Справа № 2-2013/11

Номер провадження 2/1716/497/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2012 року          

Рівненський районний суд Рівненської області в особі:

судді Красовського О.О.

при секретарі Іллюк С.Р.

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

Як зазначає позивачка, 27.05.2008 р. з між кредитною спілкою «Флагман»та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір. Позичальнику був наданий кредит, проте вона своєчасно його не погашає. Тобто умови договору відповідачка не виконує. З відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір поруки, згідно якого у випадку невиконання боржником зобов’язань за кредитним договором відповідальність несе поручитель. Зважаючи на наведене, представник позивача просить суд постановити рішення, яким стягнути суму боргу з відповідачів, та стягнути судові витрати. Позов до суду поданий ОСОБА_1 виходячи з рішення вимог первісного кредитора щодо переуступки боргу за «Договором відступлення».

Позивачка не з’явилася в судове засідання. Представник позивача не з’явився в судове засідання. Згідно до поданої заяви просить справу розглядати без їх участі, позовні вимоги підтримує.

Відповідачі не з’явилися в судове засідання. Про час слухання справи сторони були повідомлені належним чином. Від сторін не надходило заяв про відкладення розгляду справи, чи про розгляд справи у їх відсутність.

Судом приймається до уваги, що за положеннями частини 3 статті 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.

Тому суд вважає за можливе застосувати положення ЦПК України щодо можливості постановлення заочного рішення.

Суд вважає, що позов не підлягає до задоволення як недоведений.

Згідно до наявних в матеріалах справи фотокопій документів, які належним чином не завірені, 27.05.2008 р. з між кредитною спілкою «Флагман»та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір. Позичальнику був наданий кредит, проте вона своєчасно його не погашає. Тобто умови договору відповідачка не виконує. З відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір поруки, згідно якого у випадку невиконання боржником зобов’язань за кредитним договором відповідальність несе поручитель. Зважаючи на наведене, представник позивача просить суд постановити рішення, яким стягнути суму боргу з відповідачів, та стягнути судові витрати. Позов до суду поданий ОСОБА_1 виходячи з рішення вимог первісного кредитора щодо переуступки боргу за «Договором відступлення».

На підтвердження викладених позивачем обставин до суду були надані фотокопії документів, жоден з яких не завірений у встановленому порядку.

Відповідно до підпункту 8 статті 34 Закону України "Про нотаріат" засвідчення вірності копій документів і виписок з них покладається на органи нотаріату України (державні нотаріальні контори та приватних нотаріусів).

Крім нотаріальних органів, засвідчувати вірність копій документів відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 4 серпня 1983 року „Про порядок видачі та засвідчення підприємствами, установами, організаціями копій документів, що стосуються прав громадян“, який діє в Україні відповідно до статті 3 Закону України „Про правонаступництво України“ як такий, що не суперечить законодавству України, мають право державні та громадські організації, установи, підприємства на прохання громадян. Ці документи повинні виходити від цих підприємств, організацій та установ і стосуватися прав та законних інтересів громадян, які звернулися з таким проханням. При цьому копії документів видаються на бланках цих підприємств, організацій та установ. Вірність копії документа засвідчується підписом керівника чи уповноваженою на те службовою особою та печаткою. На копії зазначається дата її видачі та робиться відмітка, що оригінал знаходиться на цьому підприємстві, в установі, організації.

Крім підприємств, установ, організацій, засвідчувати вірність копій документів відповідно до Закону України „Про адвокатуру“ мають право адвокати у справах, які вони ведуть.

Загальні вимоги щодо порядку засвідчення вірності копій документів підприємствами, установами, організаціями та адвокатами аналогічні вимогам, що ставляться до нотаріального засвідчення.

Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55 затверджено Національний стандарт України “Вимоги до оформлювання документів” ДСТУ 4163-2003. Пункт 5.27 даного стандарту зазначає, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів “Згідно з оригіналом”, назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Таким чином, виходячи з тлумачення зазначених норм, під висловом “засвідчений в установленому порядку документ” мається на увазі або нотаріальне посвідчення документа або посвідчення документа керівником підприємства, установи, організації, яка надає такий документ.

При посвідченні документа керівником підприємства (установи, організації) слід керуватися вимогами Національного стандарту України “Вимоги до оформлювання документів” ДСТУ 4163-2003. затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55, та завіряти документи із зазначенням назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії з відміткою “Згідно з оригіналом”, засвідченою печаткою. Використання факсимільного підпису при завірянні копій документів не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так, за нормам ЦПК України, особи, які беруть участь у справі, мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні й письмові пояснення судові, подавати свої доводи, висловлювати міркування та заперечення (ст. 27 ЦПК України).

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається в межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи:

·          твердження про факти;

·          визначення заінтересованих осіб щодо доказів;

·          подання доказів;

·          витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі;

·          дослідження доказів;

·          оцінка доказів.

Твердження про факти - означає, що позивач й інші особи, які пред'являють вимогу на захист його прав, повинні в позовній заяві викласти обставини, якими обґрунтовуються вимоги.

Надалі сторони й інші заінтересовані особи зазначають на докази, що стверджують позов. Зазначення доказів - це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Третій ступінь - подання доказів сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Надалі ступенем доказування є дослідження доказів, тобто безпосереднє сприйняття і вивчення складом суду в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності й безпосередності. Процес дослідження доказів полягає в поєднанні емпіричної і логічної діяльності суду, спрямованої на пізнання фактичних даних, їх змісту і достовірності, процесу їх формування, збереження і забезпечення. Фактичні дані (обставини у справі) - реальні категорії, тому дослідження в суді доказів має за мету одержання необхідного для вирішення справи висновку про їх реальне існування.

Якість доказування забезпечується визначеним ЦПК процесуальним порядком і способом їх дослідження.

Спосіб дослідження - це шлях одержання інформації про фактичні дані від засобів доказування, вид і характер здійснюваних процесуальних дій: допит свідків, дача пояснень сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, оголошення письмових доказів, огляд речових доказів.

Завершується дослідження доказів їх оцінкою. Так, судовій оцінці можуть підлягати тільки докази, які безпосередньо були досліджені в судовому засіданні, з врахуванням належності фактичних даних і допустимості засобів доказування.

Особливість по доказуванню полягає в тому, що воно виступає як право і обов'язок осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, тобто мають право на доказування.

Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов'язок по доказуванню. Обов'язок по доказуванню покладається на того, хто звернувся за допомогою до суду.

Право доказування виступає як можливість подання доказів, участь в їх дослідженні, попередній оцінці та гарантується сукупністю процесуальних засобів і реалізується по волі заінтересованих осіб особисто або за допомогою суду у відповідності з своїми інтересами та вибором способу поведінки.

Обов'язок по доказуванню полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, який гарантується настанням несприятливих правових наслідків у випадку їх невиконання, зокрема, відмовою суду визнати наявність юридичного факту у разі невиконання стороною обов'язку по його доказуванню; якщо позивач не доведе підставу вимоги, то в позові належить відмовити.

Невиконання обов'язку по доказуванню для сторін й інших суб'єктів правового спору матиме матеріально-правові і процесуально-правові наслідки.

За положеннями ЦПК України, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях; суд приймає до уваги належні та допустимі докази. В даному випадку до суду подані неналежні докази, що не містять інформацію щодо предмета доказування. За таких умов заявлений позов не підлягає до задоволення як недоведений.

Судові витрати розподіляються за правилами статті 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212, 214, 215, 225, 226 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити за його недоведеністю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України, за яким апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя:                                                                                 Красовський О.О.