Справа № 2-137/12

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"08" жовтня 2012 р.Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Сирбул О.Ф.

при секретарі Семенченко Я.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, перевід прав покупця та визнання права власності на 1/3 частини квартири,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, перевід прав покупця та визнання права власності на 1/3 частини квартири.

В своїх позовних вимогах просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 27.04.2004 року квартири АДРЕСА_1 укладений між продавцями в особі ОСОБА_4, ОСОБА_5 та покупця ОСОБА_2 та визнати право власності на 1/3 частину спірної квартири за ОСОБА_1, шляхом переведення на нього прав покупця.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 позов підтримали та просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_2 -ОСОБА_7 в судовому засіданні проти позову заперечувала та просила у задоволені позову відмовити.

Треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, повідомлені належним чином, через оголошення у газеті (а.с.241).

Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.

25.12.1999 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено шлюб, який зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 420.

Відповідач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 від попереднього шлюбу.

Як вбачається з позовної заяви та уточненої позовної заяви, квартира АДРЕСА_2, в якій проживали ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 була приватизована в рівних частках, частка позивача в зазначеній квартирі склала 19,84 кв.м. На кожного члена сім'ї приходиться по 1/3 частини квартири, що підтверджується свідоцтвом про приватизацію житла від 24.11.2003 року (а.с.6).

ОСОБА_1 і ОСОБА_3 уклали кредитний договір під заставу якого була надана квартира АДРЕСА_2 в м. Києві, отримані кошти були спрямовані на купівлю квартири АДРЕСА_1, через деякий час квартира по вул. Драгоманова була продана, а виручені кошти спрямовані на погашення заборгованості по кредитному договору. Згодом позивач дізнався, що за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, покупцем є відповідач ОСОБА_2 Для купівлі квартири АДРЕСА_1 були залучені кошти, які бралися в кредит під заставу квартири АДРЕСА_2, яка була спільною власністю позивача і відповідачів згодом квартира по АДРЕСА_2 була реалізована, а виручені кошти були спрямовані на погашення заборгованості по кредиту.

27.04.2004 року укладено договір кредиту № 10-12/286, згідно якого кредитор Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»надав позивальнику ОСОБА_3 кредитні кошти в сумі 55 000,00 доларів США. Кредит був наданий для придбання нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 100-102).

Договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 від 27.07.2004 року позивач вважає недійсним у частині покупців, тому що придбана квартира була куплена за кошти, які були спільно власністю ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, а у договорі покупцем зазначений лише ОСОБА_2

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За клопотанням осіб, які приймали участь у справі, суд оглянув архівну справу № 2-247/09 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа - АКБ «Укрсоцбанк», де позивач просив визнати за ним право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що спірна квартира була придбана 27 липня 2004 року за кошти від продажу квартири АДРЕСА_2, яка була позивачем та відповідачами спільно приватизована в рівних частках, тобто звертався до суду з тими ж вимогами, що заявлені і в цьому процесі, з тим же предметом та підставами позову.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 травня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа: Акціонерно-Комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»про визнання власником частини спільного майна подружжя та його поділ в задоволенні вимог ОСОБА_1 було відмовлено саме з тих причин, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 та не є спільно нажитим майном (а.с.103-104).

17 березня 2010 року з тих же причин у задоволенні зазначених вимог було відмовлено і Апеляційним судом м. Києва (а.с.105-107). Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року рішення Апеляційного суду м.Києва залишено без змін (а.с. 246-247).

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з пропуском строку, а саме через шість років, що підтверджується і матеріалами справи. Посилання позивача, що про порушення своїх майнових прав він дізнався у 2010 році, не беруться до уваги судом, оскільки спростовуються матеріалами справи. Позивачем пропущено строк позовної давності без поважних причин, і під час слухання справи ним не заявлялося клопотання про відновлення цього строку. Так, в рішенні Дарницького районного суду м. Києва від 31.01.2008 року у справі № 2-672/2008 про розірвання шлюбу встановлено той факт, що сторони припинили спільне життя з 01.03.2007 року. З того ж часу ОСОБА_1 не проживав в спірній квартирі, а жив окремо в квартирі за адресою АДРЕСА_3. Спірний договір було укладено 27 липня 2004 року, а позивач звернувся до суду з даним позовом лише в квітні 2010 року, тобто через шість років.

Під час розгляду справи позивач наголошував на тому, що він був необізнаний з тим, що спірна квартира була оформлена на ім'я ОСОБА_2 через те, що його дружина приховала від нього цей факт. Однак це твердження спростовується наступним. Спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана 27 липня 2004 року за 441 560,00 грн. Позивач не приймав участі в укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири та не надавав нотаріальної згоди своїй дружини ОСОБА_9 на укладення цього договору. Як вбачається з матеріалів справи, позивач в той же день особисто дав письмову згоду на укладення кредитного договору ОСОБА_3 на суму 55 000,00 доларів США. Згідно п. 1.3.1. цього договору спірна квартира була передана в іпотеку особисто ОСОБА_2 Отже позивач був обізнаний з тим, що іпотекодавцем, а отже власником цієї квартири, є ОСОБА_2 Це підтверджується і свідченнями, які дав позивач при розгляді справи.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може буди визнаний судом недійсним. В даному позові відсутнє жодне посилання на норму закону, внаслідок якого можливо було б визнавати його недійсним.

Поряд зі ст. 3 ЦК України, яка однією з засад цивільного законодавства визначає свободу договору, тобто можливість укладати договори і визначати їх зміст на свій розсуд, ст. 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним спірний правочин всім цим нормам повністю відповідає, тобто підстави визнавати його недійсним, відсутні.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що квартира була придбана за кошти, які були спільною власністю його та його дружини й що ОСОБА_2 кошти за спірну квартиру не сплачено, спростовуються матеріалами справи. Так, перший внесок - 28 000 доларів США були власними коштами ОСОБА_2 - подарунком його батька ОСОБА_10 до повноліття сина. Посилання позивача, що ці кошти були спільно нажиті в шлюбі, доказом в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України позивачем не підтверджено. Решту коштів позичив банк, оскільки кредит в сумі 55 000 доларів США брався ОСОБА_3 саме для придбання квартири її сином ОСОБА_2

Квартира АДРЕСА_2 належала позивачу та відповідачам на праві спільної часткової власності згідно умов приватизації житла у наступному співвідношенні: позивачу належало 28/100, а відповідачам спільно - 72/100. Нерівність часток та окрема приватизація кожної з часток обумовлена тим, що в дану квартиру позивач вселився шляхом обміну з колишнім чоловіком Відповідачки - ОСОБА_11, отримавши за цей нерівнозначний обмін грошову доплату в одну тисячу доларів США, позивачем в судовому засіданні цей факт підтверджений та ним не спростовувався.

Судом врахована та обставина, що в ході приватизації квартири по вул. Драгоманова було видано два свідоцтва про право власності - окремо на позивача і окремо на відповідачів. Як пояснив позивач під час розгляду справи, це пов'язане з тим, що квартира не була спільною сумісною власністю, та у спільному користуванні, оскільки колишнім чоловіком ОСОБА_3 - ОСОБА_11, було розділено особовий рахунок і фактично це була комунальна квартира.

Судом встановлено, що дана квартира була продана 12 квітня 2005 року за 432 058,00 грн. (або 81500 доларів США). Грошові кошти, виручені від продажу, були поділені між співвласниками відповідно до належних їм часток: 120 976,00 грн. (22 820 дол.США) отримав позивач, і по 155540 грн. (29 340 доларів США) кожен з відповідачів. Часткою, що була отримана ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (58680 доларів США) було погашено кредит в сумі 55 000 доларів США.

Той факт, що на придбання спірної квартири брався кредит, не може свідчити про право власності на неї інших осіб.

Згідно зі ст. 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Закон не пов'язує виникнення права власності з правом власності на кошти.

Укладення кредитного договору і витрачання кредитних коштів здійснювалося з відома та дозволу позивача, про що свідчить його письмова згода на кредитному договорі. Дані обставини не впливають на визнання позивача співвласником спірної квартири і може розглядатися лише в контексті боргових відносин між сторонами, що не є предметом розгляду у даному спорі.

Правові наслідки, які виникають після визнання договору недійсним, передбачені статтею 216 ЦК України: у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін та третіх осіб тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом.

Такого наслідку, як визнання будь-кого покупцем, законом не встановлено. Фактично позивач просить перевести на нього права покупця за договором, але на спірні правовідносини норма ст. 362 ЦК України не розповсюджується.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

Аналізуючи докази в їх сукупності, обґрунтування позовних вимог позивача є недоведеними та спростовуються матеріалами справи, а отже суд не бере до уваги посилання позивача на ці обставини та приходить до висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 334, 362 ЦК України, на підставі ст.ст. 15, 208, 209, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, перевід прав покупця та визнання права власності на 1/3 частини квартири - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було проголошено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: