УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0191/1413/2012Головуючий суду першої інстанції:Микитюк О.А.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Самойлова О.
"18" вересня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді
Суддів
При секретарі
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц/0191/1413/2011Головуючий суду першої інстанціїМикитюк О.А.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанціїСамойлова О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосія у складі:
Головуючого, судді Самойлової О.В.,
суддів Моісеєнко Т.І.,
Авраміді Т.С.,
при секретарі Хоружій О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Державного підприємства «Науково-дослідний інститут аеропружних систем» про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 21 серпня 2012 року та на додаткове рішення від 21 серпня 2012 року,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Державного підприємства «Науково-дослідний інститут аеропружних систем»про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_4 працювала у відповідача на посаді двірника, 04 липня 2008 року була звільнена за власним бажанням у зв'язку із невиконанням ДП «НДІАУС»вимог колективного договору, розрахунок при звільненні з позивачкою проведено не було. Рішенням Феодосійського міського суду від 26 березня 2009 року на користь ОСОБА_4 з відповідача була стягнута заборгованість по заробітній платі в сумі 31035 грн. 21 коп., в тому числі компенсація за порушення строків виплати заробітної плати на 01 березня 2009 року в сумі 6666 грн. 73 коп. Указане судове рішення було виконано 23 квітня 2012 року, у зв'язку з чим ОСОБА_4 просила суд стягнути з відповідача на її користь компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати у сумі 5217,47 грн. та стягнути моральну шкоду в сумі 5000,00 грн.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 21 серпня 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Державного підприємства «Науково-дослідний інститут аеропружних систем» про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та моральної шкоди відмовлено.
Додатковим рішенням Феодосійського міського суду від 21 серпня 2012 року на підставі ст. 220 ЦПК України вирішено питання про судові витрати, стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в сумі 214 грн. 60 коп.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якої, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та додаткове рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 21 серпня 2012 року і ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки вона просила суд стягнути компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату, а не індексацію, судом невірно застосований закон від 07.05.1998 року, який на тепер скасований і діє інший Закон України «Про оплату праці».
Крім того апелянт вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи в стягненні моральної шкоди, не врахував той факт, що не виплата заробітної плати при звільненні є порушенням трудового законодавства, а ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування моральної шкоди у разі порушення законних прав робітника.
Також ОСОБА_4 не згодна з додатковим рішенням Феодосійського міського суду від 21 серпня 2012 року про стягнення з неї на користь держави судового збору, оскільки відповідно до п.1 ст. 4 Декрету КМ України «Про державне мито», вона звільнена від оплати судового збору.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_4, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_4 з 29.03.2001 року по 04.07.2008 року працювала на посаді двірника в Державному підприємстві «Науково-дослідний інститут аеропружних систем» та звільнена за власним бажанням. Оскільки з 2006 року позивачці заробітна плата не виплачувалася, утворилася заборгованість у розмірі 19011,80 грн., яка була стягнута за рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 26 березня 2009 року, крім того, на користь позивачки була стягнута компенсація за порушення строків виплати заробітної плати і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а всього -31035,21 грн. (а.с. 5-6).
З довідки ВДВС Феодосійського МУЮ від 08.06.2012 року слідує, що указане рішення виконано в повному обсязі і 26 квітня 2012 року державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження у відповідності із п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження»(а.с.7).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" передбачено, що у справах, пов'язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що індексація заробітної плати провадиться згідно зі ст. 33 Закону «Про оплату праці»в період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону "Про індексацію грошових доходів населення" і тих положень Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 р. N 663 (з внесеними змінами та доповненнями), котрі йому відповідають, підприємством, установою чи організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, який перевищив 105 відсотків (величину порога індексації). Компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі ст. 34 Закону і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою КМ України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними постановою від 23 квітня 1999 року № 692), підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.
Також суд першої інстанції указав, що оскільки позивач не перебував з відповідачем у трудових відносинах, тому не має права на отримання компенсації за порушення строків виплати заробітної плати в розумінні ст. 34 Закону України «Про оплату праці», права звільненого працівника у разі порушення строків виплати належних при звільненні коштів захищаються в інший спосіб.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони є обґрунтованими та заснованими на законі.
Так, відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці»компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»від 19.10.2000 року визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру. Зазначені нормативні акти поширюються на підприємства, установи, організації усіх форм власності та господарювання і застосовуються в усіх випадках порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, в тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу чи з будь-яких інших причин, крім вини самого працівника.
З рішення Феодосійського міського суду від 26 березня 2009 року (а.с. 5-7), яке набрало законної сили та має преюдиціальне значення, слідує, що ОСОБА_4 була звільнена 04.07.2008 року, з цього часу нею припинені трудові відносини з відповідачем.
Проаналізувавши вищевказані норми права та оцінивши обставини справи, з урахуванням роз'яснень, що містяться в п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_4 про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати.
Доводи апелянта стосовно того, що відповідачем порушені її законні права і їй спричинена моральна шкода, також є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні відповідні докази того, що внаслідок дій відповідача ОСОБА_4 спричинена моральна шкода.
Право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Конституції України.
Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно із вимогами ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. ОСОБА_4 всупереч вимогам зазначених норм права, не надані докази стосовно того, що дії відповідача принесли їй моральні страждання, призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків, що вони потребують від позивачки додаткових зусиль для організації свого життя.
Інші доводи апелянта не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив правовідносини, що виникли між сторонами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів не знаходить.
Одночасно, доводи ОСОБА_4, що викладені в апеляційній скарзі про те, що судом не правомірно винесено додаткове рішення, яким з позивачки на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 214, 60 грн., заслуговують на увагу. При постановці додаткового рішення, суд першої інстанції керувався положеннями ст. 88 ЦПК України і посилався на те, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Але ОСОБА_4 є позивачкою по справі та судове рішення ухвалено не на її користь. Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», ОСОБА_4 звільнена від сплати судового збору, а оскільки у задоволенні її позовних вимог судом відмовлено, то застосуванню підлягає ч. 4 ст. 88 ЦПК України, де зазначено, що у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.
Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права і дійшов помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_4 на користь держави судового збору, що є відповідно до п. 4 ст. 309 ЦПК України підставою для скасування додаткового рішення Феодосійського міського суду від 21 серпня 2012 року і ухвалення нового рішення, яким судові витрати по справі необхідно віднести за рахунок держави.
Керуючись статтями 303, 304, 307, 308, 309, 313, 314, 315, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
РІШЕННЯ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 21 серпня 2012 року залишити без змін.
Додаткове рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 21 серпня 2012 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким судові витрати по справі віднести за рахунок держави.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.
Судді:
О.В. СамойловаТ.І.Моісеєнко Т.С.Авраміді
В С Т А Н О В И Л А :
УХВАЛИ Л А :