11.09.2012
Справа № 22ц-1873/2012р. Головуючий у першій
інстанції Завгородня Л.М.
категорія 22 Доповідач у апеляційній інстанції Водяхіна Л.М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 вересня 2012 року колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого - Водяхіної Л.М.,
суддів - Володіної Л.В., Саліхова В.В.
при секретарі - Блох Д.Д.
за участю позивача - ОСОБА_3,
представника позивача - ОСОБА_4,
відповідача - ОСОБА_5,
представника відповідача - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 17 листопада 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкоди у користуванні житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору довічного утримання та визнання свідоцтво про права власності недійсним,-
В С Т А Н О В И Л А:
У травні 2010 року, ОСОБА_3 звернуся до суду з позовом до ОСОБА_5 та просив суд усунути перешкоди у здійсненні права власності, а саме квартирою АДРЕСА_1
Позовні вимоги мотивовані тим, що 09 вересня 2007 року позивач уклав договір довічного утримання з ОСОБА_7, згідно якого він набув право власності на квартиру АДРЕСА_1. За умовами договору та на підставі ст.73 «Закону України «Про нотаріат» приватним нотаріусом ОСОБА_8 був накладено арешт на відчуження вказаної квартири.
Позивач вказує, що 27 січня 2008 року у вказану квартиру, ще при житті ОСОБА_7 незаконно вселилася відповідачка та проживає у квартирі до цього часу. 17 грудня 2009 року ОСОБА_7 померла. Згідно умов договору, та вимог ст.748 ЦК України, позивач ОСОБА_3 с часу смерті ОСОБА_7 має право розпоряджатися вказаною квартирою. Однак в супереч вимогам ст.317 ЦК України він не має можливості розпоряджатися власною квартирою, тому просить суд висилити відповідачку зо всіма пов`язаними з нею особами зі спірної квартири.
Відповідачка ОСОБА_5 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 та просила суд визнати вказаний договір довічного утримання недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_7 уклала вказану угоду з ОСОБА_3 під впливом тяжких для неї обставин та на невигідних для неї умовах.
Рішенням Гагарінського районного суду м.Севастополя від 17 листопада 2011 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкоди у користуванні житловим приміщенням задоволений.
Вирішено усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1, зобов`язавши ОСОБА_5 передати ключі від вищезгаданій квартирі і не перешкоджати вільному входу і мешканню в даній квартирі, та висилити ОСОБА_5 з квартири.
У зустрічному позові ОСОБА_5 про визнання недійсним договору довічного утримання і визнанні недійсним свідоцтва про право власності відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду, та ухвалення нового, яким просить задовольнити її позовні вимоги, а у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, вважає, що рішення суду постановлено при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, вважає, що остання підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ОСОБА_7 09 вересня 2007 року був укладений договір довічного утримання, згідно якого позивач ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1, та зобов'язується утримувати ОСОБА_7 до її смерті (а.с.5).
Судом першої інстанції встановлено, що 27 січня 2008 року відповідачка зі своїм чоловіком та дитиною без згоди та відома позивача вселилися в квартиру АДРЕСА_1 та мешкають в даній квартирі до цього часу.
Під час дії договору, договір довічного утримання не був розірваний сторонами.
Таким чином, позивач набув право власності за вказаним договором.
З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_5 є спадкоємицею всього майна після смерті ОСОБА_7 на підставі заповіту від 26 грудня 2009 року.
У відповідності зі статтею 233 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї
обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом
недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого
правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються
наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка
скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій
стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з
вчиненням цього правочину.
Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 «Про деякі питання розгляду справ про визнання правочинів недійсними» Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до невірного висновку, про те, що доводи позивачки за зустрічним позовом не знайшли підтвердження при розгляді справи, а саме ОСОБА_5 та її представником не було надано суду доказів. Виникнення тяжких обставин при укладенні договору довічного утримання з ОСОБА_3
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, підтвердили, що до звільнення з роботи (початок 2007 року) ОСОБА_7 була забезпеченою жінкою, мала особистого водія, який виконував її доручення, а після звільнення, її життєвий рівень різко знизився, вона опинилася у скрутному фінансовому стані.
Крім того, вказані свідки підтвердили, що на початку 2007 року стан здоров`я ОСОБА_7 різко погіршився, вона не могла самостійно пересуватися , втратила можливість контролювати природні потреби, що погіршило санітарну обстановку у квартирі. ОСОБА_7 постійно потребувала медичної допомоги та стороннього догляду, що підтверджується медичною довідкою. Квартира знаходилася в антисанітарному стані, потребувала ремонту.
З медичної довідки Севастопольської міської лікарні №1 вбачається, що ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться на «Д» обліку у дільничого лікаря з 1993 року з діагнозом Гіпертонічна хвороба П, ішемічна хвороба серця, стенокардія напруження ФКП, церебральний атеросклероз. 24 листопада 2006 року визнана інвалідом другої групи, з вказаної довідки також вбачається, що ОСОБА_7 потребує постійного стороннього догляду (а.с.65).
Свідок ОСОБА_9, яка являється родичкою ОСОБА_7 підтвердила, що оскільки вона (ОСОБА_7) потребувала матеріальної допомоги, стороннього догляду, вона один раз на тиждень по суботам приїжджала до неї із міста Сімферополя для допомоги та догляду за ОСОБА_7 Але враховуючи, що цього було не достатньо, ОСОБА_7 запропонувала доглянути її, однак, ОСОБА_9відмовилась, оскільки вона проживає в іншому місті та має свою родину та більш ніж чим приїжджати один раз на тиждень вона не може.
Як вбачається з позовної заяви, листів ОСОБА_3 (а.с.3,38,66), ОСОБА_3 до моменту укладенні договору довічного утримання с ОСОБА_7 було відомо, що ОСОБА_7 знаходилася у тяжких обставинах, вона страждала хронічними захворюваннями, які призвели до втрати здатності до самообслуговування та пересування без допомоги сторонніх осіб, тому безпорадний стан ОСОБА_7 змусив її укласти договір довічного утримання зі стороннім чоловіком, ОСОБА_3 скористався таким станом, внаслідок того, що нотаріусом не було роз'яснено сторонам положення 233 ЦК України.
Данні обставини свідчать про те, що ОСОБА_7 перебуваючи під впливом тяжких для неї обставин була змушена укласти договір довічного утримання з ОСОБА_3
Умови договору довічного утримання були невигідними для ОСОБА_7 Пунктом 7 вказаного договору, грошова оцінка всієї сукупності зобов'язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_7 була закріплена у розмірі 150 грн. на місяць, але цих коштів було недостатньо для забезпечення необхідних для ОСОБА_15 медичних рекомендацій.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_7 потребувала в постійному сторонньому догляді, тоді як п.6 договору довічного утримання було передбачено зобов'язання ОСОБА_3 забезпечити не постійних догляд, а тільки щоденне приготування їжі, щотижневе відвідування, та щомісячну приборку квартири.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_7 потребувала медикаментів, гігієнічних засобів, ремонту квартири, тоді як пунктом 7 договору довічного утримання передбачено, що вартість матеріального забезпечення (харчування, одяг, догляд, лікувальні засоби, медична допомога) визначена в 150 грн. на місяць, що явно не достатньо для забезпечення харчування, одягу, лікувальних засобів, медичної допомоги, догляду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, про те, що договір довічного утримання укладений сторонами на край невигідних умовах для ОСОБА_7, що було очевидно для сторін угоди.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 при житті намагалася розірвати договір довічного утримання укладеного з ОСОБА_3, оскільки почала отримувати допомогу від своєї племінниці ОСОБА_5, що дозволило припинити вплив тяжких життєвих обставин.
Враховуючі факти наявності тяжких для ОСОБА_7 обставин, невигідність правочину для сторони, котра діяла під впливом вказаних обставин, керуючись ст.ст.215,216,233 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3, визнавши недійсним договір довічного утримання між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_16, 08 вересня 2007 року, зареєстрований у реєстрі за №3-1287.
При визнанні недійсним правочину, вчиненого особою під впливом тяжких для неї обставин і на вкрай невигідних для неї умовах настають наслідки, передбачені ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, тобто кожна із сторін повинна повернути все отримане по угоді.
Таким чином суд першої інстанції дійшов до не вірного висновку задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкоди у користуванні житловим приміщенням, відмовивши у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору довічного утримання та визнання свідоцтво про права власності недійсним.
Пунктом 3 статті 309 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування рішення суду першої інстанції ї ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.
З огляду на вищевикладене, на підставі п.3 ст.309 ЦЙПК України, рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 17 листопада 2011 року підлягає скасуванню, апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 303, 304, ч.1 п. 2 ст.307, п.4 ч. 1 ст. 309, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 17 листопада 2011 року скасувати.
Постановити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкоди у користуванні квартирою №128 у будинку №23, корпус Г-1 по проспекту Жовтневої Революції в м.Севастополі та виселенні ОСОБА_5 - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору довічного утримання задовольнити частково.
Визнати недійсним договір довічного утримання між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом 08 вересня 2007 року., реєстраційний номер 3-1287.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Л.М.Водяхіна
Судді: Л.В.Володіна
В.В.Саліхов