Справа № 2-902/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2012 Глибоцький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Григорчака Ю.П.

секретаря судового засідання Майщук С.В.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

третьої особи

на стороні відповідача ОСОБА_4

представника третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Глибока справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства власників індивідуальних гаражів №2, третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що вважав, що з 1991 року по теперішній час він є членом Товариства власників індивідуальних гаражів №2 в с. Коровія Глибоцького району Чернівецької області і за ним закріплені гаражі №910(1057) та №1091 (1147). Однак, як йому стало відомо із відповіді на адвокатський запит від 17 лютого 2011 року, вказані гаражі переоформлені на його дочку ОСОБА_4 з ініціативи його колишньої дружини ОСОБА_6 на підставі доручення серії ААР за №404953 від 25 січня 1999 року, а його було виключено з членів Товариства. Вважає, що виключення його із членів Товариства є нікчемним правочином, оскільки предметом такого правочину, вчиненого на підставі вище згаданого доручення, були його немайнові права. З огляду на викладене, просить суд визнати недійсним правочин, вчинений Товариством власників індивідуальних гаражів №2 від 22 січня 2002 року про виключення його із членів Товариства, поновити його членство в Товаристві та користування гаражними приміщеннями №910(1057) та №1091 (1147).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, підтвердили обставини, викладені в позовній заяві та просили суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. При цьому ОСОБА_1 пояснив суду, що на даний час він користується спірними гаражними приміщеннями, ключі від них знаходяться в нього, в гаражах зберігаються його речі, в одному з гаражів з його дозволу зберігається автомобіль тестя третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_4Ю, а один з гаражів він надав в безоплатне користування ОСОБА_7 Разом з тим керівник та бухгалтер Товариства власників індивідуальних гаражів №2 в с. Коровія Глибоцького району Чернівецької області відмовляються приймати в нього членські внески та оплату за комунальні послуги, мотивуючи це тим, що він не є власником спірних гаражів, оскільки ті були переоформлені на ОСОБА_4 в 2002 році.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та пояснив суду, що позивач не виключався з членів Товариства. Більш того, за весь час існування Товариства власників індивідуальних гаражів №2 жоден з його членів не виключався зі складу Товариства. Однак, спірні гаражі дійсно були переоформлені з ОСОБА_1 на ОСОБА_4 в 2002 році на підставі заяв ОСОБА_6 та ОСОБА_4 і саме вона є фактичним власником цих гаражів, а тому він не вважає за можливе приймати оплату за користування гаражами від позивача. Просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у зв’язку з їх безпідставністю.

Третя особа на стороні відповідача ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 у зв’язку з їх безпідставністю та у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що вона є колишньою дружиною позивача по справі та матір’ю третьої особи ОСОБА_4 В 2002 році на підставі доручення від імені ОСОБА_1 вона подарувала належні останньому гаражі ОСОБА_4

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що в 2002 році він працював головою правління Товариства власників індивідуальних гаражів №2. На той час дійсно існував порядок переоформлення гаражів на підставі заяви власника гаража та заяви особи, яка бажає набути у власність гаражів. Однак, з приводу переоформлення спірних гаражів йому нічого не відомо і таке переоформлення не відбувалось. Позивач ОСОБА_1 із членів Товариства не виключався.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що протягом декількох років він періодично безоплатно користується гаражними приміщеннями, які належать ОСОБА_1 Ключі від гаражів дав йому позивач. Про те, що дані гаражі можуть належати ОСОБА_4, він нічого не знає. Іноді, коли користування гаражами ним тягне значні витрати, зокрема коли там проводяться зварювальні роботи, він передає певні кошти ОСОБА_1 для оплати комунальних послуг.

Вислухавши пояснення сторін, представників, свідків та дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

В 1991 році позивач ОСОБА_1, сплативши вступний внесок, був прийнятий в члени Товариства власників індивідуальних гаражів №2 і йому було виділено місце під будівництво гаража, який був ним побудований. Вказаний факт був підтверджений в судовому засіданні поясненнями сторін та ними не оспорювався.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

П. 8 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів» аналогічно вказує на те, що у справах про право на пай і на гараж судам належить виходити з того, що член ГБК, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом.

З огляду на зазначені обставини, суд приходить до висновку, що позивач в 1991 році, відповідно до норм діючого на той час законодавства, набув право власності на спірні гаражі.

Відповідно до доручення від 25 січня 1991 року ОСОБА_1 надав право розпоряджатися всім належним йому майном ОСОБА_6

Як вбачається із заяв ОСОБА_6 та ОСОБА_4, адресованих голові правління Товариства власників індивідуальних гаражів №2 від 22 січня 2002 року, ОСОБА_6 просить переоформити спірні гаражі на дочку ОСОБА_4, а остання просить прийняти її в члени Товариства і переоформити гаражі з батька на неї.

Аналізуючи правовідносини, які виникли, суд приходить до висновку, що зазначені вище заяви не можуть бути підставою для переходу права власності на нерухоме майно, зокрема на спірні на сьогодні гаражі.

Так, відповідно до статті 243 Цивільного кодексу України в редакції, яка діяла станом на 22 січня 2002 року за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Згідно ч. 3 ст. 244 до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 і цього Кодексу.

Ст. 227 вказує на те, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.

Крім того, відповідно до п 3.6. статуту Товариства власників індивідуальних гаражів №2 побудований та зданий в відповідно оформленим актом в експлуатацію гараж являється власністю члена товариства, на яку розповсюджуються всі права та правила згідно чинного законодавства України.

Згідно п. «д» розділу 6.1.статуту член товариства має право після завершення будівництва і оформлення акту здачі гаража в експлуатацію, гараж продати іншим черговикам або посторонній особі, здати в оренду іншій особі на визначений строк з обов’язковим оформленням договору і пропускних документів в бухгалтерії.

Вирішуючи спір по суті, зокрема аналізуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення його членства в Товаристві та користування гаражними приміщеннями, суд приходить до висновку, що зазначені позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що рішення про виключення ОСОБА_1 з членів Товариства власників індивідуальних гаражів №2 не приймалося, а тому на момент розгляду справи його особисте немайнове право на членство в Товаристві власників індивідуальних гаражів №2 не порушене і захисту не підлягає.

Щодо позовної вимоги в частині поновлення користування гаражними приміщеннями, то, як встановлено в ході розгляду справи, зокрема підтверджено поясненнями самого позивача, саме він - ОСОБА_1 на даний час користується гаражами, в нього зберігаються ключі від гаражів, з його дозволу користуються гаражними приміщеннями інші особи, там зберігається його особисті речі, доступ до гаражних приміщень є для нього безперешкодним. Позивачем в судових засіданнях не надано жодних доказів, які б підтверджували порушення його права володіння гаражними приміщеннями, а тому суд приходить до висновку, що права позивача в частині володіння майном на даний час також не порушені.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Разом з тим, як вбачається з пояснень голови правління Товариства власників індивідуальних гаражів №2 та відповіді Товариства на адвокатський запит від 17 лютого 2011 року, пояснень третьої особи на стороні відповідача, на даний час має місце невизнання права ОСОБА_1 на спірні гаражі. Однак, суд вважає, що спосіб захисту своїх порушених прав, який обраний позивачем та викладений в позовних вимогах, не відповідає правовій природі порушення його права.

Згідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Способи захисту прав та інтересів викладені в частині 2 вказаної статті.

На підставі викладеного, ст.ст. 227, 243, 244 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України в редакції 2003 року, керуючись ст.ст. 3, 10, 15, 57, 60, 61, 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернівецької області через Глибоцький районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя