дата документу :
ОСОБА_1
Справа № 1005/8802/2012
№2/1005/2300/2012
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„24 ” жовтня 2012 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі
головуючого судді І.В. Муранової-Лесів
при секретарі А.В.Кравцової
розглянувши у відритому судовому засіданні в м.Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 Даміана, третя Служба в справах дітей Бориспільської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини, -
встановив:
Позивач ОСОБА_2 звернулась до Бориспільського міськрайонного суду з даним позовом про визначення з нею місця проживання її доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Свої вимоги позивач обґрунтовує наступним. Вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем громадянином ОСОБА_5 ОСОБА_3 Даміан, від якого вони мають неповнолітню доньку –ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з позивачем. 17 січня 2012 року між позивачем та відповідачем був укладений договір про здійснення батьківських прав та виконання обов’язків, згідно з п.1 якого місцем проживання їх доньки було визначено місце проживання матері, тобто позивача. Після укладання договору позивачу стало відомо, що відповідач грубо порушив його в частині проживання дочки з нею, оскільки не отримавши її згоди, оформив ОСОБА_4 громадянство ОСОБА_5. Крім того, в свідоцтві про народження їх дитини, виданому в ОСОБА_5 відсутні відомості про матір, що на думку позивача дає можливість відповідачу в будь-який момент безперешкодно без її відома та згоди вивезти дитину в будь-яку іншу країну.
В судовому засіданні позивач та її представник повністю підтримали заявлений позов, а також викладені в позовній заяві обставини. Додатково позивач пояснила, що через погіршення стосунків з відповідачем їх спілкування відбувається лише шляхом листування через мережу Інтернет.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, подав письмові заперечення, відповідно до яких вважає, що відсутній предмет спору, оскільки відсутній спір між позивачем та відповідачем щодо місця проживання дитини і це місце визначено укладеним між ними договором. Він також вважає, що позивач маніпулює фактами та вводить суд в оману щодо представлених доказів, оскільки вони не доводять протиправність дій відповідача. Представник відповідача стверджує, що відповідно до абз.1 п.2 ст.1, ст.3 Закону України «Про міжнародне приватне право»та ч.1 ст.28 Договору між Україною та ОСОБА_5 про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 24.05.1993 року для регулювання спірних правовідносин має застосовуватись законодавства ОСОБА_5, громадянкою якої є ОСОБА_4. Представник відповідача також вважає, що розгляд питання щодо визначення місця проживання дитини органом опіки та піклування було здійснено з порушенням, бо був відсутній відповідач, який не був повідомлений, або був повідомлений не належним чином про дату та місце розгляду, а також, оскільки до висновку органу опіки та піклування не доданий протокол засідання дорадчого органу.
Представник третьої особи органу опіки та піклування Бориспільської районної державної адміністрації в судовому засіданні підтримала наданий письмовий висновок органу опіки та піклування Бориспільської районної державної адміністрації, відповідно до якого, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту дитини від 17.10.2012 року, вважає за доцільне встановити місце проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із матір’ю ОСОБА_2. Додатково зазначила, що відповідач та його представник ані на засідання комісії з питань захисту прав дитини, ані після того, як засідання відбулось, а також в судове засідання не надали доказів, які б доводили протилежні висновки, ніж зроблені органом опіки та піклування.
Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та надані позивачем письмові документи, суд прийшов до переконання, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 05 березня 2012 року, що набрало законної сили 16 березня 2012 року, шлюб розірваний (а.с.6).
Від шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження –м.Київ, Україна, батьки: батько- Дерек ОСОБА_3 Даміан, громадянин ОСОБА_5, мати - ОСОБА_2, громадянка України. Свідоцтво про народження серії І-БК №257577 видане відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві 02 березня 2004 року (а.с.7).
Згідно з довідкою Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у місті Києві ради»№1650 від 21.12.2011 року, позивач ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.8)
Згідно з витягами про державну реєстрацію прав №334777712 від 15.03.2012 року та №15029512 від 25.06.2007 року позивачу ОСОБА_2 на праві власності належить домоволодіння №11 по вул..Лісова, в с.Гора Бориспільського району, в тому числі: 15/100 часток на підставі договору дарування від 03.03.2012 року та 85/100 часток на підставі договору купівлі-продажу від 01.06.2007 року (а.с.12,13).
Зі змісту висновку про визначення місця проживання дитини №7-46-4047 від 13.10.2012 року вбачається, що позивач та її малолітня донька ОСОБА_4 постійно проживають за адресою ІНФОРМАЦІЯ_5, що підтверджується довідкою Гірської сільської ради від 17.10.2012 року №984 та актом обстеження про умови проживання малолітньої ОСОБА_4 від 09.10.2012 року (а.с.35).
Як встановлено дослідженням договору про здійснення батьківських прав та виконання обов’язків від 17 січня 2012 року він був укладений між ОСОБА_2, громадянкою України та ОСОБА_3 Даміан, громадянином ОСОБА_5, як батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Договір нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №28. Договір укладений вимог ст.ст. 157,180-182,185,189,190,194,198-199 Сімейного кодексу України (а.с.9)
Згідно з п.1 вказаного Договору місцем проживання доньки ОСОБА_4 визначено місце проживання Матері, при цьому батьки беруть на себе зобов’язання повідомляти один одного про зміну свого місця проживання.
Відповідно до п.2 ст.77 Закону України «Про міжнародне приватне право»визначено, що підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні.
Посилання представника відповідача, що в даному випадку відповідно до п.1 ст.28 Договору між Україною і ОСОБА_5 про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993 року, ратифікованого постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 року, в правових відносинах між батьками і дітьми, в тому числі аліментних обов’язках батьків застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадяниноном якої є дитина, а саме –законодавство ОСОБА_5, суд вважає безпідставними.
Так, відповідно до ч.1 ст.7 «Набуття громадянства України за народженням»Закону України «Про громадянство України» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.
При цьому відповідно до ч.8 вказаної статті особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Таким чином, Дрек ОСОБА_4 набула громадянство України з моменту її народженя.
Відповідно до ч.9 ст.18 Закону України «Про громадянство України» дитина, яка набула громадянство України за народженням, якщо на момент її народження батьки або хоча б один із них були іноземцями чи особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків незалежно від місця проживання дитини.
Проте, відповідно до вимог ч.15 тієї ж статті датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного Указу Президента України.
Будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що громадянство України ОСОБА_4 було припинено з виданням відповідного Указу Президентом України, суду не надано та не зазначено джерел їх здобуття.
Та обставина, що згідно з посвідкою на постійне проживання серії КВ №17338/66220 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження м.Київ (а.с.10) є громадянкою ОСОБА_6 не суперечить законодавству ОСОБА_5, яке допускає подвійне громадянство. Отже оформлення малолітній ОСОБА_4 громадянства ОСОБА_5 батьком дитини, що є громадянином ОСОБА_5, могло відбутися і при не припиненому громадянстві України.
Одночасно, слід зауважити, що при укладанні договору про здійснення батьківських прав та виконання обов’язків від 17 січня 2012 року батьком дитини ОСОБА_3 Даміан було визнано той факт, що відповідні правовідносини, визначені в договорі було врегульовано на підставі сімейного законодавства України, хоч, як стверджував представник відповідача в судовому засіданні, ОСОБА_4 є громадянкою ОСОБА_5 і в правових відносинах між батьками і дітьми має застосовуватись законодавство тієї держави, громадяниноном якої є дитина, тобто законодавство ОСОБА_5.
Отже з наведеного вбачається, що відповідач визнає, що його дочка ОСОБА_4 за законодавством України залишається громадянкою України та приховав факт набуття нею громадянства ОСОБА_5.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про громадянство України»законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах, в тому числі: єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин
України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство Українито у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
З урахуванням усього вищенаведеного, суд прийшов до переконання, що спірні правовідносини підлягають врегулюванню на підставі законодавства України.
В тому числі, відповідно до ч.1 ст.160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до ч.1 ст.161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до вимог ч.2 вказаної статті орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
З досліджених в судовому засіданні доказів, в тому числі із заперечень, наданих представником відповідача, не встановлено жодної із визначених законом обставин, які б перешкоджали тому, щоб визначити місцем проживання малолітньої ОСОБА_4 місце проживання її матері.
Заперечення представника відповідача щодо ухвалення відповідного рішення суду на підставі того, що місце проживання дитини визначено за згодою батьків в укладеному ними нотаріально посвідченому договорі, та відсутній спір щодо місця проживання дитини, суд оцінює критично.
Так, позивач відповідно до ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п.11 договору про здійснення батьківських прав та виконання обов’язків від 17 січня 2012 року, укладеного сторонами, визнано, що усі спори, щи виникають в процесі виконання цього договору та розбіжності в тлумаченні окремих положень цього Договору, вирішуються сторонами шляхом переговорів, а у разі недосягнення згоди –у судовому порядку.
Як вбачається зі змісту рішення Деснянського районного суду м.Києва від 05 березня 2012 року, винесеного по цивільній справі за позовом Дрек ОСОБА_3 Даміан до ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що з листопада 2011 року вони з дружиною проживають окремо, не підтримують подружні відносини, не ведуть спільного господарства, оскільки постійно виникають непорозуміння у зв’язку з відсутністю взаєморозуміння.
Викладені в зазначеному рішенні обставини підтверджують доводи позивача щодо відсутності порозуміння між нею та відповідачем, а оформлення відповідачем подвійного громадянства малолітнй ОСОБА_4 за відсутності згоди позивача, доводить обґрунтованість її тверджень щодо спору між ними про місце проживання дитини.
Відповідно до змісту ч.1,2 ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з ч.6 та 7 ст.7 Сімейного кодексу України жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до змісту ч.8,9 та 10 вказаної статті регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Відповідно до змісту ст..8 Конвенції про права дитини, ратифікованої Верховною Радо України 27.02.1991 року, держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.
Так, позивач як її малолітня дочка є громадянами України, де мають постійне місце проживання.
Як вбачається зі змісту договору про здійснення батьківських прав та виконання обов’язків від 17 січня 2012 року, укладеного сторонами, ОСОБА_3 Даміан надав нотаріусу для посвідчення власної особи посвідку на постійне місце проживання в України серії КВ №16193/66220, видану відділом ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області 11 грудня 2009року (а.с.9).
Відповідно до ч.2 та 3 ст.9 Закону України «Про імміграцію»,на підставі якого була видана посвідка на постійне проживання на ім’я ОСОБА_4 (а.с.10), за неповнолітніх осіб, а також осіб, яких у встановленому порядку визнано недієздатними, заяву про надання дозволу на імміграцію подають їх законні представники. Якщо іммігрує один з батьків, якого (яку) супроводжують неповнолітні діти, він (вона) повинен подати заяву чоловіка (дружини), посвідчену нотаріально, про те, що він (вона) незаперечує проти імміграції дітей разом з батьком (матір'ю). У випадку відсутності такої згоди батько (мати) повинен подати рішення відповідного державного органу про залишення дітей при батькові (матері). Зазначене рішення має бути легалізоване консульською установою України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
Враховуючи, пояснення позивача про відсутність її згоди на отримання їх з відповідачем малолітньою дитиною громадянства ОСОБА_5 та відповідно на її подальшу імміграцію в Україну з батьком, що є громадянином іншої дрежави, що мала посвідчуватись нотаріально, а також відсутність будь-яких належних і допустимих доказів протилежного, суд вважає обґрунтованими твердження позивача про недобросовісність дій відповідача по отриманню свідоцтва ОСОБА_5 про народження малолітньої ОСОБА_4 від 14.01.2010року з відсутніми відомостями щодо матері дитини (а.с.11).
З урахуванням викладеного, суд дійшов до переконання, що з метою повного захисту порушеного права позивача на рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, а також з метою збереження індивідуальності малолітньої ОСОБА_4 та її сімейних зв’язків, слід визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 з матір’ю за місцем їх фактичного проживання в ІНФОРМАЦІЯ_6. При цьому суд також виходить з того, що відповідач ще до розірвання їх позивачем шлюбу проживав окремо від позивача і дитини та при укладенні договору про здійснення батьківських прав та виконання обов’язків визнавав місце проживання їх з позивачем доньки за місцем проживання матері, не надав також суттєвих заперечень щодо цього і під час судового розгляду даної справи. Крім того, суд враховує малоілтній вік дитини,її стать, а також ту обставину, що вона відвідує спеціалізовану школу «Тріумф»Дарницького району м.Києва, що підтверджується довідкою від 11.10.2012 року №171, та постійно проживає за вказаною позивачем адресою (а.с.35).
Судові витрати по даній справі значаться в сумі 107 гривень 30 копійок, що були сплачені позивачем в якості судового збору при зверненні з позовом до суду (а.с.1), які підлягають стягненю з відповідача на її користь.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11,60,61,88,209,212,214,215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити повністю.
Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання її матері ОСОБА_2 за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Гора, вул.Лісова, 11.
Стягнути з ОСОБА_3 Даміана на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в сумі 107 гривень 30 копійок.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга Апеляційному суду Київської області через Бориспільський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя