Справа № 0124\8740\2012
2а0124\630\2012
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 жовтня 2012 року Ялтинський міський суд АР Крим, як адміністративний суд
у складі суду: судді – Прищепа О.І., при секретарі – Герман Т.В;
за участі: позивача – ОСОБА_1;
відповідача – ОСОБА_2;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ялті адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до інспектора дорожньо-патрульної служби взводу дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції при Ялтинському міському управлінні ГУ МВС України в АР Крим сержанта ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача та просить суд визнати дії відповідача по складанню протоколу серії АА2 №392057 від 03 жовтня 2012 року протиправними.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 03 жовтня 2012 року відповідачем складено протокол та постанову про накладення на нього адміністративного стягнення по ч.2 ст.122 КУпАП у виді штрафу у сумі 425 гривень.
Вказані дії відповідача та постанову позивач вважає неправомірними та такими що здійснені з порушенням встановленого порядку притягнення до адміністративної відповідальності, не встановивши обставин, які підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
При прийнятті спірної постанови позивач вважає, що були порушені вимоги КУпАП.
Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.
Відповідач в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог просив у їх задоволені відмовити з тих підстав, що позивачем порушено вимоги проїзду нерегульованого перехрестя.
Вивчивши матеріали адміністративної справи, надані письмові докази, сд диск, вислухавши пояснення позивача та відповідача, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, кожна людина при визначенні її прав і обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд справи протягом розумного терміну незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Відповідно до вимог ст.7 КУоАП, ніхто не може бути підданий заходам впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Судом встановлено, що о 11.20 години 03 жовтня 2012 року біля будинку 28 по вулиці Гоголя у місті Ялта, було зупинено транспортний засіб – автомобіль Сузукі ОСОБА_4, державний номерний знак АК 1822ВІ, під керуванням позивача, якій на нерегульованому перехресті не надав перевагу у русі пішоходу який йшов по нерегульованому пішохідному переходу.
В подальшому відповідачем відносно позивача складено протокол АА2 №392057, та після розгляду справи, постанову СН1 №006503 від 03 жовтня 2012 року про накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу за порушення п.16.2 ПДР та скоєння правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУоАП та визначено розмір штрафу у сумі 425 гривень.
Відповідно до вимог ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог п.1.1 гл.1 ПДР затверджених Постановою КМ України №1306 від 10 жовтня 2001 року ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до вимог п.1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги ПДР, а також бути взаємно ввічливими.
Особи, відповідно до вимог п.1.9. ПДР, які порушують ПДР, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Диспозицією ч.2 ст.122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність водій за порушення правил проїзду перехресть.
Санкцією вказаної частини статті передбачено накладення адміністративного стягнення у виді штрафу від двадцяти пґяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 425 гривень до 510 гривень.
Відповідно до вимог ст.ст. 254, 256, 280, 283 КУпАП законодавець чітко встановив вимоги до протоколу, постанови та порядок розгляду справи.
Про діяльність ДПС підрозділів ДАІ, чим вони повинні керуватись при несенні служби, їх завдання та обов’язки при фіксації порушень ПДР, викладено в Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 111 від 27 березня 2009 року, інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом МВС № 185 від 22 лютого 2001 року, інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху №77 від 26 лютого 2009 року.
Відповідно до вимог ст.245 КУоАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 6 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 КАС України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приписами ст.283 КУпАП регламентовано зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Постанова про визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення має бути обґрунтована достатніми і незаперечними доказами, в ній повинно бути наведено пояснення і ставлення до вчиненого правопорушення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, докази вини правопорушника (пояснення свідків, висновки експерта, речові докази, схеми події та інше) мотивовані висновки посадової особи про кваліфікацію вчиненого, вид та розмір стягнення покарання, вирішення питання про вилучені речі і документи.
Крім того, у постанові пленуму ВС України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатацію транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» ВС України звернув увагу на те, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з’ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247, 280 КУпАП, у тому числі шляхом допиту свідків та призначення експертиз, зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283,284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Суд вважає, що досліджена в судовому засіданні постанова відповідає вимогам Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки вона винесена на підставі достатніх доказів вини позиваяа.
Відповідно до вимог п.1.10 ПДР України пішохід - особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу. До пішоходів прирівнюються також особи, які рухаються в інвалідних колясках без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу чи інвалідну коляску;
пішохідний перехід - ділянка проїзної частини або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками 5.35.1 - 5.37.2, дорожньою розміткою 1.14.1 - 1.14.3, пішохідними світлофорами. За відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками або пішохідними світлофорами, а на перехресті за відсутності пішохідних світлофорів, дорожніх знаків та розмітки - шириною тротуарів чи узбіч.
Регульованим вважається пішохідний перехід, рух по якому регулюється світлофором чи регулювальником, нерегульованим - пішохідний перехід, на якому немає регулювальника, світлофори відсутні або вимкнені чи працюють у режимі миготіння жовтого сигналу;
Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, відповідно до вимог п.18.1 ПДР, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
Перехрестя, де черговість проїзду визначається сигналами світлофора чи регулювальника, відповідно до вимог п.16.1 ПДР України, вважається регульованим. На такому перехресті знаки пріоритету не діють.
У разі вимкнення світлофора або його роботи в режимі миготіння сигналу жовтого кольору та відсутності регулювальника перехрестя вважається нерегульованим і водії повинні керуватись правилами проїзду нерегульованих перехресть та установленими на перехресті знаками пріоритету.
На регульованих і нерегульованих перехрестях, відповідно до вимог п.16.2 ПДР України, водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також велосипедистам, які рухаються прямо в попутному напрямку.
Таким чином, водій повинен виконати вимоги п.п.16.2, 18.1 ПДР України тоді коли пішоходи знаходяться на нерегульованому перехресті та пішохідному переходу та транспортний засіб може утворити їм перешкоду або загрозу коли він рухається, тобто пішохід повинен рухатись по той же самій полосі руху, а ні по іншій.
Так, позивач стверджує, що на дорозі, по якій він рухався, дійсно знаходився пішохід, якій переходив проїзну частину по пішохідному переходу, але він йому не якої перешкоди для цього не створював, оскільки вони знаходились на відстані один від одного.
В судове засідання відповідач пояснив, що протокол відносно позивача складено за порушення вимог п.16.2 ПДР України, оскільки він на надав перевагу в русі пішоходу який знаходився на нерегульованому перехресті та підходив до нерегульованого пішохідного переходу.
Також пояснив, що вказану обставину було зафіксовано на встановлену на їх автомобіля відеокамеру, сд диск з записом вказаної події долучено до справи про адміністративне правопорушення.
В судовому засіданні оглянуто сд диск та запис на ньому, та встановлено обставини викладені в протоколі та постанові, яку оскаржує позивач.
Крім того, в судовому засіданні встановлено, що в протоколі, якій є єдиним доказом та документом, що був підставою для складання оскаржуваної позивачем постанови, позивачем було вказано що він тільки не згоден з вказаною обставиною та будь-яких пояснень з цього приводу не надав.
На підставі викладеного та враховуючи обставини справи, аналізуючи вказані норми діючого законодавства України, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги позивача не засновані на законі та не підлягають судовому захисту.
На підставі викладеного та керуючись ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини Рим 4 листопада 1950 року), ратифікованою Верховною Радою України 17 липня 1997 року, ст.19 Конституцією України, Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 111 від 27 березня 2009 року, інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом МВС № 185 від 22 лютого 2001 року, інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху №77 від 26 лютого 2009 року, п.п. 1.1, 1.3, 1.9, 18.1 ПДР України зі змінами та доповненнями, ч.1 ст.122, ст.ст. 245, 251, 252, 254, 256, 280-283 КУпАП, ст.ст. 1, 2, 8-12, 14, 69 - 72, 128, 138, 139, 143, 158-163 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до інспектора дорожньо-патрульної служби взводу дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції при Ялтинському міському управлінні ГУ МВС України в АР Крим сержанта ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення – відмовити.
Відповідно до ч.2 ст.171-2 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя –