УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0190/7483/2012Головуючий суду першої інстанції:Захарченко Л.А.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Павловська І. Г.

"24" жовтня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіПавловської І.Г.,

СуддівДралла І.Г. , Пономаренко А.В.,

При секретаріТаранець О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Сімферопольського районного суду АР Крим вiд 20 вересня 2012року,

в с т а н о в и л а:

15.08.11 ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання права власності на частину домоволодіння. Позовні вимоги мотивовані тим, що в період шлюбу позивачкою за власний рахунок було зроблене значне переобладнання цього домоволодіння, яке перебуває у власності її колишнього чоловіка. У зв'язку з цим, уточнивши свої позовні вимоги, просила визнати за нею право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1, Ѕ частину надвірних будівель, а також Ѕ частину вартості будівельних матеріалів та конструкцій, вкладених у будівництво та відповідно припинити право власності відповідача на Ѕ частину спірного майна.

Рішенням Сімферопольського районного суду АР Крим вiд 20 вересня 2012року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду та постановити нове про часткове задоволення її позовних вимог, посилаючись на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не повно з'ясовані всі обставини , що мають значення для справи та зроблені висновки, що не відповідають обставинам справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності та безпідставності позовних вимог, зазначаючи, що позивачем у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України, не надано жодних доказів на підтвердження своїх вимог, та крім того у частині позовних вимог обрано спосіб захисту цивільних прав, який не передбачений процесуальним законодавством.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів і вважає, що суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, наданим сторонами, кожному окремо та в їх сукупності, правильно встановив спірні правовідносини та закон, який їх регулює, і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

При апеляційному перегляді встановлено, та не заперечується сторонами, що сторони 19.07.86 зареєстрували шлюб, який було розірвано 23.02.10 у відділі реєстрації актів цивільного стану Сімферопольського РУЮ (актовий запис №60 від 23.02.10). Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.01.90 ОСОБА_7 отримав у спадщину після смерті свого батька ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 житловий будинок АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України(далі КпШС), чинного на момент прийняття спадщини, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Стаття 62 Сімейного кодексу України(далі СК), що є аналогічною статті 24 КпШС України, чинної до прийняття СК України, визначає, що у разі коли майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 23 постанови від 21.12.07 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

З огляду на те, що позивачкою, в супереч вимогам статті 60 ЦПК України, не доведено суду того, що вартість спірного будинку за час шлюбу істотно збільшилась внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або її власних затрат, шляхом надання належних доказів (відповідних квитанцій, договорів підряду, висновком експертизи тощо), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання за нею права власності на Ѕ частину спірного житлового будинку, а відтак і з висновком місцевого суду про відсутність підстав і для визнання права власності на Ѕ частку надвірних споруд, незважаючи на те, що будівництво та переобладнання деяких з них відбулося у період шлюбу сторін, оскільки останні є невід'ємною частиною житлового будинку, і визнання на них окремо право власності без визнання права власності на житловий будинок діючим законодавством не передбачено.

Крім того, судова колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у визнанні права власності на Ѕ вартості будівельних матеріалів та конструкцій, вартістю 17 598 грн., виходячи з того, що чинне цивільне законодавство України не передбачає такого способу захисту порушених прав, як визнання права власності на вартість будівельних матеріалів.

Щодо вимог в частині припинення права власності відповідача на 1\2 частину житлового будинку та підсобних приміщень, то на думку колегії суддів, судом першої інстанції вірно встановлена їх безпідставність, з огляду на відхилення попередніх позовних вимог, оскільки відповідно до вимог статті 41 Конституції України , статті 321 ЦК України, право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні

Таким чином висновок суду першої про недоведеність та безпідставність позовних вимог позивача є законними і обґрунтованими, зробленими з урахуванням фактичних обставин справи та на підставі правильного застосування норм матеріального та процесуального закону.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, не є такими, що дають підстави вважати про неповне дослідження обставин справі, та їх неправильну оцінку.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 303, 304, 308, 313-315, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Сімферопольського районного суду АР Крим вiд 20 вересня 2012року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді: