У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

25.09.2012 м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області у складі суддів : головуючої - Симаченко Л. І.,

суддів-Машкаринця М.М.,Дацківа В. В.,

з участю прокурора - Міцовди К. Д.,

засудженого - ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 та прокурора на вирок Тячівського районного суду від 26 червня 2012 року.

Цим вироком

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець смт. Кірова Донецької області, судимий 30 серпня 2010 року Тячівським районним судом за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 263 КК України на три роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком - один рік,

засуджений за ч. 1 ст. 185 КК України на один рік позбавлення волі, за ч. 2 ст. 185 КК України на один рік і шість місяців позбавлення волі, за ч. 3 ст. 185 КК України на три роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено три роки позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Тячівського районного суду від 30 серпня 2010 року призначено три роки і один місяць позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком остаточно призначено три роки і чотири місяці позбавлення волі.

Строк відбуття покарання постановлено обчислювати з 22 лютого 2011 року.

Запобіжний захід ОСОБА_2 залишено попередній - тримання під вартою.

Речові докази по справі: порожній металевий балон ємкістю 50 літрів, моток колючого дроту та бунт металевої сітки постановлено повернути власникам.

Вироком суду ОСОБА_2 визнаний винуватим у вчиненні злочинів за таких обставин:

В ніч з 25 на 26 січня 2010 року з приміщення під'їзду будинку АДРЕСА_3, таємно викрав жіночий велосипед марки «Хортиця» вартістю 550 гривень, який належав ОСОБА_3.

16 травня 2010 року, о 21 - й годині, умисно, повторно, таємно, викрав належний ОСОБА_4 велосипед марки «Україна» вартістю 300 гривень, припаркований біля огорожі будинку АДРЕСА_4

В ніч з 28 на 29 травня 2010 року проник у підвальне приміщення будинку АДРЕСА_2, звідки умисно, повторно, таємно, викрав належний ОСОБА_5 велосипед вартістю 2 000 гривень.

14 лютого 2011 року, о 21 - й годині, проник у підвальне приміщення будинку АДРЕСА_1, звідки умисно, з корисливих спонукань, повторно, таємно викрав моток металевого колючого дроту вагою 10 кг вартістю 190 гривень та бунт металевої сітки вартістю 190 гривень, спричинивши потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду на суму 380 гривень.

Із обвинувачення за ч. 2 ст. 185 КК України судом виключено епізод таємного викрадення чужого майна - металевого газового балона ємністю 50 літрів із підсобного приміщення будинку АДРЕСА_5 що належить потерпілій ОСОБА_7, вчиненого повторно.

Прокурор в апеляції просить скасувати вирок через невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та постановити новий вирок, яким остаточно ОСОБА_2 призначити чотири роки і шість місяців позбавлення волі, враховуючи, що він, будучи раніше судимим, повторно вчинив декілька умисних злочинів.

В апеляції ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати, справу закрити за недоведеністю участі у вчиненні злочинів, запобіжний захід змінити. Свої вимоги мотивує тим, що слідством та судом неправильно встановлені фактичні обставини справи, судове слідство проведено неповно, потерпіла ОСОБА_6 не допитана, заява про застосування незаконних методів ведення слідства не розглянута, алібі не перевірено, незважаючи на те, що він зазначив, що 25 січня 2010 року знаходився з дитиною у лікарні; з 12 по 29 травня 2010 року був у Донецькій області на похороні матері, з кінця червня 2010 року працював на будівництві в с. Т. Лази, що повністю спростовує його причетність до вчинення крадіжок велосипедів. Крім того, просить звернути увагу на непослідовні показання потерпілої ОСОБА_6, які вона давала під тиском працівників міліції. Зазначає, що рулон металевої сітки та колючого дроту знайшов і здав на металобрухт, на досудовому слідстві визнавав винуватість в результаті застосування до нього фізичного та психологічного насильства.

Іншими учасниками судового розгляду вирок не оскаржено.

Заслухавши доповідь судді, промову прокурора про часткове задоволення апеляції, скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд внаслідок допущених порушень вимог кримінально - процесуального законодавства; пояснення засудженого, який підтримав свою апеляцію в повному обсязі та зазначив, що фізичне насильство і психологічний тиск до нього застосовували працівники міліції - ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_4, слідчий - ОСОБА_12; перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора та засудженого підлягають частковому задоволенню.

