року.