ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.08.06р.

Справа № 35/246

За позовом  Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство   "Божедарівський елеватор" ,

                    с. Щорськ Криничанський район Дніпропетровської області 

до  Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Маяк" , с. Покровка Криничанський район Дніпропетровської області 

про стягнення 62 248,47 грн.

Суддя  Широбокова Л.П.

Представники:

  Від позивача - Ревединський О.Г. - юрисконсульт, дов №34 від 15.02.06р.

 Від відповідача -  Годованець Є.О. - дов №26 від 05.05.06 р.  

                                                            СУТЬ СПОРУ:

          В судовому засіданні оголошувалася перерва з 10.08. до 15.08.2006р.

          Позивач просить стягнути з Відповідача борг за надані послуги з прийняття, зберігання, сушіння, очистки та відвантаження зерна кукурудзи –62 248,47,  посилаючись на складські квитанції №№1138, 1151, 1186, 1201, 1217, 1233, 1222, 1265, 1273, 1283, 1396 від 06.11.- 29.11.2004р. та обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до договору №27-К/ЗБ/2004р. від 04.11.2004р. та вказаних складських квитанцій  прийняв від відповідача на зберігання зерно кукурудзи в кількості 445 562 кг та надав послуги відповідачу пов’язані із зберіганням цього зерна. Рішенням суду у справі №39/253 від 28.10.2005р., залишеним в силі апеляційною інстанцією, вказаний договір було визнано неукладеним саме в частині спірного зерна, оскільки це зерно не відповідало по показникам, які були сторонами обумовлені в договорі. Вважає, що складські квитанції є підтвердженням укладення між сторонами договору складського зберігання, а відтак і обов’язку у відповідача щодо сплати за зберігання майна та оплати послуг, пов’язаних із зберіганням зерна.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити.

         Відповідач позовні вимоги не визнає, вказує, що договір зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України  та сторони можуть тільки конкретизувати умови договору, не відступаючи від змісту договору, та в будь-якому разі сторони повинні погодити істотні умови договору –предмет, ціну та строк дії. Спірний договір між сторонами є неукладеним, тобто таким, що не відбувся. Спір між сторонами вже вирішувався судом по тому ж предмету спору (спірному зерну) та з тих же підстав –порушення відповідачем договірних зобов’язань та позивачу було відмовлено в позові тому, що договір складського зберігання є неукладеним (рішення господарського суду у справі №39/253 від 28.10.2005р., залишене в силі Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.02.2006р.). На підставі цього просить провадження у справі припинити відповідно приписів ст.80 ГПК України.

          10.08.2006р. відповідачем було заявлено клопотання про витребування у позивача «журналу вісовщика елеватору», який знаходиться на елеваторі в с. Кудашівка Криничанського району, оскільки зерно здавалося на цей елеватор, а не в с. Щорск, як вказує позивач. Клопотання судом відхилено за його недоцільністю.

         Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в сукупності, господарський суд, -  

ВСТАНОВИВ :          

  В період з 06.11.2004р. по 29.11.2004р. відповідач здав на зберігання позивачу зерно кукурудзи по реєстру складських квитанцій загальною фізичною вагою 445562 кг. Фактично відповідачем здавалося нетоварне зерно з показниками нижче встановлених обмежувальних кондицій, а саме із середньою вологістю зерна 37,7%.

  Рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі №39/253 від 28.10.2005р., залишеним в силі Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.02.2006р., було встановлено, що договір №27-К/ЗБ/2004р. від 04.11.2004р. є неукладеним саме в частині спірного зерна, оскільки це зерно не відповідало по показникам, які були сторонами обумовлені в цьому договорі.

 Згідно ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Зважаючи на викладене, вище вказані факти є преюдиційними та не потребують доведення при розгляді цієї справи.

 Про прийняття спірного зерна позивач видав відповідачу складські квитанції на зерно №№1138, 1151, 1186, 1201, 1217, 1233, 1222, 1265, 1273, 1283, 1396 від 06.11.- 29.11.2004р., вважає їх підтвердженням укладення договору складського зберігання між сторонами, та зазначає їх підставою виникнення зобов’язань у відповідача щодо оплати послуг, пов’язаних із складським зберіганням зерна. Отже, заперечення відповідача щодо вирішення такого спору у справі №39/253 судом відхиляється, оскільки у справі №39/253 підставою позову був договір №27-К/ЗБ/2004р. від 04.11.2004р.

   Відповідно до ч. 1 ст. 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі та письмова форма вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання  посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

          Згідно ст. 26. Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», який є спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, договір складського  зберігання  зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором  складського  зберігання  зерна  зерновий  склад зобов'язується   за   плату  зберігати  зерно,  що  передане  йому суб'єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в  письмовій формі,  що  підтверджується  видачею  власнику  зерна  складського документа.

     Вказана типова форма договору затверджена Постановою Кабінету Міністрів України №510 від 11.04.2003р. «Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно».

           Тобто, сторони повинні були укласти договір складського зберігання спірного зерна відповідно до затвердженої форми, на виконання якого в порядку, встановленому вище вказаною Постановою, видаються складські квитанції. В будь-якому разі сторони повинні були погодити істотні умови договору –предмет, ціну та строк дії, як того вимагає ст.180 Господарського кодексу України та ст. 638 Цивільного кодексу України та договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками (ч. 1 ст.181 Господарського кодексу України).

         Вказані складські квитанції  не відповідають цим вимогам, оскільки не містять всіх істотних умов договору, а саме ціни договору (вартості послуг) та строку дії договору. Вказані квитанції не підписані повноважними представниками сторін, на них відсутні печатки сторін, та не можуть бути визнані судом як письмовий договір про складське зберігання зерна.

          Посилання позивача, що ціна послуг визначена в «Розрахунку планових калькуляцій»на кожний вид послуг та була відома відповідачу безпідставні, оскільки такі калькуляції складені в односторонньому порядку позивачем, являються тільки плановими, а не фактичною ціною послуг, що надаються. Та, як було встановлено Рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі №39/253, відповідачем здавалося нетоварне зерно з показниками нижче встановлених обмежувальних кондицій, на зберігання якого сторони не узгодили ціну.

         Таким чином, при видачі складських квитанцій сторони не досягли згоди  по всіх істотних умовах щодо договору  складського зберігання зерна, та вказані квитанції  як договір зберігання зерна є неукладеними, не можуть породжувати прав та обов’язків сторін та правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан.

           Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності  докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги безпідставні та в позові слід відмовити.             

          Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по справі відносяться на позивача.  

          Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,  ст. ст. 638, 937 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179-181 Господарського кодексу України,  господарський суд,  -

В И Р І Ш И В :

           В позові відмовити.

           Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

                         

Суддя

Л.П. Широбокова

Рішення підписано