При розгляді даної кримінальної справи судом допущені порушення кримінально - процесуального закону, які відповідно до вимог ст. 370 КПК України є безумовною підставою для скасування судового рішення, зокрема: вирок винесено незаконним складом суду, порушено право обвинуваченого на захист, обвинувальний висновок не вручено обвинуваченому.

З матеріалів кримінальної справи вбачається, що об'єднання та розгляд справи відбулись в порушення вимог ст. ст. 26, 16 - 2 КПК України, що вказує на незаконність складу суду, який розглянув справу.

Так, з матеріалів вбачається, що справа № 4306611 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 2, ч. 3 ст. 185 КК України надійшла до Тячівського районного суду 4 березня 2011 року і їй було присвоєно № 1- 693 / 11. Під час розгляду даної справи в апеляційному суді, 18 жовтня 2011 року, до суду надійшла друга кримінальна справа № 4305810 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 185 КК України, якій присвоєно № 1 - 613/ 11 і яка знаходилась у провадженні судді Ляшка С. М.. 25 січня 2012 року суддя Ляшко С. М виніс постанову про об'єднання цих кримінальних справ. В постанові він не вказав в провадженні якого судді повинна перебувати справа. Даних про визначення судді для розгляду справи в матеріалах немає. Відсутні також і дані про те, яким чином об'єднана справа опинилась на розгляді у судді Чопика В. В., якщо він мав в провадженні першу справу, яка надійшла в суд після скасування вироку апеляційною інстанцією і відповідно до вимог закону про реєстрацію та облік судових справ повинна вважатись такою, що надійшла вперше.

Судом були порушені права ОСОБА_2 на захист, які полягали у тому, що йому не було вручено обвинувальний висновок за обвинуваченням за ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 185 КК України по кримінальній справі № 4305810. ОСОБА_2 не був повідомлений про час та місце проведення попереднього розгляду і обвинувальний висновок по цій справі йому вручено не було. Після винесення суддею Ляшком С. М. постанови про об'єднання справа була передана судді Чопику В. В., який також, не вручивши підсудному копію обвинувального висновку, постановив щодо нього обвинувальний вирок за цим обвинуваченням. ( т. 1 а. с. 154, 157, 158, 159, 181, т. 2 а. с. 212 - 215 ).

Отже, всупереч вимогам ст. 29 Конституції України, ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року» ОСОБА_2 був позбавлений можливості знати у чому він обвинувачується, підготуватися до захисту своїх прав та законних інтересів і здійснювати повноцінний захист в умовах відсутності професійного захисника.

Разом із тим, крім зазначених порушень кримінально - процесуального закону, судом при розгляді даної справи були допущені неповнота та однобічність судового слідства, які в свою чергу також призвели до порушення права на захист підсудного і стали причиною постановлення судом незаконного та необґрунтованого вироку. Так, відповідно до вимог ст. ст. 323, 324 КПК України оцінка зібраних доказів повинна ґрунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Суд з метою встановлення істини у справі зобов'язаний був ретельно допитати підсудного, потерпілих, свідків щодо фактичних обставин і у випадку невизнання підсудним винуватості з'ясувати, чи є у нього алібі та перевірити його. У разі надходження від підсудного заяви про застосування незаконних методів ведення слідства суд повинен був направити її прокурору для організації перевірки й прийняття відповідного процесуального рішення. Після перевірки в судовому засіданні цих матеріалів суд повинен був дати відповідну оцінку встановленим фактам і викласти з цього приводу мотивовані висновки в судовому рішенні.

Однак, ці вимоги закону дотримані не були. Належна перевірка з прийняттям процесуального рішення за заявою підсудного про застосування до нього незаконних методів ведення слідства працівниками Тячівського РВ УМВС України не проводилась. Суд задовольнив клопотання підсудного і виніс постанову про передачу заяви ОСОБА_2 прокурору, однак, не отримавши її результатів, всупереч попереднім рішенням про неможливість закінчення судового слідства без матеріалів перевірки, без з'ясування думки учасників процесу, завершив розгляд справи з постановленням обвинувального вироку. При цьому, як вбачається з протоколу судового засідання, суд оголосив відповідь прокурора від 5 березня 2012 року, яка стосувалась лише двох працівників міліції - ОСОБА_9 та ОСОБА_8 і не містила відомості щодо інших осіб, зокрема слідчого ОСОБА_12.. ( т. 2 а. с. 186, 191, 195 - 196, 213 - 213 зв., 216 зв. - 217 зв. ).

Не досліджувались судом й інші обставини, з'ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи. Так, допит підсудного суд провів поверхово, не з'ясував питання щодо існування у підсудного алібі, хоча ОСОБА_2 на протязі всього судового слідства категорично заперечував свою винуватість у вчиненні крадіжок велосипедів, посилаючись на те, що на досудовому слідстві обмовив себе в результаті застосування до нього фізичного насильства та психологічного тиску. В апеляції він навів конкретні факти, які вказують на наявність у нього алібі та які з причин поверхового та однобічного розгляду справи судом першої інстанції перевірені не були. ( т. 2 а. с. 213 - 213зв., 215 зв. ).

Суд порушив також вимоги ч. 7 ст. 374 КПК України щодо обов'язковості виконання вказівок вищестоящого суду. Так, в ухвалі апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада 2011 року було вказано на необхідність встановлення достовірних даних щодо кількості, розміру та вартості викраденого майна. Однак, при повторному розгляді справи судом не було вжито жодних заходів для усунення зазначеної неповноти. При цьому, обгрутовуючи висновки щодо кількості та вартості викраденого, суд зазначив у вироку, що ці обставини підтверджуються відомостями, що містяться в протоколі огляду місця події та у довідці приватного підприємця ОСОБА_10. Разом із тим, в першому документі жодних даних щодо ваги та вартості немає, а в довідці приватного підприємця відсутні дані щодо характеристики та критеріїв оцінки майна, зокрема не вказано чи це зазначена вартість нових товарів, чи тих, що були в користуванні. ( т. 2 а. с. 5 - 7, 18, 19 ).

Таким чином, апеляційні вимоги засудженого в цій частині є цілком обґрунтованими. Водночас його посилання на те, що судом не допитано потерпілу ОСОБА_6 не відповідають дійсності, оскільки за даними протоколу судового засідання допит потерпілої ОСОБА_6, мав місце 12 березня 2012 року. ( т. 2 а. с. 215 зв. ).

Що стосується призначеного покарання, то при вирішенні цього питання судом також була допущена помилка, яка полягала у недотриманні вимог ч. 4 ст. 70 КК України та роз'яснень, що містяться у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» щодо призначення покарання за сукупністю злочинів за різними вироками, відповідно до яких, якщо особа, яку звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, вчинила до постановлення вироку у першій справі інший злочин ( епізоди ), за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожен вирок виконується самостійно.

Отже, наведене свідчить, що судом були допущені такі порушення кримінально - процесуального закону, які унеможливили постановлення законного та обґрунтованого вироку.

За таких обставин доводи прокурора про постановлення нового вироку є безпідставними. Що стосується доводів про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, то такі підлягають ретельній перевірці поряд з перевіркою доведеності пред'явленого обвинувачення наявності чи відсутності передбачених ст. ст. 65, 66, 67 КК України обставин.

Враховуючи вимоги ст. 374 КПК України щодо неможливості постановлення нового судового рішення при наявності зазначених порушень кримінально - процесуального закону та неповноти й однобічності судового слідства, колегія суддів приходить до висновку про необхідність направлення справи на новий судовий розгляд, при якому суду необхідно усунути зазначені в ухвалі недоліки, ретельно дослідити зібрані докази у їх сукупності, перевірити доводи апеляцій прокурора та засудженого і в залежності від встановленого прийняти рішення, яке б відповідало вимогам закону.

Керуючись ст. ст. 365, 366, 374 КПК України, апеляційний суд Закарпатської області

У Х В А Л И В :

Апеляції прокурора та засудженого задовольнити частково.

Вирок Тячівського районного суду 26 червня 2012 року щодо ОСОБА_2 скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суддів.

Запобіжний захід засудженому залишити попередній - тримання під вартою.

Судді: