ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2012 р. Справа № 59035/12/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Гулида Р.М., Каралюса В.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Рахівському районі Закарпатської області на постанову Рахівського районного суду Закарпатської року від 30.09.2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Рахівському районі Закарпатської області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як дитині війни,-

встановила:

У вересні 2011 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як дитині війни з 05.03.2011 року.

Позивач свої позовні вимоги мотивував тим, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він є дитиною війни. Згідно з статтею 6 цього закону йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак така йому виплачувалась не в повному розмірі.

Оскаржуваною постановою адміністративний позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 06.03.2011 року по 22.07.2011 року.

Постанову суду оскаржив відповідач. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.

Апелянт як на обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а стаття 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058 передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності достатнього страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Проте в частині 3 статті 28 цього Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлюється на рівні прожиткового мінімуму застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи те, що судом першої інстанції справа розглянута в порядку скороченого провадження та керуючись ч. 8 ст. 1832 КАС України колегія суддів вважає за доцільне справу розглядати в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач є дитиною війни, оскільки згідно статтею 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Змінами внесеними підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. N 107-VI, обмежувалась дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Однак Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008, положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким обмежувалась дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані неконституційними та втратили чинність з моменту визнання їх такими.

Після Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не обмежувалась.

Відповідно до цього в 2011 році ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» діяла в редакції згідно якої, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Проте Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року N 3491-VI, Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4, яким установлено, що у 2011 році норми і положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

З аналізу наведеної норми випливає, що визначення порядку та розмірів виплат указаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.

Вирішуючи питання, яка з однопредметних законодавчих норм однакової юридичної сили, що не визнані неконституційними в установленому порядку, підлягає застосуванню для розв'язання даного спору, перевагу суд надає тій із них, що прийнята пізніше. У розглядуваному випадку пізніше прийняті норми Закону України від 14 червня 2011 року N 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».

На виконання вимог Закону України від 14 червня 2011 року N 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» 6 липня 2011 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23 липня 2011 року.

З огляду на викладене стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підлягає до застосування до набрання чинності зазначеною постановою Кабінету Міністрів України, тобто до 23 липня 2011 року.

При цьому, суд першої інстанції правильно вказав, що нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, слід проводи з урахуванням положень ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Таким чином, посилання апелянта на те, що до даних правовідносин не підлягає застосуванню положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є необґрунтованими та безпідставними.

Також, суд не може взяти до уваги посилання апелянта на те, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, а фінансування виплат, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» проводиться із державного бюджету, оскільки відсутність фінансування з державного бюджету коштів на витрати пов'язані із виплатою дітям війни підвищення до пенсії згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» не може бути підставою для невиконання положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними і необгрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 1832, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Рахівському районі Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Рахівського районного суду Закарпатської року від 30.09.2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. Улицький

Судді: Р. Гулид

В. Каралюс