Справа № 2-222/07

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

04 жовтня 2007 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді                                           Пушкарчук В.П.

при секретарі                                                    Самохіній О.О.,

з участю позивача - ОСОБА_1.,  представника позивача - адвоката ОСОБА_2.,  представника відповідача - Обертас О.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3,  ОСОБА_4,  Загальнодержавної громадсько-політичної газети "Волинські губернські відомості" про визнання поширеної інформації недостовірною,  захист честі,  гідності,  ділової репутації та стягнення моральної шкоди,  -

встановив:

Ппозивач звернувся в суд з позовом до відповідачів про визнання поширеної інформації недостовірною,  захист честі,  гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди,  мотивуючи свій позов тим,  що 17 лютого 2005 року Загальнодержавна громадсько-політична газета "Волинські губернські відомості" у № 7 (231) помістила публікацію двох авторів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 "SOS - Волає старе місто". Позивач зазначив,  що дана стаття,  яка є відображенням так званого "реального стану справ" в історико-культурному заповіднику,  містить перекручені дані і ґрунтується на неперевірених фактах. Автори статті різко негативно висвітлюють діяльність позивача як директора Луцького історико-культурного заповідника. Разом з тим,  відомості,  викладені в даній публікації є неправдивими і такими,  що ганьблять честь,  гідність та принижують ділову репутацію позивача,  а також завдали йому моральної шкоди.

Як вказує позивач,  відповідно до  ст.  47-1 Закону України "Про інформацію",  ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями,  за винятком образи чи наклепу,  є висловлювання,  які не містять фактичних даних,  зокрема критика,  оцінка дій,  а також висловлювання,  що не можуть бути витлумачені як такі,  що містять фактичні дані з огляду на характер використання мовних засобів,  зокрема висловлення гіперболи,  алегорії,  сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Позивач вказує,  що ознайомившись зі змістом даної публікації,  в ній можна віднайти не тільки критичні висловлювання на адресу дій позивача,  але й фактичні дані,  правдивість яких недостовірна. Такими недостовірними відомостями є:

1. Відомості вступної частини публікації,  де вказано наступне: а) "за мовчазною згодою директора історико-культурного заповідника "Старий Луцьк" у ньому нищиться архітектурна спадщина та хороняться археологічні знахідки"; б) "архітектурні об'єкти,  що залишились у старому місті як спадок від минулих поколінь,  руйнуються бульдозерами й екскаваторами або спотворюються. І на їхньому місці та в охоронній зоні пам'яток зодчества протизаконно будуються заклади торгівлі й "панські особняки". А щонайменше п'ятиметровий археологічний культурний шар із мовчазної згоди директора заповідника навіки зникає під бетонними плитами".

Позивач вказує,  що підтвердженням наявності в публікації фактичних даних,  правдивість яких недостовірна,  є відсутність конкретних прикладів так званої "варварської діяльності" директора заповідника. Ці факти не знайшли свого документального підтвердження: наказів директора про руйнування і спотворення архітектурних пам'ятників чи іншого розпорядження,  які б стосувалися цього. Автори публікації не вказали,  які правові норми були порушені позивачем,  "викриваючи" його у вчиненні беззаконня до культурної спадщини,  не навели жодного випадку протизаконного будівництва закладів торгівлі і "панських особняків",  причетність до яких мав би позивач.

2.    Відомості частини II публікації "Підземного міста ніхто не врятує",  де вказано

наступне: а) "директор заповідника висловив намір провести консервацію об'єкта

(підземелля заповідника). Приїхали машини з будівельним сміттям і землею та й бухнули все

це у склепіння підземних галерей. Ту частину склепіння,  яка витримала цей удар,  доламали

екскаваторами. Двоповерхові фундаменти підземель XVI  ст.  й понад десятиметрової висоти

зал зі склепінчастою стелею були цинічно зруйновані та засипані будівельним сміттям.  Усе

це - з ігнорування вимоги сектора археології Волинського краєзнавчого музею"; б) Замість

кафе "Дерев'яшка",  на місці якого були знайдені залишки церкви "Івана Хрестителя",

зводиться автостоянка,  хоча вона ніяк не вписується у споконвічне середовище Старого

міста!".

Позивач вказує,  що підтвердженням наявності в публікації фактичних даних,  правдивість яких недостовірна,  є те,  що підвали деяких будівель,  на реставрацію яких не було коштів,  ніхто не руйнував,  їх лише було піддано консервації,  що було необхідним за даних умов,  і відповідає правилам консервації таких об'єктів.

3.    Відомості частини III публікації "... і наземного теж,  або Нема об'єкта - нема

проблеми?",  де вказано наступне: а) "Історія з "ясенем Лесі Українки",  про крадіжку

Лесиного дерева позивачем у туристів - романтиків: - "дирекція ІКЗ їх цього задоволення

(постояти в задумі та сфотографуватися) позбавила",  правдивість яких недостовірна; б) У

Старому Луцьку "самі пам'ятники руйнуються або безкарно знищуються. Навіщо ж нищити

об'єкт архітектурної спадщини!",  - що є даними про "невеличкий будинок оригінальної

архітектури",  який знаходився на вулиці Кафедральній,  15,  правдивість яких недостовірна; в)

"Одначе деяким місцевим багатіям байдуже до законів і постанов,  а директору ІКЗ - ще й до

положення,  яким він зобов'язаний керуватися у своїй діяльності. От і виросла на місці

спаленої караїмської кенаси величезна вілла з дорогим цегляним муром.  Це замість

відновленого єдиного в західному регіоні храму караїмів,  передбаченого історико -

архітектурним опорним планом заповідника!".

Позивач вказує,  що підтвердженням наявності в публікації фактичних даних,  правдивість яких недостовірна,  є те,  що "опорного плану історико-культурного заповідника" насправді не існує,  і такого не вимагають встановлені правила,  а на місці кенаси був побудований будинок караїмів,  який пізніше ними був проданий,  а новий власник досить непогано його перебудував.

4.    Відомості частини VI публікації "Народ будує,  директор про кошти не звітує",  де

вказано про фінансування заповідника: "І коли одного чудового дня депутати міської ради

повідомили панові ОСОБА_1,  що Луцьк на заповідник виділив 223, 9 тисячі гривень,  - він на

дев'ятому місяці бюджетного року зробив великі очі. А про цільове використання цих коштів

посадовець нині відмовляється звітувати. Міська рада,  яка чомусь більше десяти років

утримує заповідник державного підпорядкування на гроші міського бюджету,  для директора

вже не указ: "Надавати інформацію не зобов'язаний, " - цинічно відповідає він на

депутатське звернення. Тим часом,  якби директора хвилювала доля ввіреного йому

заповідника,  він мав би наполегливо ставити питання про фінансування перед владою,

бізнесом,  засобами масової інформації. Але на жодній із бюджетних сесій ні звернень,  ні

самого пана ОСОБА_1 чути не було. Якихось грамотних інвестиційних планів,  нових

туристичних маршрутів Старе місто так і не дочекалося".

Позивач вказує,  що підтвердженням наявності в публікації фактичних даних,  правдивість яких недостовірна,  є те,  що на 2004 рік міською радою заповіднику було виділено 86 тисяч гривень: на річну заробітну плату і комунальні послуги,  а на реставрацію коштів не виділялося. Про цільове використання цих коштів можна ознайомитися у всіх фінансових звітах заповідника. Звернення і пропозиції позивача щодо фінансування заповідника були,  в тому числі в засобах масової інформації. Депутатські звернення були позивачем розглянуті,  і на них надані відповіді згідно з законом.

5. Відомості частини V публікації "Кабаками та сміттям туриста не привабиш",  де вказано наступне: а) "Замок Любарта перетворено на замок,  який можна поцілувати на кожній зачиненій вежі,  і склад дошок для приватного бізнесу директора"; б) "Руйнується,  потопаючи в побутовому смітті,  пам'ятка національного значення - будинок Пузин XVI  ст. "; в) Ще одна кричуща халатність директора - "сміттєзвалище,  влаштоване у Старому місті між православною церквою та протестанською кірхою"; г) Останні рядки присвячені "аморальному і неконтрольованому" місцю - бару "У Тараса": "Більше того: де,  на вашу думку розмістився так званий бар "У Тараса"? Ні,  не в порожніх підвалах старого Луцька,  а в будинку сім'ї Косачів,  де у 1890-1891 роках жила наша велика землячка Леся Українка ... у священних для справжнього українця місцях влаштовуємо п'яні оргії...".

