Справа № 2-2182/11

РІШЕННЯ

ІМ*ЯМ УКРАЇНИ

26 червня 2012 року, Приморський районний суд міста Одеси, в складі:

головуючого –судді Терьохіна С.Є.,

при секретарі - Моргун М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом громадян ОСОБА_1, ОСОБА_2, що також дії в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до Одеської міської ради, відділу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, громадянина ОСОБА_4, треті особи із самостійними вимогами –ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, треті особи без самостійних вимог –ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, про визнання права користування житловим приміщенням та приєднання житлового приміщення, а також за зустрічним позовом громадянина ОСОБА_4 до громадян ОСОБА_1, ОСОБА_2, що також дії в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, про усунення перешкод в користуванні приміщенням загального користування,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, діюча також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, звергнулися із позовом, в якому просили суд –визнати за ними право постійного користування приміщенням площею 37,4 м. кв. та приєднати його до кімнати № 285-А, в будинку № 3, по вул. Сергія Варламова в м. Одесі, яка має площу 12,3 м. кв.

Свої вимоги позивачі обґрунтували тим, що вони постійно проживають в кімнаті колишнього сімейного гуртожитку під № 285-А, будинку № 3 за адресою: м. Одеса, вул. Сергія Варламова.

Також, протягом останніх років, вони (позивачі) зайняли та користуються приміщенням площею 37,4 м. кв., яке нікому не належало та яке вони за власний кошт бажають реконструювати, встановивши дві перегородки, поділивши приміщення на спальню, хол з кухнею та санвузол.

За твердженням позивачів, вказане приміщення необхідно їм для поліпшення власних житлових умов.

В судовому засіданні, позивачі та їх представник вимоги позову –підтримали в повному обсязі.

Одеська міська рада, будучи неодноразово викликаною до суду в засідання з розгляду даної справи свого представника –не направила.

Треті особи із самостійними вимогами, а також треті особи без таких –категорично заперечували проти задоволення позову, вказавши на те, що приміщення яке зазначили позивачі є приміщенням загального користування, яким за необхідністю користувалися всі мешканці даного (восьмого) поверху. Також треті особи вважають, що родина позивачки не має підстав для одноособового володіння чи користування спірним приміщенням, а своєї згоди на виділення приміщення виключно родині ОСОБА_1 –ОСОБА_3, вони –не надавали.

Крім того, треті особи із самостійними вимогами, просили суд визнати позивачку ОСОБА_2 та її неповнолітню дитину –ОСОБА_3 такими, що втратили право користування кімнатою № 285-а, будинку № 3, по вул. С. Варламова в м. Одесі, а також просили зобов’язати ВГІРФО Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, скасувати реєстрацію первісних позивачів за вказаною вище адресою. Свої вимоги треті особи посилаючись на норми ст. ст. 71, 72 та 107 Житлового Кодексу України обґрунтували тим, що зазначені особи, тривалий час, не проживають на вказаній житловій площі (понад шість місяців), що доведено актами, складеними мешканцями будинку в різні роки.

Суд, заслухавши пояснення та оцінивши доводи сторін, дослідивши наявні в справі докази, дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи із нижче наступних обставин.

Так, відповідно до ч.3, ст. 10, ч.1, ст. 61 Цивільно-процесуального кодексу (ЦПК) України –кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (звільнення від доказування).

Під час розгляду справи, судом було встановлено, що позивачі та треті особи, проживають в колишньому сімейному гуртожитку, який на даний час має статус житлового будинку, що перебуває на балансі КП ЖКС „Фонтанський”.

Заявивши вимогу, про визнання за ними права постійного користування приміщенням площею 37,4 м., в будинку № 3, по вул. Сергія Варламова в м. Одесі, позивачі –не надали суду доказів того, чому саме вони мають переважне право на отримання зазначеного приміщення порівняно із іншими мешканцями будинку, наприклад порівняно із родиною ОСОБА_5, в складі якої проживає син –інвалід ІІ-ї групи та які також зверталися за виділенням спірного приміщення у чому їм було відмовлено з підстав статусу приміщення, як загального.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що відповідно до Рішення Конституційного суду України № 1-2/2004 від 02.03.2004 р. у справі за конституційним зверненням ОСОБА_13 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) співвласники багатоквартирного будинку є співвласниками його допоміжних приміщень (горища, підвалу та ін.). П. 1.1. резолютивної частини даного рішення проголошує, що „допоміжні приміщення (підвали, сараї, комори, горища, колясочні тощо) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією (набуття права власності) ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення будь-яких додаткових дій.

Згідно із п. 1.2. вказаного рішення власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

Таким чином, задоволення вимог позивачів, могло б привести до порушення прав та законних інтересів інших співмешканців колишнього гуртожитку по вул. С. Варламова, 3 в м. Одесі, що на думку суду є не припустимим, враховуючи також і той факт, що сусіди позивачів, які є третіми особами в справі –категорично заперечували проти передачі спірного приміщення в користування позивачам.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд також виходив із того, що позивачі, відповідно до ч.1, ст. 60 ЦПК України, заявивши вимогу про визнання за ними права користування спірним приміщенням –не довели суду того, що вказане приміщення є житловим, що в свою чергу унеможливлює застосування до таких правовідносин норм ч.1 та ч.2, ст. 54 Житлового Кодексу України (на які послалися позивачі), так як предметом надання вільного приміщення за даною нормою права, може бути лише неізольоване або ізольоване жиле приміщення. При тому, з наданої суду схеми, із відповіді Приморської районної адміністрації, від 18.03.2009 р. та 16.07.2010 р., а також із самого позову вбачається, що спірне приміщення є приміщенням загального користування, що додатково свідчить про неможливість його периєднення до житлового приміщення позивачів.

Відповідно до вимог третіх осіб, щодо визнання громадянки ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 – суд, також не знаходить підстав для задоволення таких вимог, виходячи із того, що зазначені громадяни постійно проживають та є зареєстрованими за вказаною вище адресою, що підтверджується довідкою про склад сім*ї та прописку, засвічену КП „ЖКС „Фонтанський”, а також штампом органу внутрішніх справ в паспорті громадянина України.

Треті особи, що заявили вимоги про визнання позивачів втратившими право користування житлом у відповідності до ч.1, ст. 60 ЦПК України –не надали суду доказів іншого місця постійного проживання родини ОСОБА_3, при тому суд критично ставиться до єдиного наданого доказу у вигляді заяви на ім*я начальника ДЕЗу, так як дана заява (акт) підписана та складена особами, що мають неприязнені стосунки із позивачами, при тому, що ані акти, про не проживання, а ні самі підписи на актах (заявах) –не ким у встановленому порядку не засвідчені.

Також, відмовляючи третім особам в задоволенні вище зазначеної вимоги, суд виходив із того, що згідно норми ч. 1, ст. 3 ЦПК України –кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1. ст. 11 ЦПК України –суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь в справі.

Згідно ч.3, ст. 213 ЦПК України –обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При тому, розглядаючи вимоги третіх осіб, про визнання позивачів втратившими права користування житловим приміщенням та зняттям їх з реєстрації –суд, не встановив які саме права та законні інтереси третіх осіб були порушені з боку громадян ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3, враховуючи також, що треті особи, не є власниками будинку, наймодавцями або власниками приміщення, в якому зареєстрованими зазначені позивачі. З іншого боку, самі треті особи, не довели в суді факту порушення своїх прав позивачами, в т.ч. і доказів того, що хтось із них, у встановленому порядку звертався за наданням їм вільного житлового приміщення АДРЕСА_2, яка на даний час зазначена як місце проживання громадян ОСОБА_3.

Крім того, позовна вимога, щодо зняття ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із реєстрації за вказаною адресою –не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, виходячи із того, що ведення реєстраційного обліку громадян, на підставі ч.7, ст.3, а також ч.ч. 1, 2, ст. 11 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” –здійснюється та визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб.

Відповідно до ч.1. ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України –юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку із здійсненням суб’єктом владних повноважень владних, управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно п.7), ч.1, ст. 3 КАС України –суб’єкт владних повноважень –орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За таких вище наведених обставин, вимоги, щодо здійснення уповноваженим органом своїх функцій в т.ч. і щодо зняття з реєстрації осіб –не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства, при тому, суд не знаходить підстав, для застосування норми п.1), ч.1, ст. 205 ЦПК України, так як в межах даного рішення, відхиляється сама вимога, щодо визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, яка в свою чергу могла б бути основною підставою для вирішення питання зняття осіб з реєстрації.

керуючись ст. ст. 1, 3, 10, 57, 60, 169, 208-213 Цивільно-процесуального кодексу (ЦПК) України, суд –

РІШИВ:

Громадянам ОСОБА_1, ОСОБА_2, що також дії в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог –відмовити.

Громадянину ОСОБА_4 в задоволенні зустрічного позову –відмовити.

Позови третіх осіб із самостійними вимогами: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 –залишити, без задоволення.

Дане рішення суду, може бути оскаржене в апеляційному порядку у відповідності до вимог ст. ст. 294-296 ЦПК України.

Повний текст даного рішення суду у відповідності до ч.3. ст. 209 ЦПК України буде виготовлено протягом п’яти днів.

Суддя: Терьохін С.Є. 26.06.2012