02.08.2012 Справа № 2-1524/12

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

30 липня 2012 року м. Київ

Оболонський районний суд міста Києва:

головуючого-судді Римара Є.П.,

при секретарі Лозівській Н.А,

за участі позивача ОСОБА_3, третіх осіб ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визначення часток у спільній сумісній власності, -

в с т а н о в и в :

У січні 2012 року ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, у якому зазначила, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 23 грудня 1992 року до 29 серпня 2002 року.

10.09.1998 року вона в рівних долях разом із своєю матір'ю ОСОБА_5 та дочкою ОСОБА_4, стала співвласницею квартири АДРЕСА_1, загальною площею 46,6 м?, яка складається із двох жилих кімнат площею 29,3 м?.

Позивач зазначає, що сторони перервали шлюбні відносини перестали вести спільне господарство з 1996 р. і дана обставина встановлена рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29.03.2002 р. по справі №2/114 за позовом позивача до відповідача про розірвання шлюбу.

Позивач просить визнати частину квартири АДРЕСА_1, що належить Позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 10 березня 1998 року роздільним майном та таким, що належить Позивачу на праві власності, визначити розмір її частки у спільній сумісній власності та встановити, що їй, ОСОБА_3 належить 1/3 частки квартири АДРЕСА_1

В судовому засіданні Позивач наполягала на задоволенні заявлених вимог. Проти винесення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач, будучи неодноразово повідомленим про час, дату та місце судового засідання, до суду не з'явився, будь-яких заяв, клопотань, пов'язаних з розглядом справи суду не надав, внаслідок чого суд приходить до висновку, що право відповідача на доступ до правосуддя не порушено, а відтак вважає можливим провести розгляд справи за його відсутності.

Третя особа ОСОБА_5, ОСОБА_4 про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, в судове засідання не з'явились, звернулись до суду із заявою, в якій просили проводити розгляд справи за їх відсутності, і вказали, що проти винесення заочного рішення та проти позову не заперечує.

Заслухавши Позивача, дослідивши матеріали справи та додані до неї докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до договору купівлі продажу від 10 вересня 1998 року, квартира АДРЕСА_1 загальною площею 46,5 м??, яка складається із двох жилих кімнат площею 29,3 м? придбана ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Вказаний договір зареєстрований Київському міському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 2980 в реєстровій книзі №5.

Спірна квартира належить Позивачу та Третім особам на праві спільної сумісної власності, оскільки частки кожного у квартирі не визначені.

Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Судом встановлено, що Позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з Відповідачем з 23 грудня 1992 року до 29 серпня 2002 року (а/с 4,5), тобто спірна квартира була придбана Третіми особами та Позивачем під час перебування ОСОБА_3 у шлюбі з Відповідачем.

Кодекс про шлюб та сім'ю України (КпШС України) втратив чинність 01 січня 2004 року із вступом у дію Сімейного кодексу України, а тому його дія поширюється на відносини, які виникли до 01 січня 2004 року.

Частиною 2 ст. 28 КпШС України було визначено, що суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Аналогічне положення Закону закріплено й у ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», який втратив чинність з 21 грудня 2007 року, роз'яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до ст. ст. 22, 25, 27-1 КпШС України, спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пп. 23, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

У ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У ч. 2 ст. 370 ЦК України визначено, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також

у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як видно з рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29.03.2002 р., ОСОБА_3 та ОСОБА_6 перервали шлюбні відносини, перестали проживати спільно та вести спільне господарство з 1996 р.

У відповідності до вимог ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

З досліджених в судовому засіданні матеріалів експертного висновку оцінки вартості майна від 23 липня 2012 р., видно, що оціночна вартість без ПДВ спірної квартири становить 547 037,00 грн. (п'ятсот сорок сім тисяч тридцять сім грн. 00 коп.) (а/с 44-53).

Виходячи з наведеного, враховуючи, що спірна квартира на праві спільної сумісної власності належить трьом особам, відповідно до закону частки кожного із співвласників

є рівними, оскільки іншого не встановлено, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 355, 368, 369, 370, 392 ЦК України, ст. ст. 212 -215 ЦПК України, ст. ст. 22, 25, 27-1 КпШС України, п. 9 постанови Пленуму ВСУ від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», п.п. 23, 30 постанови Пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_6, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визначення часток у спільній сумісній власності - задовольнити.

Визначити, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить 1/3 частка квартири АДРЕСА_1, загальною площею 46,6 м?, яка складається із двох жилих кімнат площею 29,3 м? загальною вартістю квартири 547 037 (п'ятсот сорок сім тисяч тридцять сім) грн. без врахування ПДВ.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивачем апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду міста Києва через Оболонський районний суд міста Києва.

Суддя: Є.П. Римар