Позивач вказує,  що висвітлення усіх цих "фактів",  є порушенням одразу двох пунктів  ст. 47 Закону України "Про інформацію" (надання інформації,  що не відповідає дійсності; поширення відомостей,  що не відповідають дійсності,  ганьблять честь і гідність особи),  оскільки до замкових веж приходять тисячі лучан та гостей міста,  відвідують численні виставки,  екскурсії,  презентації,  фестивалі,  турніри і конкурси,  що влаштовуються дирекцією. Дирекцією ІКЗ проводиться і постійне оновлення,  ремонт дерев'яних елементів замку.

Що стосується пам'ятки національного значення - будинку Пузин,  то,  як вказує позивач,  цей об'єкт не є пам'яткою архітектури,  знаходиться у приватній власності,  і проведення його реставрації - виключне право власника будинку.

Позивач вказує,  що прерогатива піклування питанням сміттєзвалищ належить комунальному господарству.

Так званий бар "У Тараса",  є мистецький арт-клуб "Кам'яниця",  який розмістився у пустуючих підвалах у будинку,  кімнату якого винаймала сім'я Косачів,  а не в кімнаті,  де вона мешкала. Силами працівників заповідника цей підвал обладнано як клуб,  він став місцем зустрічі творчої інтелігенції,  де проводяться науково-практичні конференції і культурно-освітні програми для дорослих і дітей,  виставки і камерні концерти,  що у розумінні відповідачів є "п'яними оргіями".

Позивач зазначає,  що вищенаведені твердження відповідачів,  завдали йому невиправної моральної шкоди. Діяльність кожного керівника повинна піддаватись оцінці,  але не наклепам і образам,  приниженням гідності. Такими діями відповідачів позивачу було завдано моральної (немайнової) шкоди,  оскільки ним було понесені втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань та інших негативних явищ,  заподіяних незаконними діями відповідачів. Заподіяна моральна шкода,  як вказує позивач,  полягає в наступному: 1) порушено конституційні права позивача як людини і громадянина на чесне ім'я - поширена інформація поширює про позивача з негативного боку,  які є недостовірні; 2) дане порушення принижує честь і гідність позивача та зумовлює підозріле ставлення до нього з боку суспільства; 3) уся ситуація зумовлює величезні моральні переживання не тільки позивачу,  але й його близьким,  особливо мамі позивача - жінці похилого віку із слабким здоров'ям; 4) дані порушення з боку відповідачів вплинули на його професійну діяльність,  оскільки дуже часто йому приходиться пояснювати колегам і друзям,  що звертаються до нього,  що усе написане в газеті - є неправдою,  приходиться вживати додаткових дій для поновлення свого авторитету,  професійних зв'язків.

Розмір моральної шкоди оцінюється позивачем у розмірі 1700, 00 гривень.

На підставі наведеного позивач просить визнати наведені ним у позовній заяві відомості недостовірними,  такими,  що порочать його честь,  гідність та ділову репутацію. Зобов'язати відповідачів розмістити в Загальнодержавній громадсько-політичній газеті "Волинські губернські відомості" публікацію із назвою "Спростування",  що надруковано тим же шрифтом і розміщено на тому ж місці шпальти,  де було розміщено статтю "SOS -Волає старе місто". При цьому спростування має містити посилання на рішення суду із зазначенням його резолютивної частини,  назви суду та дати його прийняття.

Також позивач просить стягнути з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в його користь солідарно 1700, 00 гривень,  як відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди та,  відповідно до  ст.  ст.  79,  84,  88 Цивільного процесуального кодексу України,  присудити солідарно з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в його користь понесені в справі судові витрати: в сумі 25, 50 гривень - державне мито та в сумі 1000, 00 гривень - оплата юридичної допомоги.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали з наведених підстав та просили його задовольнити.

Представник Загальнодержавної громадсько-політичної газети "Волинські губернські відомості" в судовому засіданні не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Відповідачі ОСОБА_3.,  ОСОБА_4.,  в судове засідання не з'явилися по невідомій суду причині,  так як вони не повідомили причини неявки,  хоча належним чином були повідомлені,  що підтверджується повідомленнями про вручення судових повісток. В газеті "Волинь нова" від 23 серпня 2007р. поміщено судове оголошення про виклик у судове засідання в даній справі як відповідачів ОСОБА_4,  ОСОБА_3. Відповідачі в судове засідання не прибули. Про причини неявки суд не повідомили. Справа неодноразово призначалася до розгляду в судовому засіданні. На думку суду в справі є достатньо даних для її розгляду у відсутності відповідачів ОСОБА_3.,  ОСОБА_4,  згідно ч.4  ст. 169 Цивільного процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення позивача і його представника,  представника ЗГПГ "Волинські губернські відомості",  дослідивши письмові та інші зібрані у справі докази,  суд прийшов до висновку,  що позов підлягає до задоволення.

В судовому засіданні встановлено,  що в публікації Загальнодержавної громадсько-політичної газети "Волинські губернські відомості" у № 7 (231) від 17 лютого 2005 р. під назвою "SOS - Волає старе місто",  авторами якої є ОСОБА_3 та ОСОБА_4,  наявні фактичні дані,  правдивість яких недостовірна. Наведенні у статті відомості не знайшли свого підтвердження,  і будь-яких дій директора,  які б призвели до руйнування і спотворення архітектурних пам'ятників чи іншого розпорядження,  які б стосувалися цього,  автори публікації не вказали. "Викриваючи" його у вчиненні беззаконня до культурної спадщини,  не навели жодного випадку протизаконного будівництва закладів торгівлі і "панських особняків",  причетність до яких мав би позивач.

Діяльність директора історико-культурного заповідника "Старий Луцьк",  яка спростовує наведені в публікації факти,  знайшла відображення в численних публікація місцевої і загальнодержавної преси .

Діяльність історико-культурного заповідника врегульовано рішенням Виконавчого комітету Волинської обласної Ради народних депутатів від 22.04.1985 р. № 125 з підпорядкуванням його облвиконкому.

В судовому засіданні встановлено,  що в публікації Загальнодержавної громадсько-політичної газети "Волинські губернські відомості" у № 7 (231) щодо позивача наявні фактичні дані,  правдивість яких недостовірна,  стосовно таких фактів: що підвали деяких будівель,  на реставрацію яких не було коштів,  ніхто не руйнував,  їх лише було піддано консервації,  що було необхідним за даних умов; що "опорного плану історико-культурного заповідника" насправді не існує,  а на місці кенаси був побудований будинок караїмів,  який пізніше ними був проданий,  а новий власник його перебудував згідно встановлених правил.

Як видно з рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 15.08.2003 р. № 335,  будинок по вул.  Кафедральній,  15 було списано з балансу як ветхий,  і зобов'язано житлово-комунальне підприємство № 1 знести його.

Відсутність у діяльності директора історико-культурного заповідника ОСОБА_1. діяльності всупереч Положення про історико-культурний заповідник в м.  Луцьку підтверджується відомостями цього Положення,  затвердженого Виконавчим комітетом Волинської обласної ради народних депутатів від 24.06.1985 р. № 198,  і автори не навели даних яких саме норм Положення ОСОБА_1. не дотримався.

В судовому засіданні встановлено,  що кошти на реставрацію,  і використання бюджетних коштів,  використовуються ОСОБА_1. згідно з чинним законодавством,  а відповіді на депутатські звернення даються згідно з законодавством.

Використання бюджетних коштів історично-культурного заповідника за призначенням,  підтверджується звітом про виконання загального фонду кошторису установи за 2004 рік Державного історико-культурного заповідника,  з відомостей якого вбачається,  що порушення використання бюджетних коштів відсутні.

В судовому засіданні встановлено,  що в публікації Загальнодержавної громадсько-політичної газети "Волинські губернські відомості" у № 7 (231) щодо позивача наявні також фактичні дані,  правдивість яких недостовірна,  стосовно відсутності можливості відвідування замку,  руйнації пам'ятки національного значення - будинок Пузин XVI  ст. ,  влаштування "п'яних оргій" у барі "У Тараса". Публікації преси надані позивачем,  відгуки громадян,  свідчать про позитивну діяльність арт-клубу "Кам'яниця",  який знаходиться на території історико-культурного заповідника.

З довідки Головного хранителя Волинського краєзнавчого музею (а.с. 102) вбачається,  що сім'я Косачів дійсно з жовтня 1890 року до травня 1891 року винаймала помешкання на другому поверсі будинку зі сторони костьолу. І це приміщення не є приміщенням бару "У Тараса".

Вивіз побутового сміття і відсутність сміттєзвалища на території історико-культурного заповідника підтверджується довідкою житлово-комунального підприємства №1 від 21.03.2006р. №80 (а.с. 53),  згідно якої житлово-комунальне підприємство №1 проводить вивіз побутового сміття спецтранспортом підприємства.

Крім того,  директор історико-культурного заповідника "Старе місто" - ОСОБА_1.,  позивач по справі,  не є особою,  яка займається підприємницькою діяльністю,  що підтверджується довідкою №2198000005 державного реєстратора (а.с. 38),  а також не має на території заповідника будь-яких власних об'єктів.

Відповідно до  ст.  47-1 Закону України "Про інформацію" від 02.101992р.,  ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями,  за винятком образи чи наклепу,  є висловлювання,  які не містять фактичних даних,  зокрема критика,  оцінка дій. а також висловлювання,  що не можуть бути витлумачені як такі,  що містять фактичні дані з огляду на характер використання мовних засобів,  зокрема висловлення гіперболи,  алегорії,  сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Наведені позивачем висловлювання відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_3. щодо нього у статті "SOS - Волає старе місто" не є оціночними судженнями авторів,  а поширеними конкретними відомостями. Не є критикою його дій,  а відомостями,  які на думку суду є недостовірні,  і порушують особисте немайнове право позивача на ім'я,  честь,  гідність і ділову репутацію.

Відповідно до  ст.  47 Закону України "Про інформацію" порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну,  цивільно-правову,  адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи,  винні у вчиненні в тому числі і таких порушень,  як: надання інформації,  що не відповідає дійсності; поширення відомостей,  що не відповідають дійсності,  ганьблять честь і гідність особи.

Відповідно до ч.2  ст.  13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій,  які могли б порушити права інших осіб,  завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Відповідно до ч.1  ст. 277 Цивільного кодексу України,  фізична особа,  особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації,  має право на відповідь,  а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до  ст. 9 Закону України "Про інформацію",  реалізація права на інформацію громадянами,  юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські,  політичні,  економічні,  соціальні,  духовні,  екологічні та інші права,  свободи і законні інтереси інших громадян,  права та інтереси юридичних осіб. Відповідно  ст.  44 цього Закону,  засіб масової інформації зобов'язаний поважати інформаційні права інших суб'єктів; використовувати інформацію згідно з законом або договором (угодою); забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин,  передбачених статтею 5 цього Закону; забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах,  передбачених законом або угодою; зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну і надавати іншим громадянам,  юридичним особам або державним органам у передбаченому законом порядку; компенсувати шкоду,  заподіяну при порушенні законодавства про інформацію.

Відповідно до  ст.  41 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні",  від 16.11.1992 p.,  редакції,  засновники,  видавці,  розповсюджувачі,  державні органи,  організації та об'єднання громадян несуть відповідальність за порушення законодавства про друковані засоби масової інформації. Порушеннями законодавства України про друковані засоби масової інформації є в тому числі порушення,  передбачені  ст.  47 Закону України "Про інформацію". За це порушення винні особи притягаються до дисциплінарної,  цивільно-правової,  адміністративної або кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством України. До відповідальності за зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації нарівні з авторами інформаційних матеріалів,  що порушують цей Закон,  притягаються журналіст редакції,  її редактор (головний редактор) або інші особи,  з дозволу яких ці матеріали було поширено.

Відповідно до ч.4  ст.  32 Конституції України від 28.06.1996 p.,  кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації,  а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди,  завданої збиранням,  зберіганням,  використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ч.1  ст.  1167 Цивільного кодексу України,  моральна шкода,  завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями,  діями чи бездіяльністю,  відшкодовується особою,  яка її завдала,  за наявності її вини,  крім випадків,  встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ч.2  ст.  302 Цивільного кодексу України,  фізична особа,  яка поширює інформацію,  зобов'язана переконатися в її достовірності. Фізична особа,  яка поширює інформацію,  отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади,  органів місцевого самоврядування,  звіти,  стенограми тощо),  не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа,  яка поширює інформацію,  отриману з офіційних джерел,  зобов'язана робити посилання на таке джерело.

Суд прийшов до висновку,  що фізичні особи ОСОБА_4. і ОСОБА_3.,  поширивши у Загальнодержавній громадсько-політичній газеті "Волинські губернські відомості" у № 7 (231) від 17 лютого 2005 р. у статті "SOS - Волає старе місто",  негативну і недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1.,  не переконались у її достовірності,  чим порушили вимоги чинного законодавства.

Відповідно до  ст.  270 Цивільного кодексу України,  право на повагу до гідності,  честі є особистим немайновим правом особи.

Згідно ч.1  ст.  275 Цивільного кодексу України,  фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого

немайнового права здійснюється способами,  встановленими главою 3 цього Кодексу. Згідно  ст.  280 Цивільного кодексу України,  якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди,  ця шкода підлягає відшкодуванню.

Проаналізувавши фактичні обставини справи суд прийшов до переконання,  що відповідачі ОСОБА_4. і ОСОБА_3. порушили особисте немайнове право позивача шляхом поширення про нього відомостей,  що не відповідають дійсності,  принижують його честь,  гідність і ділову репутацію і заподіяли йому такими незаконними діями моральної шкоди.

Оцінюючи обставини справи у їх сукупності і аналізуючи доводи позивача з усіма матеріалами справи,  суд прийшов до висновку,  що публікація двох авторів ОСОБА_3 та ОСОБА_4,  "SOS - Волає старе місто",  опублікована в Загальнодержавній громадсько-політичній газеті "Волинські губернські відомості" у № 7 (231) від 17 лютого 2005 p.,  містить перекручені дані і ґрунтується на неперевірених фактах. Відомості,  викладені в даній публікації є неправдивими і такими,  що ганьблять честь,  гідність та принижують ділову репутацію позивача,  та завдали йому моральної шкоди.

Розмір моральної шкоди суд визначає враховуючи моральні страждання перенесені позивачем внаслідок поширення недостовірної інформації,  потреби у додаткових,  з його боку зусиллях для відновлення його становища,  як спеціаліста і керівника.

Проаналізувавши зібрані і дослідженні в судовому засіданні докази,  обставини справи у їх сукупності,  суд прийшов до висновку,  що позов ОСОБА_1 слід задовольнити в повному обсязі.

Згідно  ст.  ст.  84,  88 ЦПК України,  стороні,  на користь якої ухвалено рішення,  суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись  ст. 32 Конституції України,   ст.  ст.  13,  15,  16,  23,  275-278,  280,  297,  299,  1167 Цивільного кодексу України,   ст.  ст.  37,  41 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні",   ст.  ст.  47,  47-1 Закону України "Про інформацію",   ст.  ст.  10,  11,  58,  60,  79,  84,  88, 214, 215, 224, 226,  ЦПК України,  суд,  -

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

1. Визнати наступні відомості,  викладені в статті "SOS - Волає старе місто" (загальнодержавна громадсько-політична газета "Волинські губернські відомості" від 17.02.2005 року № 7) недостовірною інформацією та такими,  що порочать його честь,  гідність та ділову репутацію,  і завдають моральної шкоди ОСОБА_1.:

1.        "за мовчазною згодою директора історико-культурного заповідника "Старий Луцьк" у ньому нищиться архітектурна спадщина та хороняться археологічні знахідки";

2.        "архітектурні об'єкти,  що залишились у старому місті як спадок від минулих поколінь,  руйнуються бульдозерами й екскаваторами або спотворюються. І на їхньому місці та в охоронній зоні пам'яток зодчества протизаконно будуються заклади торгівлі й "панські особняки". А щонайменше п'ятиметровий археологічний культурний шар із мовчазної згоди директора заповідника навіки зникає під бетонними плитами";

3.        "Двоповерхові фундаменти підземель XVI  ст.  й понад десятиметрової висоти зал зі склепінчастою стелею були цинічно зруйновані...";

4.        "Замість кафе "Дерев'яшка" зводиться автостоянка...";

5.        "Дирекція ІКЗ їх цього задоволення позбавила... ";

6.        "А самі пам'ятники руйнуються або безкарно знищуються";

"Одначе деяким місцевим багатіям байдуже до законів і постанов,  а директору ІКЗ - ще й до положення,  яким він зобов'язаний керуватися у своїй діяльності. От і виросла на місці спаленої караїмської кенаси величезна вілла з дорогим цегляним муром.  Це замість

відновленого   єдиного   в   західному   регіоні   храму   караїмів,    передбаченого   історико-архітектурним опорним планом заповідника!";

1.8.    "І коли одного чудового дня депутати міської ради повідомили панові ОСОБА_1,  що

Луцьк на заповідник виділив 223, 9 тисячі гривень,  - він на дев'ятому місяці бюджетного року

зробив великі очі. А про цільове використання цих коштів посадовець нині відмовляється

звітувати. Міська рада,  яка чомусь більше десяти років утримує заповідник державного

підпорядкування на гроші міського бюджету,  для директора вже не указ: "Надавати

інформацію не зобов'язаний,  " - цинічно відповідає він на депутатське звернення. Тим

часом,  якби директора хвилювала доля ввіреного йому заповідника,  він мав би наполегливо

ставити питання про фінансування перед владою,  бізнесом,  засобами масової інформації.

Але на жодній із бюджетних сесій ні звернень,  ні самого пана ОСОБА_1 чути не було. Якихось

грамотних інвестиційних планів,  нових туристичних маршрутів Старе місто так і не

дочекалося";

9.           "Замок Любарта перетворено на замок,  який можна поцілувати на кожній зачиненій вежі,  і склад дошок для приватного бізнесу директора";

10.       "Руйнується потопаючи в побутовому смітті,  пам'ятка національного значення - будинок Пузин XVI  ст. ";

11.        "...сміттєзвалище,  влаштоване у Старому місті між православною церквою та протестанською кірхою";

12.        "Більше того: де,  на вашу думку розмістився так званий бар "У Тараса"? Ні,  не в порожніх підвалах старого Луцька,  а в будинку сім'ї Косачів,  де у 1890-1891 роках жила наша велика землячка Леся Українка ... у священних для справжнього українця місцях влаштовуємо п'яні оргії...";

13.Зобов'язати відповідачів - ОСОБА_3,  ОСОБА_4  Загальнодержавну громадсько-політичну газету "Волинські губернські відомості",  розмістити в Загальнодержавній громадсько-політичній газеті "Волинські губернські відомості" публікацію із назвою "Спростування",  що надруковано тим же шрифтом і розміщено на тому ж місці,  де було розміщено статтю "SOS - Волає старе місто". При цьому спростування має містити посилання на рішення суду із зазначенням його резолютивної частини,  назви суду та дати його прийняття.;

14.Стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 солідарно 1700, 00 гривень,  як відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди

15.Стягнути з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені в справі судові витрати: в сумі 25, 50 гривень - державне мито та в сумі 1000, 00 гривень - оплата юридичної допомоги.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення та подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження,  але апеляційна скарга не була подана у строк,  встановлений статтею 294 ЦПК України,  рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги,  рішення,  якщо його не скасовано,  набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.