Справа №2-2370/12

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02.10.2012 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.

з участю секретаря - Овдій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення суми боргу в розмірі 24743 євро та 63115 доларів США, за курсом НБУ на день звернення до суду, штраф в розмірі 1716405,50 гривень, збитки в розмірі 181486,25 гривень, а всього 2644828 гривень 97 копійок.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 01.01.2009 р. на підставі договору він надав у позику відповідачу 24743 євро та 63115 доларів США терміном на один місяць. Після сплину 01.02.2009 р. терміну повернення боргу кошти відповідачем повернені не були.

На неодноразові звернення до відповідача щодо повернення суми боргу, будь-які кошти за договором позики не повернуті.

Позивач посилається на те, що п.4 Договору передбачено, що за прострочення терміну повернення боргу позичальник сплачує штраф в розмірі 0,2 % річних за кожний день прострочення. За період з 01.02.2009 р. по 24.02.2012 р. кількість днів прострочення зобов»язання щодо повернення боргу становить 1119 днів, а сума штрафу складає 1716405 гривень 50 копійок.

В обгрунтування свого позову позивач зазначає, що на момент підписання договору позики він мав кредитний договір, укладений з КБ «ТАС-Комерцбанк»на суму 70 000 доларів США під 14 % річних. За рахунок коштів, які повинна була повернути відповідач він мав намір погасити кредит. Станом на 01.02.2009 р. сума непогашеного кредиту становила 52942 доларів США, сума відсотків за користування кредитом з 01.02.2009 р. по 24.02.2012 р. становить 181486,25 гривень. Зазначена сума, як зазначає позивач, є сумою збитків, що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач зазначає, що він звернувся з заявою до Шевченківського РУ ГУ МВС Украхни в м.Києві про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за ч.4 ст.190 КК України, однак йому було відмовлено та роз»яснено його право звернутись до суду за захистом порушеного права.

В ході розгляду справи позивач та його представник підтримали позовні вимоги і обгрунтування позову в повному обсязі та просили суд позов задовольнити, з обставин, викладених в позовній заяві. Крім того, позивач зазначив, що відповідач не бажає в позасудовому порядку вирішувати даний спір та повертати кошти, будь-які звернення до неї та правоохоронних органів не дали бажаного результату.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що будь-яких правовідносин між сторонами щодо наявності боргових зобов»язань не існує, а договір позики від 01.01.2009 р. є недійсним.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч.2 ст.1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судому встановлено, що 01.01.2009 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений Договір позики, відповідно до якого позивач на умовах строковості та повернення передав відповідачу грошові кошти у сумі 24743 євро та 63115 доларів США терміном на один місяць.

Як зазначено в п.2 даного Договору, позикачальник своїм підписом в Договорі підтверджує факт отримання грошових коштів на повну суму, вказану в ньому, безпосередньо перед підписанням цього договору.

Позичальник зобов»язалась повернути зазначені кошти до 01.02.2009 р.

Даний Договір позики був підписаний сторонами.

Представник відповідача не оспорював підпис відповідача на даному Договорі і не надав будь-яких доказів про те, що підпис ОСОБА_2, який міститься в Договорі позики від 01.01.2009 р., їй не належить.

На підставі ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Крім самого Договору позики від 01.01.2009 р, де містяться положення про отримання коштів відповідачем перед підписанням договору, передача коштів у позику підтверджується матеріалами дослідчої перевірки, зібраними на підставі заяви ОСОБА_1 до Шевченківського РУ ГУ МВС України в м.Києві про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за ст.190 КК України.

Зазначені матеріали були досліджені судом в ході розгляду справи та встановлено, що під час опитування представника ОСОБА_2 він підветрдив органам досудового слідства інформацію про наявність боргових зобов»язань останньої перед ОСОБА_1 Крім того, опитані гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначали, що на прохання ОСОБА_2 вони передавали кошти ОСОБА_1

Згідно з п. 6 Договору кредиту сторони домовились, що повернення боргу підтверджується поміткою у цьому договорі, які підписують обидві сторони.

Однак ні в матеріалах цивільної справи, ні в матеріалах справи на підставі яких було відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 на підставі ст.190 КК України, не міститься будь-яких доказів на підтвердження передачі коштів відповідачем позивачу в рахунок погашення боргових зобов»язань.

Надані позивачем докази, на підтвердження факту передачі коштів відповідачу в борг є достовірними, належними і допустимими, в зв»язку з чим позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 суми боргу за борговою розпискою в розмірі 24743 євро та 63115 доларів США, що на момент звернення позивача до суду становило 766428,36 гривні (24743 євро х 10,62 + 63115 х 7,98) підлягають задоволенню.

Однак, на думку суду, підлягають частковому задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача суми штрафу за прострочення терміну повернення боргу з наступних підстав.

Відповідно до п.4 Договору позики за прострочення терміну повернення боргу позичальник сплачує штраф у розмірі 0,2 % від суми боргу за кожний день прострочення.

За період з 01.02.2009 р. по 24.02.2012 р. термін прострочення виконання зобов»язань становить 1119 днів.

Сума штрафу за прострочення виконання зобов»язань становить 55368,12 євро (24743 х 0,2% х1119) та 141251,37 доларів США (63115 х 0,2 х 1119), що за курсом НБУ на день звернення до суду становить 1715195,36 гривень.

Хоча представник відповідача і не заявляв будь-яких вимог щодо зменшення розміму штрафу, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.3 ст.551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Оскільки розмір штрафу за прострочення виконання зобов»язань значно перевищує розмір суми боргу суд вважає за необхідне зменшити розмір неустойки до розміру суми боргу і стягнути з відповідача на користь позивача суму штрафу в розмірі 766428,36 гривень.

Не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків в розмірі 181486,25 гривень з наступних підстав.

Відповідно до ст.22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв»язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушення права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Сума коштів, які позивач сплатив за користування кредитними коштами на підстави Кредитного договору, укладеного з КБ «ТАС -Комерцбанк», не є збитками в розумінні ст.22 ЦК України, а правовідносини за кредитним договором не пов»язані з правовідносинами, що виникли між сторонами у даному спорі на підставі Договору позики.

Суд не може прийняти до уваги посилання представника відповідача на недійсність укладеного Договору позики, а отже і відсутність боргових зобов»язань ОСОБА_2, оскільки вони не грунтуються на вимогах чинного законодавства, що регулюють відносини, пов»язані з договором позики, та положеннями ЦК України щодо недійсності правочину.

На підставі ст.88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у справі, понесені нем при зверненні до суду, пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст..ст.3, 10, 60, 88, 213-215, 224-226 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 766428 гривень 36 копійок, суму штрафу в розмірі 766428 гривень 36 копійок, судовий збір в розмірі 3219 гривень, а всього 1536075 гривень 72 копійки.

У задоволенні іншої частини позовних вимог -відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя