Справа №-2-1028

2008 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2008 року                                                                                   м. Василівка

Василівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді                 Семенюта Ю.А.

При секретарі                        Васюковій М.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом:

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та виселення,-

ВСТАНОВИВ:

В позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, що підтверджується Свідоцтвом на право власності на житло, виданим виконавчим комітетом Василівської міськради 23.07.1993 року за №105.

В  будинку зареєстрована і проживає ОСОБА_2 з 16.03.2006 р., що підтверджується адресною довідкою Василівського РО УМВС України в Запорізькій області.

Своїм перебуванням в  будинку ОСОБА_2 чинить їй перешкоди в користуванні власністю, оскільки квартира  є невеликою, її загальна площа  становить лише - 32,0 квадратних метра.

В будинку з відповідачкою проживає без реєстрації її співмешканець та  двохрічна донька - ОСОБА_3, що підтверджується довідкою квартального комітету № 20 м. Василівка.

Спільне користування квартирою в будинку викликає у неї суттєві труднощі, оскільки вона літня людина, якій необхідний спокій.

Спільне користування житлом з відповідачкою привело їх до непорозумінь та ворожого ставлення один до одного.

З відповідачкою вона письмових договорів найму житлового приміщення не укладала, хоча відповідачка була зареєстрована  з її згоди.

Позивачка просить суд виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1.

В судовому засіданні представник позивачки в особі ОСОБА_4 пояснив, що є сином позивачки. Позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові, просить суд їх задовольнити. Також він пояснив, що не може нічого сказати поганого про відповідачку, але вважає, що позивачка повинна сама проживати у своїй квартирі.

В судовому засіданні представник відповідачки в особі ОСОБА_5 пояснила, що є дочкою позивачки та матір'ю відповідачки. Позовні вимоги не визнала у повному обсязі, пояснивши, що  її матір-позивачка у справі, знаходиться у дуже добрих відносинах з відповідачкою-своєю онукою, вони спільно проживали, вели господарство, відповідачка завжди піклувалася про свою бабусю, бабуся була чиста, доглянута.  Вона з відповідачкою займалися лікуванням позивачки, возили її на відпочинок до моря. Але приблизно пів року тому ОСОБА_4- представник позивачки разом зі своєю дружиною забрали навмисно бабусю проживати до себе з тим, щоб отримувати її пенсію та використовувати на свій розсуд, а також для того, щоб згодом продати житло позивачки, яке розташоване у центрі м.Василівка і за нього можна отримати чималі гроші. Вони зовсім не піклуються про позивачку, яка ходить неохайна, голодна.  Відповідачка проживає у будинку бабусі з 2005 року, а 16.03.2006 року  зареєструвалася зі згоди бабусі, проживає разом зі своєю донькою 2006 року народження. Ніяких співмешканців, як зазначається у позові,  вона у цей будинок не приводила, одна виховує дитину. Іншого житла відповідачка не має.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що проживає по-сусідству з будинком позивачки. Знайома з сім'єю ОСОБА_1 5 років.  Їй відомо, що відповідачка з позивачкою проживали завжди дуже добре, бабуся ніколи не скаржилася на свою онуку, яка постійно піклувалася про неї. Вони спільно вели господарство, бабуся була доглянута, охайна, почувалася дуже добре. Відповідачка дуже порядна дівчина, сама виховує дитину, навчається, ніколи ніяких співмешканців у будинку вона не бачила. Але деякий час назад бабусю забрав до себе ОСОБА_4- представник позивачки і тепер вона бачить бабусю завжди у неохайному вигляді, він не піклується про неї, водить по м.Василівка  цілими днями, у тому числі в обідній час, коли дуже спекотно на вулиці, а вона хоче відпочивати вдома.  ОСОБА_4 характеризує з негативного боку, він завжди влаштовував скандали, вигнав зі свого помешкання ОСОБА_5 з сином, а тапер хоче  вигнати на вулицю й її дочку.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 дала аналогічні пояснення, а також доповнила, пояснивши, що за позивачкою завжди доглядали ОСОБА_5 та її сім'я, а сім'ю ОСОБА_4 вона навіть ніколи у бабусі не бачила раніше. ОСОБА_4 провідував бабусю тільки тоді, коли вона отримувала пенсію, для того, щоб забрати у неї ці кошти. Бабуся часто скаржилася на сина.

