УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0191/1373/2012Головуючий суду першої інстанції:Морозова Л.М.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Самойлова О.
"25" вересня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді
Суддів
При секретарі
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц/0191/1373/2012 Головуючий суду першої інстанціїМорозова Л.М.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанціїСамойлова О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії в складі:
головуючого, судді Самойлової О.В.,
суддів Редько Г.В.,
Кустової І.В.,
при секретарі Хоружій О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 30 липня 2012 року,
ВСТАНОВИВ:
В березні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договорів дарування квартири та земельної ділянки недійсними. Позовні вимоги мотивовані тим, що 29.10.2003 року позивач подарував своїй племінниці ОСОБА_5 належне йому нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,099 га, що розташована за адресою АДРЕСА_3, з умовою постійного проживання у квартирі. Під час укладення договорів позивач знаходився під впливом помилки, вважав, що квартиру та земельну ділянку відповідачка фактично отримує у власність після його смерті, спочатку вона підтверджувала право позивача знаходитися у квартирі та користуватися земельною ділянкою і видавала довіреності на керування майном, але на даний час ОСОБА_5 ставить під сумнів його право на проживання в квартирі, між тим у нього не має іншого житла, йому не було відомо про можливість укласти договір дарування із зобов'язанням передати дарунок у майбутньому, на тепер він не може в односторонньому порядку відмовитися від виконання договорів дарування або внести в них зміни, а ОСОБА_5 відмовляється це зробити добровільно, вона при укладенні договорів ввела в оману позивача, обіцяла за ним доглядати, а він помилявся відносно намірів відповідачки, тому просив суд визнати договори дарування недійсними на підставі ст. 56 ЦК України в редакції 1963 року.
Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 30 липня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Позивач ОСОБА_4, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду і ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що судом не були прийняті до уваги пояснення свідків, які підтверджують, що він подарував відповідачці квартиру та земельну ділянку в обмін на те, що вона буде здійснювати догляд за ним, що вони будуть разом проживати або у квартирі відповідачки у м. Москва, або у квартирі позивача. ОСОБА_4 також посилається в апеляційній скарзі на те, що відповідачка скористалася його тяжким моральним становищем, обіцяла надавати йому моральну та матеріальну підтримку і він підписав договори дарування під впливом помилки. На думку апелянта, суд невірно зазначив у рішенні, що позивач добре розумів правову природу правочину у вигляді договору дарування, оскільки при укладанні договору не були враховані його побажання, зміст договору дарування суперечив його внутрішній волі, але це було з'ясовано, коли він запропонував відповідачці внести зміни в договори дарування, вона відмовилася та спровокувала його на неадекватні дії; підписуючи договір дарування, він вважав, що за життя буде проживати у квартирі, а після його смерті квартира перейде відповідачці, але вона на тепер має намір залишити позивача та його сина без житла. ОСОБА_4 посилається в апеляційної скарзі на те, що його не турбував той факт, що договір дарування є безумовним і не передбачає ніяких обов'язків з боку обдарованого, оскільки відповідачка обіцяла не позбавляти його права проживати у квартирі, а його сина -права власності на будинок, що розташований на земельній ділянці, відповідачка, скористувавшись довірливістю позивача, не передала нотаріусу його побажання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності вимог позивача про наявність підстав для визнання договорів дарування недійсними та відсутності доказів тому, що угоди були вчинені всупереч волевиявленню позивача внаслідок його помилки, оскільки позивач був ознайомлений з умовами договорів, при підписані договорів нотаріусом були розтлумачені їх правові наслідки.
З такими висновками Судацького міського суду погоджується колегія суддів та вважає, що вони відповідають фактичним обставинам справи та зроблені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Судом встановлено, що на підставі договору дарування квартири від 29.10.2003 року, посвідченому державним нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори АР Крим Шевченко О.Н. і зареєстрованому у реєстрі № 3054 (а.с. 5), ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_5 прийняла у дар належну дарувальнику на праві власності квартиру АДРЕСА_1, також, на підставі договору дарування земельної ділянки від 29.10.2003 року, зареєстрованому у реєстрі № 3053 (а.с. 9), ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_5 прийняла у дар належну дарувальнику на праві власності земельну ділянку площею 0,0990 га, призначену для індивідуального житлового будівництва, що знаходиться у АДРЕСА_3. В п. 9 договору дарування сторони підтвердили, що договір не носить характеру мнимої чи удаваної угоди, що є підставою вважати, що договір відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки. Також 29.10.2003 року відповідачкою складений заповіт (а.с. 53), посвідчений державним нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори Шевченко О.Н., зареєстрований у реєстрі № 3056, відповідно до якого, земельну ділянку по АДРЕСА_3 вона заповіла ОСОБА_7, а квартиру АДРЕСА_1 -ОСОБА_8 31.10.2003 року та 25.12.2006 року ОСОБА_5 склала нотаріально засвідчені довіреності на ім'я ОСОБА_4 (а.с. 8,52), якими відповідачка уповноважила позивача користуватися і керувати належними їй квартирою і земельною ділянкою, строк дії останньої довіреності вийшов у грудні 2009 року.
Згідно з ч. 1 ст. 243 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час укладення договорів, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. За змістом зазначеної статті дарувальник добровільно позбавляє себе права власності на майно, не маючи при цьому на меті отримання будь-яких вигід матеріального чи морального характеру з боку обдарованого, у свою чергу обдарований набуває права власності на майно при відсутності з його боку обов'язків надання таких вигод.
Відповідно до ст. 56 ЦК Української РСР 1963 року угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Згідно зі ст. 48 ЦК УРСР 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Для визнання недійсним правочину на підставі ст. 56 ЦК УРСР 1963 року необхідно встановити факт наявності помилки щодо обставин, які мають істотне значення.
У пп. 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»надане роз'яснення щодо застосування ст. ст. 56, 57 ЦК Української РСР, відповідно до якого під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена. Правила цієї статті не поширюються на випадки, коли помилка стосується мотивів укладення угоди. Таким чином, на підтвердження вимог про визнання правочину недійсним позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу позову, а саме, що він при укладенні договорів дарування помилявся стосовно істотних умов оскаржуваних угод.
В судовому засіданні апелянт не заперечував, що, підписуючи договори відчуження майна у нотаріуса, він розумів, що оформлює договори дарування, при цьому вважав, що право на майно перейде до відповідачки після його смерті, відповідачка буде надавати йому допомогу, але про такі умови він нотаріуса не повідомив, оскільки вважав, що достатньо домовленості із відповідачкою, яка хоча і не надавала йому допомогу, але не заперечувала проти його проживання у квартирі, видавала довіреності, на тепер він проживає за іншою адресою у квартирі жінки, з якою знаходиться у фактичних шлюбних відносинах, оскільки йому самотньо проживати самому, про наміри відповідачки позбавити його права проживання у квартирі він дізнався від сусіда та брата у 2010 році. Також ОСОБА_4 в апеляційній скарзі зазначив, що йому відомо було про те, що договір дарування є безумовним і не передбачає жодних зобов'язань з боку відповідачки, яка обіцяла не позбавляти його права проживання у квартирі і до 2010 року не пред'являла до нього жодних претензій, що підтверджує обізнаність позивача із природою та умовами договорів дарування.
Посилання апелянта на наявність помилки щодо природи правочину при вчиненні договору дарування в даному випадку не є підставою для визнання правочину недійсним, оскільки фактично має місце суб'єктивна поведінка дарувальника, яка обумовлена власним неправильним тлумаченням закону та правової природи договору дарування.
Таким чином, встановлені судами обставини не можуть розцінюватися в даному випадку як підстави для визнання договорів дарування недійсними у зв'язку із тим, що вони були укладені внаслідок помилки, оскільки вимоги позивача засновані на його суб'єктивному сприйнятті змісту договорів дарування. Одночасно, колегія суддів зауважує, що ОСОБА_4 не звертався з вимогами про визнання договорів дарування недійсними з інших підстав, що, виходячи з принципу диспозитивності, який передбачений ст. 11 ЦПК України, унеможливлює здійснення судом захисту прав, свобод та інтересів особи в інший спосіб, визначений законами України.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 Постанови № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо якої помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4, посилався на те, що він мав намір укласти договори дарування належного йому нерухомого майна, при цьому вважав, що фактично майно перейде до ОСОБА_5 після його смерті на підставі домовленості між ним та відповідачкою.
Між тим, згідно ст.ст. 10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цім Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 в позовній заяві обґрунтував наявність помилки при укладенні договорів дарування тим, що не розумів юридичної природи договору дарування, а саме того, що при його підписанні втрачає право власності на квартиру та земельну ділянку, йому не відомо було про можливість укласти договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, а відповідачка при цьому мала намір ввести його в оману, обіцяючи турбуватися про нього. Однак, позивач у порушенні вимог ст.ст. 58-60 ЦПК України, належних та допустимих доказів суду не надав.
З п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»слідує, що виходячи зі змісту статті 59 ЦПК України та з урахуванням положень частини 1 статті 218 ЦК України, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.
При таких обставинах, доводи апеляційної скарги відносно того, що судом не прийняті до уваги пояснення свідків, не мають правового значення для правильного вирішення справи, оскільки договори дарування укладені в письмовій формі та засвідчені нотаріусом.
Також колегія суддів не приймає доводи апелянта стосовно того, що при розгляді справи суд першої інстанції проігнорував ту обставину, що початком строку позовної давності для звернення ОСОБА_4 до суду із позовом про захист порушеного права, є час відмови відповідачки від видачі йому довіреності на управління нерухомим майном, яке він їй подарував, оскільки суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, не застосовував наслідки спливу строку позовної давності, передбачені ст. 267 ЦК України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, а прийняв рішення по суті позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не стосуються предмету спору і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуємого рішення.
Аналіз зібраних по справі доказів, які всебічно, повно та безпосередньо досліджені судом з додержанням правил належності доказів та допустимості правил доказування, враховуючи достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними у зв'язку з їх укладенням внаслідок помилки.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Судацького міського суду АР Крим від 30 липня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді:
О.В. СамойловаГ.В. РедькоІ.В. Кустова
В С Т А Н О В И Л А :
УХВАЛИ Л А :