ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
"19" червня 2006 р. |
Справа № 14/46-760 |
11 год. 30 хв.
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Руденка О.В.
при секретарі судового засідання Михайлишин Л.М.
Розглянув справу
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі, 46000, м. Тернопіль, вул. Руська, 17
про скасування вимоги про сплату боргу НОМЕР_1 в сумі 9680,88 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій НОМЕР_2 в сумі 4589,73 грн..
За участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_2 - довіреність НОМЕР_3,
відповідача: Калашник Н.Я. - довіреність №3212/04 від 14.04.06р.
Суть справи:
Суб'єкт малого підприємництва ОСОБА_1 звернувся в господарський суд Тернопільської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду в м. Тернополі про скасування правових актів індивідуальної дії.
Позовні вимоги, підтримані в судовому засіданні повноважними представниками мотивовані приватним підприємцем тим, що позивач, який обрав спрощену систему оподаткування відповідно до Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" звільняється від сплати внесків до Пенсійного фонду України, оскільки норми наведеного нормативно -правового акту передбачають утримання контролюючим органом 42 відсотків від сплаченого єдиного податку.
Управління Пенсійного фонду в м. Тернополі, в особі його повноважного представника, відхиляючи позовні вимоги в повному обсязі, посилається, зокрема, на те що:
· виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення;
· згідно Закону України №1058 суб'єкти малого підприємництва є страхувальниками та зобов'язані сплачувати внески;
· страхові внески не включаються до складу податків, а Указ Президента „Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" поширює свою дію на податкові правовідносини;
· Закон України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" має вищу юридичну силу ніж вищезазначений Указ Президента.
Наводить відповідач і інші обґрунтування, які на його думку, дають підстави для висновку про відповідність його дій нормам законодавчих актів, що регламентують спірні правовідносини.
Учасникам судового процесу роз'яснено належні їм права та обов'язки, передбачені ст.ст. 19, 51, 130 КАС України.
За відсутності клопотань технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи позивача, заперечення відповідача, оцінивши представлені докази в їх сукупності господарський суд встановив :
За наслідками перевірки достовірності, повноти нарахування та сплати страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування (акт перевірки в матеріалах справи) посадовими особами контролюючого органу встановлені факти порушення позивачем вимог Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, які полягали у тому, що суб'єктом підприємницької діяльності, який в силу наведеного вище нормативно-правового акту являється страхувальником ( п.1ст.14 Закону), не нараховувались та не утримувались з витрат по оплаті праці найманих працівників страхові внески за ставками 32 відсотки ( 2004р.) та 32,3% (2005р.).
Зважаючи на з'ясовані в процесі перевірки обставини, на підставі акту НОМЕР_4, відповідачем цього ж числа прийнято вимогу про сплату боргу НОМЕР_1 із визначеними у ній належними до сплати сумами недоїмки в розмірі 9680,88 грн., а НОМЕР_2, згідно з яким до приватного підприємця застосовано 4589,73 грн. фінансових санкцій.
Наведені вище акти ненормативного характеру являються предметом спору у даній справі.
Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін у засіданні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Пенсійне страхування відповідно до ст.ст. 2, 4 „Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 14.01.1998р. є окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування і здійснюється в порядку передбаченому законами та іншими нормативно - правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Законом України "Про систему оподаткування" збір на обов'язкове державне пенсійне страхування віднесено до числа загальнодержавних податків і зборів.
Порядок та розмір сплати вказаного вище збору регламентовано Законом України „Про пенсійне забезпечення” (далі Закон), Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі Закон про пенсійне страхування) та Законом України „Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” від 26.06.1997р. (далі Закон про збір).
Поряд із цим, положеннями пункту 4 розділу ХV „Перехідні положення” Конституції України, Президенту України надано право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань. На реалізацію вказаних повноважень 03.07.1998 року Президентом України прийнято Указ „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 03.07.1998р. (із послідуючими змінами та доповненнями, далі - Указ), положення якого, як слідує із його тексту, регламентують, поряд із іншим, і порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування суб'єктами малого підприємництва.
Як слідує із матеріалів справи, позивач, будучи суб'єктом малого підприємництва, у спірний період являвся платником єдиного податку, свідченням чого являються Свідоцтва про право сплати єдиного податку, видані уповноваженим контролюючим органом ( копії в матеріалах справи).
Згідно п. 6 Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не сплачує ряд податків і зборів (обов'язкових платежів), зокрема і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки їх сплата замінюється сплатою єдиного податку, із подальшим перерахуванням Державним казначейством України, частини коштів в розмірі 42 відсотки від суми єдиного податку до Пенсійного фонду України.
Як вбачається з копій платіжних доручень, які долучено до матеріалів справи, єдиний податок за відповідними ставками за спірний період позивачем сплачено в повному обсязі, що вказує на те, що суб'єкт малого підприємництва являється як страхувальником так і платником відповідних внесків.
Застосовуючи до спірних правовідносин Указ Президента України,. суд враховує і приписи Закону України " Про державну підтримку малого підприємництва", яким встановлено , що застосування спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності є одним із основних напрямів державної підтримки малого підприємництва.
В свою чергу, Закон України про пенсійне страхування регулює відносини, які виникають в загальній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; статтею 14 даного Закону визначено коло страхувальників, а п. 6 ч.2 ст. 17 даного нормативно-правового акту покладає обов'язок по сплаті страхових внесків на всіх страхувальників, в т.ч. і тих, хто обрав спрощену систему оподаткування, оскільки вони теж є страхувальниками, сплачуючи єдиний податок.
Що стосується ч. б ст. 18 Закону № 1058-1У, якою передбачено, що законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування і сплати страхових внесків, то суд враховує, що суб'єкти малого підприємництва, які обрали спрощену систему оподаткування зобов'язані виконувати нормативні акти, які є спеціальними для них. Крім того, абзацом 7 п. 14 Прикінцевих положень Закону про пенсійне страхування, доручено Кабінету Міністрів України подати на розгляд Верховної ради пропозиції щодо вилучення із законодавства про спрощену систему оподаткування положень, які стосуються спрямування коштів до Пенсійного Фонду України.
Отже, до внесення змін в законодавство, що регулює порядок сплати загальнодержавних обов'язкових платежів, діє порядок запроваджений вищезазначеними нормативними актами, що підтверджується Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 58-р від 10.03.2005р. „Про деякі питання спрощеної системи оподаткування” та направленим Пенсійним Фондом України на його виконання виконавчим органам Пенсійного Фонду України, листом від 19.03.2005р. №2491/04, в якому останніх зобов'язано зупинити проведення перевірок, направлення до органів державної виконавчої служби вимог про сплату недоїмки яка виникла у 2004р. та першому кварталі 2005р. та вжити заходів щодо зняття арешту з банківських рахунків осіб, які було накладено у зв'язку із стягненням заборгованості по направлених вимогах.
Крім того, суд враховує, що для врегулювання проблеми сплати страхових пенсійних внесків суб'єктами спрощеного оподаткування Верховною Радою України прийнято Закон України від 16 березня 2006 року № 3583-IV "Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - I кварталу 2005 року".
Аналіз статті 1 даного нормативно - правового акту вказує на те , що законодавець підтвердив право суб'єктів господарської діяльності, що застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, яке закріплене в Указі та Законі України "Про державну підтримку малого підприємництва", на сплату ними сум відповідних внесків в складі податків згідно з чинним законодавством України протягом 2004 року - I кварталу 2005 року.
Крім того, статтею 2 даного Закону обумовлено, що донарахування та фінансові (штрафні) санкції до суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності щодо сум фактично сплачених внесків у 2004 та І кварталі 2005року не застосовуються, а статтею 3 визначено, що контролюючі органи ( в тому числі Пенсійний фонд України ) у разі, якщо ними були застосовані фінансові (штрафні) санкції до суб'єктів господарювання, обумовлених у статті 1 цього Закону за період 2004 року - I кварталу 2005 року, та якщо вони були стягнуті, зобов'язано провести зарахування цих сум на особові рахунки страхувальників у рахунок майбутніх платежів. Посилання відповідача на те що стаття 3 Закону України від 16 березня 2006 року № 3583-IV, не поширюється на застосування фінансових санкцій, передбачених пп. 3 - 6 частини 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", положеннями статті 3 наведеного законодавчого акту не підтверджується, а відтак оцінюється судом критично.
Відповідно до ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч вказаної норми, належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність дій контролюючого органу у спірних правовідносинах суду не представлено, факт невиконання позивачем вимог чинного законодавства, що регламентує сплату страхових внесків до Пенсійного фонду платниками єдиного податку зібраними у справі доказами не підтверджується, а відтак позовні вимоги, як обґрунтовані та належним чином доведені слід задовольнити в повному обсязі.
У відповідності до ст. 94, 95, 97, 98 КАС України судові витрати по справі підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 7, 86, 89, 94 - 98, 156, 162, 163 КАС України, господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду у м. Тернополі про сплату боргу НОМЕР_1 в сумі 9680 грн. 88 коп. та рішення про застосування штрафних санкційНОМЕР_2 в сумі 4589,73 грн.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємця ОСОБА_1, ( АДРЕСА_1 ідент.код - НОМЕР_5) -3 (три ) грн. 40 коп. державного мита.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі “29” червня 2006 р. до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.
Суддя О.В. Руденко