713/2613/12
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14.06.2012 м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді Микуляк П.П.
при секретарі Бринзей Н.М.
з участю позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
третя особа державний виконавець Якоб Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хуст справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача: Відділ ДВС Хустського РУЮ про визнання права власності на автомобіль та виключення майна з-під арешту, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, 2005 року він придбав у ОСОБА_2 автомобіль марки «MITSUBISHI L300», реєстраційний номер НОМЕР_1, 1994 року випуску, за ціною 15 000 гривень.
При цьому автомобіль був придбаний на підставі довіреності від 06.07.2005 року за реєстровим № 4077.Після досягнення всіх домовленостей ОСОБА_2 передав позивачу технічний паспорт на автомобіль.
В червні 2011 року позивач звернувся до Хустського МРЕВ ВДАІ по питанню знаття автомобіля з обліку і йому повідомили, що він не може цього зробити, так як на даний транспортний засіб накладено арешт, у зв’язку боргами ОСОБА_2
Позивачем виконано всі дії як покупця, а саме сплачено його вартість, отримано доручення на розпорядження автомобілем та тимчасовий реєстраційний талон. З моменту купівлі автомобіля позивач вільно користується ним. Його право власності на автомобіль ніким не оспорюється.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Просить суд їх задоволити.
В судовому засіданні відповідач позов визнав. Додатково пояснив, що ще в 2005р. фактично продав автомобіль позивачу, за що відповідно отримав грошові кошти.
Представник відділу ДВС Хустського РУЮ в судовому засіданні пояснив, що в зв’язку з тим, що ОСОБА_2 боргує кошти то на все його майно був накладений арешт. Про те, що вказаний автомобіль було фактично продано ще у 2005р. йому не було відомо.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного:
В судовому засіданні встановлено, що у липні 2005 року позивач придбав у ОСОБА_2 автомобіль марки «MITSUBISHI L300», реєстраційний номер НОМЕР_1, 1994 року випуску, за ціною 15 000 гривень.
При цьому автомобіль був придбаний на підставі довіреності від 06.07.2005 року за реєстровим № 4077.Після досягнення всіх домовленостей ОСОБА_2 передав позивачу технічний паспорт на автомобіль.
В червні 2011 року позивач звернувся до Хустського МРЕВ ВДАІ по питанню знаття автомобіля з обліку і йому повідомили, що він не може цього зробити, так як на даний транспортний засіб накладено арешт, у зв’язку боргами ОСОБА_2
Позивачем виконано всі дії як покупця, а саме сплачено його вартість, отримано доручення на розпорядження автомобілем та тимчасовий реєстраційний талон. З моменту купівлі автомобіля позивач вільно користується ним. Його право власності на автомобіль ніким не оспорюється.
Виходячи із матеріалів справи, суд приходить до висновку, що воля сторін була спрямована саме на встановлення цивільно-правових відносин купівлі-продажу, а не доручення, поскільки позивач взяв на себе зобов'язання прийняти автомобіль та оплатити його вартість, а відповідач ОСОБА_2 передати автомобіль взамін отриманих коштів. Дії сторін на виконання прийнятих на себе зобов'язань свідчать саме про вчинення правочину купівлі-продажу. У правовідносинах доручення повіреним не здійснюється оплата за отримане від довірителя майно, тому в даному випадку видана довіреність фактично лише приховує реально вчинений правочин – договір купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Як визначено у п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
У цьому випадку ОСОБА_3 передав позивачу автомобіль марки «MITSUBISHI L300», реєстраційний номер НОМЕР_1, 1994 року випуску, тому з моменту цієї передачі позивач набув права власності на спірний автомобіль.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
Враховуючи вищенаведені обставини суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 10, 60, 209, 212-215, 218, 224-227 ЦПК України, ст. ст. 16, 328, 334, 391, 392 ЦК України, суд –
Р І Ш И В :
Позов задоволити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки «MITSUBISHI L300», реєстраційний номер НОМЕР_1, 1994 року випуску. Звільнити вищевказаний автомобіль з-під арешту (опису).
Рішення може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Закарпатської області.
Суддя Хустського
районного суду: ОСОБА_4
15.06.2012