Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-4849/12 Головуючий у 1 інстанції Прінь І.П.
Суддя-доповідач Кочеткова І.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2012 року м . Запоріжжя
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі
Головуючого Савченко О.В.,
суддів Кочеткової І.В.,
Стрелець Л.Г.,
при секретарі Мосіній О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 липня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,
УСТАНОВИЛА:
У квітні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу, який в ході розгляду справи неодноразово доповнював і уточнював.
Зазначав, що 29 липня 2011 року сторони уклали договір позики, за яким ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 90 000 грн. на строк до 1 грудня 2011 року з виплатою за користування позикою 1% від суми позики не пізніше 5 числа кожного календарного місяця. За несвоєчасну сплату процентів за користування позикою окрім сплати процентів позичальник сплачує штраф у вигляді пені у розмірі 1% від суми несплачених процентів за кожний день прострочення. У разі несвоєчасного повернення позики позичальник сплачує пеню у розмірі 1% від суми позики за кожний день прострочення виконання умов договору.
Посилаючись на те, що позичальник взяті на себе зобов'язання не виконала, у листопаді 2011 року повернула тільки 12 000 грн., просив на підставі ст.ст.1048,526 ЦК України стягнути 181 450 грн. 80 коп. , із яких 78 012 грн. -сума позики з урахуванням індексу інфляції, 5 720 грн. -проценти за користування позикою, 60 грн. -3 % річних від простроченої суми позики, 114 грн. - 3 % річних від простроченої суми боргу по процентам за користування позикою, 90 480 грн. 00 коп. -пеня за несвоєчасне повернення позики, 7084 грн. 80 коп. -пеня від суми несплачених процентів.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 липня 2012 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в загальному розмірі 181 450 грн. 80 коп., а також 1814 грн. 50 коп. компенсації судових витрат.
В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові, ОСОБА_3 зазначає, що суд безпідставно стягнув з неї 1% від суми позики в розмірі 5 700 грн., нараховану після 1 грудня 2011 року -закінчення строку дії договору, а також 3% річних від простроченої суми позики у розмірі 174 грн., оскільки умовами договору передбачена інша відповідальність за неналежне виконання грошового зобов'язання. Крім того, позивачем не надано офіційного документу на підтвердження рівня інфляції і банківського курсу долара США.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції -зміні у зв'язку із наступним.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що стягненню підлягає залишок несплачених коштів основного боргу, передбачені умовами договору проценти, нараховані з наступного після укладання договору місця і до дня ухвалення судового рішення, пеня за порушення строків повернення кредиту і 3% річних від суми боргу, обчислених з дня закінчення строку дії договору і до ухвалення судового рішення.
Із таким висновком суду першої інстанції повністю погодитись не можна з огляду на таке.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У випадку неповернення (несвоєчасного повернення) суми позики у визначений сторонами строк кредитор може вимагати застосування наслідків, встановлених ч. 1 ст. 1050 ЦК України.
Встановлено, що 20 липня 2011 року між сторонами укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 90 000 грн. зі строком повернення грошей до 1 грудня 2011 року зі сплатою 1% щомісячно від суми позики (а.с.7-10).
У листопаді 2011 року ОСОБА_3 повернула позичальнику 12 000 грн., що не оспорювалося сторонами у суді.
Як вбачається із тексту договору, сторони визначили строк дії договору позики -1 грудня 2011 року, тому право на одержання процентів за договором у кредитора існує до закінчення такого строку.
Обчислюючи розмір процентів за користування коштами, суд першої інстанції не врахував, що визначена у договорі від 20 липня 2011 року процентна ставка у розмірі 1% щомісяця була чинною лише до 1 грудня 2011 року, а тому застосування такої ставки після закінчення строку дії договору до дня ухвалення судового рішення суперечить як умовам договору, так і вимогам ст.1048 ЦК України.
Таким чином, розмір процентів, що підлягає стягненню у відповідності з умовами договору, становить не 5 720 грн. за період з серпня 2011 року по липень 2012 року, як помилково визначив суд першої інстанції, а з серпня по 1 грудня 2011 року тобто за 4 місяці і 10 днів, що становить 3 900 грн. ( 90 000 грн.: 100 % х 4 міс.10 днів = 3 900 грн.).
Таким чином, розмір визначені судом першої інстанції суми заборгованості за договором позики і судового збору підлягають зменшенню на 1820 грн. і 182 грн. відповідно і становлять 179 630 грн.80 коп. і 1790 грн.63 коп.
Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції вимог ст.ст.624, 626 ЦК України являються безпідставними.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом
Відповідно до положень ст. ст. 625, 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання процентів від суми позики лише протягом строку дії договору, а після його закінчення, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, застосовуються положення ст. 625 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню в повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Разом з тим згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
На відміну від процентів як плати за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання.
Аналіз правових норм, зокрема статей 536, 549, частини другої статті 625 ЦК України, дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлено.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача за порушення строків виконання боргового зобов'язання передбачену умовами договору неустойку у розмірі 1% за кожний день прострочення.
Доводи апелянта про ненадання позивачем допустимого доказу на підтвердження індексу інфляції і офіційного курсу долару США являються неспроможними.
Із доданої до договору позики розписки вбачається, що предметом позики являлися саме 90 000 грн., а не їх доларовий еквівалент в іноземній валюті (а.с.10).
Позовні вимоги заявлялися також в національній валюті, а тому курс долару не являвся предметом доказування у даній справі.
Індекс інфляції -це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничих цілей.
Офіційний індекс інфляції розраховується Державним комітетом статистики України і визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні. Відомості про офіційний індекс інфляції щомісяця оприлюднюється в установленому законом порядку в засобах масової інформації, являються загальновідомими і у відповідності з ч.2 ст.61 ЦПК України доказуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст.307, 309 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 липня 2012 року у цій справі змінити, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики від 20 липня 2011 року в загальній сумі 179 630 грн.80 коп. (сто сімдесят дев'ять тисяч шістсот тридцять гривень 80 копійок), а також 1790 грн.63 коп. -компенсації судових витрат
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: