УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0190/6101/2012Головуючий суду першої інстанції:Діденко Д.О.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Сокол В. С.
"24" жовтня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіСокола В.С.,
СуддівКуриленка О.С., Онищенко Т.С.,
При секретаріУрденко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Сімферопольської міської ради АРК, треті особи ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду міста Сімферополя АРК від 19 липня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А:
30 жовтня 2010 року ОСОБА_6, посилаючись на статтю 344 ЦК України, звернувся до суду із зазначеним позовом (а.с.4-5), просив визнати за ним право власності на кв. АДРЕСА_1. В обґрунтування вимог вказав, що в серпні 1996 року добросовісно заволодів вказаною квартирою згідно наданою третім особам розписки, сплативши їм вартість квартири. З того часу відкрито володіє, користується та розпоряджається квартирою. Договір купівлі-продажу не було оформлено нотаріально, оскільки ОСОБА_7, ОСОБА_8 не прийняли спадщину після смерті ОСОБА_9, кому належала спірна квартира. Факт проживання та користування спірною квартирою підтверджується квитанціями про сплату комунальних послуг.
Рішенням Київського районного суду міста Сімферополя АРК від 19 липня 2012 року у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Вказує не неправильне застосування норм статті 344 ЦК України та ухвалення оскаржуваного рішення на припущеннях.
В засідання апеляційного суду сторони, будучи оповіщеними у встановленому порядку про час та місце судового розгляду (а.с.94-97), не з'явились, жодного клопотання суду не надали.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.
Відповідно частини 1 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Згідно пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Такі ж вимоги щодо нотаріального оформлення договору купівлі-продажу містилися у ЦК Української РСР (1963 року), який діяв на час передачі ОСОБА_6 грошей та написання розписки.
Статтею 47 ЦК Української РСР передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 4 постанови від 28 квітня 1978 року N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах) міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна.
Встановлено, що згідно розписки від 07 серпня 1996 року ОСОБА_7, ОСОБА_8, який діяв на підставі генеральної довіреності від імені ОСОБА_10, отримали від ОСОБА_6 у рахунок продажу кв. АДРЕСА_1 14 400 000 карбованців, що еквівалентно 8 000 доларів США та зобов'язались нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу після оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_9 (а.с.6).
Згідно довідки КРП «Сімферопольского МБРТІ» від 01 грудня 2011 р. право власності на кв. АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_12 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1) на підставі дублікату свідоцтва про право власності від 20 жовтня 1995 року, виданого згідно розпорядження органу приватизації на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с.62).
Таким чином доводи скарги про неправильне застосування судом положень ст. 344 ЦК України являються безпідставними, тому що спірне нерухоме майно може належати спадкоємцям померлого власника, а за їх відсутності згідно ст. 1277 ЦК України може бути визнано відумерлим.
З урахуванням встановленого, вірним являється висновок суду першої інстанції про те, що треті особи не були власниками спірного майна, не мали права розпорядження спірною квартирою, про що було відомо позивачу, тобто останній у сенсі статті 344 ЦК України не може бути визнаним таким, що добросовісно заволодів чужим майном, оскільки добросовісним володіння визнається тоді, коли володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.
Довід апеляційної скарги про те, що апелянт не знав, кому належить спірна квартира спростовується матеріалами справи, а саме з тексту розписки від 07 серпня 1996 року (а.с.6) вбачається, що між сторонами була домовленість щодо оформлення договору купівлі-продажу після оформлення ОСОБА_7, ОСОБА_8 спадкових прав після смерті ОСОБА_9, тобто апелянту було відомо, що на час передачі грошей спірне майно не належало останнім.
Таким чином, колегія суддів вважає доводи скарги необґрунтованими з огляду на вище зазначене, апелянт в порядку статей 27, 60 ЦПК України не надав належних доказів на спростування оскаржуваних висновків суду, тому в порядку статті 308 ЦПК України колегія суддів рішення суду першої інстанції залишає без змін.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 315, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АРК,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Київського районного суду міста Сімферополя АРК від 19 липня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.