28.08.2012 Справа № 2-1587/12

Справа №2-1587/12

РІШЕННЯ

Іменем України

22 серпня 2012 року м. Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого-судді Римара Є.П.,

при секретарі Лозівській Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, зобов'язання вчинити дій, -

в с т а н о в и в:

В січні 2012 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, зобов'язання вчинити дій, в якому просив визнати недійсними (нікчемними) правочини від 31 серпня 2010 р. у відповідності до яких ним отримано від ОСОБА_4 10 000 грн. та 15 000 грн. з моменту їх укладання. Також просив визнати дії Відповідача незаконними щодо укладання спірних правочинів, оскільки його, ОСОБА_5, волевиявлення як учасника правочину не були вільними та не відповідали його внутрішній волі та крім того зазначає, що ніяких грошей від Відповідача він не отримував.

Також просив зобов'язати Відповідача повернути розписки від 31 серпня 2010 р. та стягнути з нього грошові кошти в сумі 10 000 грн., які 18.03.2011 р. були передані відповідачу ОСОБА_4 на виконання недійсного правочину -розписки від 31.08.2010 р.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Позивач посилається на наступне.

Він, ОСОБА_5, займав посаду директора ТОВ «Сомніум». Колишній працівник цього підприємства ОСОБА_4 звернувся с заявою до Територіальної інспекції праці у м. Києві. Після проведення перевірки Акт було передано до прокуратури та 17 серпня 2012 р. порушено кримінальну справу щодо нього, ОСОБА_5, як керівника ТОВ «Сомніум»за ознаками ч.2 ст.175 КК України у зв'язку з невиплатою заробітної плати за період з серпня 2009 р. по червень 2010 р.

При проведенні перевірки та розслідуванні кримінальної справи встановлена заборгованість Відповідача за вказаний період в сумі 13 520 грн. 10 коп. однак у той самий період затримки заробітної плати Відповідач отримав 10 550 грн. зворотної фінансової допомоги.

Як зазначив також Позивач в судовому засіданні, таку зворотну фінансову допомогу він виплачував працівникам замість зарплати, оскільки не було фінансової можливості сплачувати податки в бюджет та відрахування в Пенсійний фонд.

Позивач стверджує, що у цей період, ОСОБА_4, всупереч загальноприйнятим засадам добросовісності, розумності та справедливості, з метою заволодіння чужим майном, а саме грошовими коштами, скористався тяжкими обставинами, під впливом яких знаходився Позивач, примусив його укласти правочини на вкрай невигідних для нього, ОСОБА_5, умовах, шляхом залякування щодо подання заяв до різних контролюючих та правоохоронних органів.

Так, відповідач відмовився від отримання заборгованості по заробітній платі в касі підприємства та розписатись у видаткових касових ордерах та вимагав надання розписок на 25 000 грн.

Зважаючи на можливу кримінальну відповідальність та свій хворобливий стан, він, ОСОБА_5, змушений був задовольнити вимоги Відповідача та видати дві розписки в загальному на 25 000 грн.

В подальшому, 10 жовтня 2010 р. кримінальна справа щодо нього, ОСОБА_5, як керівника ТОВ «Сомніум»була закрита в зв'язку з повним розрахунком з працівниками ТОВ «Сомніум»по заробітній платі.

Відповідач заперечував проти задоволення пред'явленого позову та при цьому пояснив, що з серпня 2009 р. в ТОВ «Сомніум»було припинено виплату працівникам заробітної плати, а в зв'язку з несплатою податків та відрахувань в Пенсійний Фонд, замінено її виплату виплатами у вигляді зворотної фінансової допомоги.

Він, ОСОБА_4, випадково дізнався про це під час оформлення пенсії навесні 2010 р. та на його звернення ОСОБА_5 відмовився усунути це порушення. Тоді він, ОСОБА_4, вважаючи виплату зворотної фінансової допомоги фінансовою махінацією, що має на меті ухилення від сплати податків та відрахувань до ПФ України, звернувся с заявою до Територіальної інспекції праці у м. Києві. Після проведення перевірки Акт було передано до прокуратури та 17 серпня 2012 р. порушено кримінальну справу щодо нього, ОСОБА_5, як керівника ТОВ «Сомніум»за ознаками ч.2 ст.175 КК України у зв'язку з невиплатою заробітної плати за період з серпня 2009 р. по червень 2010 р.

При провадженні досудового слідства по кримінальній справі, порушеній щодо ОСОБА_5, останній почав проводити виплату заробітної плати співробітникам ТОВ «Сомніум»готівковими коштами з оформленням видаткових касових ордерів, хоча раніше виплата заробітної плати здійснювалась на зарплатні банківські картки. На звернення Відповідача ОСОБА_5 відповів, що це відбувається через нестачу коштів для сплати податків та відрахувань до ПФ України та запропонував йому, як особі, що зацікавлена в своєчасному оформленні пенсії позичити йому 25 000 грн., яких не вистачає для сплати податків. У вересні 2010 р. він, ОСОБА_4, мав звільнятися з ТОВ «Сомніум», та враховуючи, що йому в пенсію не буде зараховуватися трудовий стаж, з якого несплачені відповідні внески до ПФ України, а часу до звільнення було обмаль, він змушений був погодитись на пропозицію ОСОБА_5 та позичити йому необхідну суму, оформивши її передачу двома борговими розписками.

При цьому Відповідач стверджує, що по розписці на суму 10 000 грн. гроші Позивачем йому було повернуто, про що ним на розписці було зроблено відповідний запис та повернуто її оригінал Позивачу.

Заслухавши Позивача, Відповідача, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, Відмовний матеріал ЖРЗПЗ №19382 від 19.09.2011 р. Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

При цьому суд виходить з такого.

У відповідності до положень ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, зокрема щодо волевиявлення учасника правочину. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, аналізуючи оспорювані правочини (а/с 14,15), суд не вбачає при їх укладенні порушень положень ст. 203 ЦК України щодо додержання загальних вимог, які є необхідними для чинності правочину.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги Позивач посилається на вплив на нього тяжких обставин, в яких він опинився та якими скористався Відповідач при укладанні оспорюваних правочинів.

Такі підстави для визнання правочину недійсним встановлені ст.233 ЦК України, а саме правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Необхідним складовим елементом такого кабального правочину є недобросовісна поведінка контрагента. Вина контрагента полягає у тому, що він розуміє, наскільки на невигідних для особи умовах вчинюється правочин, та іде на це свідомо та умисно, з наміром отримати від цього вигоду.

ЦК України не розкриває змісту поняття «тяжка обставина», отже такий термін підлягає розширеному тлумаченню та з'ясуванню судом в кожному конкретному випадку.

З'ясовуючи наявність для Позивача при укладанні оспорюваних правочинів тяжких обставин, суд враховує, що з дослідженої судом постанови прокурора Голосіївського району м. Києва про порушення кримінальної справи з приводу дотримання законодавства про працю службовими особами ТОВ «Сомніум»видно, що підставою для порушення справи стала наявність достатніх відомостей, що містить Акт перевірки Територіальної інспекції праці у м. Києві№26-01-77/464 від 27.07.2010 р., зокрема те, що підприємством ТОВ «Сомніум»використано кошти не на погашення заборгованості по виплаті заробітної плати, а на інші цілі, не пов'язані з погашенням вищевказаної заборгованості на загальну суму більше, ніж 542,4 тис. грн. (а/с 8).

Таким чином, аналізуючи наведене вище у сукупності з встановленими судом фактичними обставинами, що існували під час укладання оспорюваних правочинів, при прийнятті рішення суд не може взяти до уваги посилання Позивача на ту обставину, що укладання оспорюваних правочинів здійснено ним поза його внутрішньою волею. При цьому суд виходить з того, що ОСОБА_5 займав керівну посаду, ОСОБА_4 по відношенню до нього займав підпорядковане положення. Також в судовому засіданні Позивач пояснив, що він є самодостатньою людиною, його рідні займаються приватним бізнесом, він має відповідне коло друзів, у яких також мав можливість позичити гроші.

Такий висновок суду також підтверджується наданою Позивачем та дослідженою в судовому засіданні копією Звіту суб'єкта малого підприємництва -фізичної особи -платника єдиного податку ОСОБА_5, що є батьком Позивача.

При цьому суд також зазначає, з аналізу ст. 175 КК України, за якою було порушено справу щодо ОСОБА_5, необхідною умовою для її порушення є безпідставна невиплата заробітної плати, вчинена умисно керівником підприємства, а ч. 3 цієї статті передбачені спеціальні обставини, за яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності, а саме якщо особа, що допустила вказане вище порушення, здійснить виплату заробітної плати.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що укладаючи оспорювані правочини, ОСОБА_5 намагався уникнути настання для себе тяжких обставин саме за допомогою тяжких обставин, в яких вже до того опинився ОСОБА_4, під якими суд розуміє можливість суттєвого зменшення нарахування його пенсії, і в яких останній був змушений погодитись на пропозицію ОСОБА_5 про укладання оспорюваних правочинів.

Не свідчить на думку суду про наявність тяжких обставин для Позивача при укладанні оспорюваних правочинів його посилання на наявність хворобливого стану, оскільки правочини вчинено 31.08.2010 р., а Листок непрацездатності з приводу гіпертонічного кризу Позивачу видавався на період з 02 по 05 вересня 2010 р.

Не може також суд в якості такої тяжкої обставини з врахуванням наведеного вище прийняти і порушення кримінальної справи щодо Позивача, оскільки підстави для її порушення виникли не з вини Відповідача.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_4 загальноприйнятих засад добросовісності, розумності та справедливості при укладанні правочинів від 31.08.2010 р. не порушував.

Не встановлено також судом в діях Відповідача, і мети, спрямованої на заволодіння чужим майном, а саме грошовими коштами Позивача за наведених останнім обставин.

Такий висновок суду підтверджується також і дослідженим судом Відмовним матеріалом ЖРЗПЗ №19382 від 19.09.2011 р. Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві, з якого вбачається, що при проведенні перевірки за заявою ОСОБА_5 щодо порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_4, з приводу вимагання повернення грошових коштів та поширення інформації в мережі «Інтернет», постановою О/У ВДСБЕЗ Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 26 вересня 2011 р. в порушенні такої справи було відмовлено.

Не може суд в якості доказу недобросовісності Відповідача прийняти і посилання на те, що ОСОБА_4 звертався до Голосіївського суду м. Києва с заявою «Про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, компенсації за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди», маючи при цьому на меті створити для Позивача тяжкі обставини.

Приходячи до такого висновку, суд бере до уваги, що, як видно з наданої самим Позивачем та дослідженої в судовому засіданні копії позовної заяви ОСОБА_4 до суду, вона датована 15 липня 2010 р.

У той же час, жодна з сторін не заперечували факту існування на цей час заборгованості з виплати заробітної плати.

Таким чином, аналізуючи наведене у сукупності з встановленими судом фактичними обставинами, що передували вчиненню оспорюваних правочинів, зокрема в частині пояснень Відповідача, що однією з причин звернення до правоохоронних органів було намагання заставити керівництво ТОВ «Сомніум»сплачувати податки в бюджет, щоб він, ОСОБА_4, в подальшому міг отримати нормальну пенсію, а відповідно суд не вбачає недобросовісності Відповідача при реалізації його Конституційного права по захисту своїх порушених прав при зверненні до суду.

Такі пояснення Відповідача відповідають фактичним обставинам справи, що встановлені судом, а відповідно суд їм вірить та кладе в основу рішення по справі.

Такий висновок суду крім іншого підтверджується також і наданою Позивачем та дослідженою в судовому засіданні копією рішення Голосіївського районного суду м. Києва по справі №2-1136/11 від 23 березня 2011 р., з якого вбачається, що підставою відмови ОСОБА_4 в задоволенні його вимог стала не їх необґрунтованість, а повне відшкодування ТОВ «Сомніум»заборгованості по заробітній платі та компенсації за затримку її виплати.

Крім цього твердження Позивача про недобросовісність Відповідача спростовують і надана Позивачем його розписка від 31.08.10 р., яка була досліджена в судовому засіданні, яка свідчить про отримання від Відповідача ОСОБА_4 зворотної фінансової допомоги в сумі 10 650 грн. та копія прибуткового касового ордеру від 31.08.10 р., у відповідності до якого від ОСОБА_4 прийнято в касу ТОВ «Сомніум»фінансову допомогу в сумі 10 650 грн.

За таких обставин, аналізуючи все наведене вище у своїй сукупності, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 203, 215, 216, 233 ЦК України, ст. ст. 10, 15, 60, 61, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, зобов'язання вчинити дії -відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: /підпис/ Є.П. Римар