Суд, вислухавши пояснення, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, прийшов до висновку про те, що позов  не підлягає задоволенню  за наступних підстав:

як було встановлено в судовому засіданні та як видно з матеріалів справи, позивачка є власником квартири АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, копія якого є в матеріалах справи;

відповідачка у вказаній квартирі  проживає з 2005 року, а зареєстрована з 16.03.2006 року, що підтверджується  адресною довідкою, записом у домовій книзі та поясненнями учасників процесу.

позивачка є особою похилого віку, 1930 року народження, по підтверджується її паспортом, копія якого є у справі;

відповідачка є онукою позивачки, що підтверджується свідоцтвами про народження, копії яких є в матеріалах справи;

відповідачка має малолітню дитину-ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження, з якою і проживає у квартирі бабусі, що підтверджується поясненнями учасників процесу.

Таким чином, позивачка та відповідачка є членами однієї родини.

Відповідно до ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ст.379 ЦК України, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання  в них.

Відповідно до ст.382 ЦК України, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Відповідно до ст.383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири, має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до ст.386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст.150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд :продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ст.156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним  у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені  в частині другій ст..64 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.64 ЖК України, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно ст.157 ЖК України, членів сім'ї власника житлового будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст.116 цього Кодексу. Виселення проводиться у судовому порядку без надання житлового приміщення.

Згідно ч.1 ст.116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними і одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 року зі змінами "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", при вирішенні справ про виселення на підставі ст..116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці  виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариських судах й іншими громадськими організаціями за місцем роботи  або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Згідно до ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,  та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Згідно ст.58 ч.1  ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст.59 ч.2   ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.60    ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до таких висновків:

-          позивачка, як власник квартири, мала повне право на вселення у своє житлове приміщення будь-кого, у тому числі й відповідачки у справі, яка є її онукою та членом її родини;

-          відповідачка була зареєстрована у квартирі з дозволу позивачки, а тому й проживає у ній на  законних підставах;

-          позивачка та її представник у судовому засіданні не надали жодного доказу на підтвердження того факту, що відповідачка систематично руйнує чи псує жиле приміщення позивачки, або використовує його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття робить неможливим для інших проживання із нею в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними. Також не надано доказів застосування до відповідачки заходів попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариських судах й іншими громадськими організаціями за місцем роботи  або проживання відповідача;

-          в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження також і факт проживання у квартирі позивачки співмешканця відповідачки, на що вказує у позові позивачка посилаючись на довідку  квартального від 07.05.2008 року, оскільки даний факт заперечується довідкою того ж квартального від 15.06.2008 року, листами, які є у справі та поясненнями представника відповідача та свідків ;

-          не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні і факт, на який посилається позивачка у прозові, а саме: непорозумінь та ворожого ставлення один до одного;

-          відповідачка та її представник надали суду достатньо доказів на підтвердження того факту, що відповідачка добре ставиться до своєї бабусі та не порушує правила співжиття.

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.29,379, 382,383,386,391 ЦК України,  ст.ст.ч.2 ст.64, 156,157, ч.1 ст.116 ЖК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 року зі змінами "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", ст.ст.10, 11, 57,58, 59, 60, 64, 76,169,208, 209,212, 213, 214, 215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

 В задоволенні позову-відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та апеляційна скарга на рішення суду подається в апеляційний суд Запорізької області через Василівський районний суд Запорізької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку  подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана у строк, вказаний вище, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

 Суддя Василівського

 Районного суду                                                                             Ю.А. Семенюта