ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів :

Заслухавши  пояснення  представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї,  суд

У С Т А Н О В И В  :

У лютому 2004р. Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” пред’явила в господарському суді позов до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “РІВНЕГАЗ” про стягнення 3454889,19 грн. основного боргу за поставлений природний газ по договору № 10/16-1444 від 25.12.2000, 482976,23 грн. пені, 241842,24 грн. штрафу, 263511,70 грн. інфляційних та 213131,91 грн. 3% річних.

Відповідач подав зустрічний позов про визнання ч. 2 п. 5.1 договору №10/16-1444 від 25.12.2000р. в редакції протоколу узгодження розбіжностей до даного договору від 17.01.2001р., в частині встановлення строків остаточного розрахунку за спожитий газ недійсним, як такий, що не відповідає вимогам законодавства.

У подальшому  ВАТ по газопостачанню та газифікації “РІВНЕГАЗ” змінило підставу зустрічного позову.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Рівненської області від 16.02.2006р. (суддя Марач В.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2006р. (судді Дух Я.В. –головуючий, Зданкевич З.І., Краєвська М.В.), первісний позов було задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 3454889,19 грн. заборгованості, в зустрічному позові було відмовлено.

У касаційній скарзі Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2006р. в частині відмови у стягненні інфляційних, 3% річних та пені і задовольнити первісні позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом за договором №10/16 – 1444 від 25.12.2000р. позивачем відповідачу було поставлено протягом січня-грудня 2001р. 266291,624 тис. м3  природного газу на суму 35 553 439,98 грн.

Відповідач за поставлений газ розрахувався частково на суму 32 098 550,79 грн.

Заборгованість останнього перед позивачем складала 3 454 889,19 грн.

Вказане підтверджується матеріалами справи та не заперечувалось відповідачем.

За таких обставин суд мав підстави для стягнення з ВАТ по газопостачанню та газифікації “Рівнегаз” вказаної суми заборгованості.

З огляду положень п.5 Розділу ІХ Прикінцевих положень Господарського кодексу України мав підстави суд відмовити і у стягненні 7% штрафу від суми основного боргу.

Відповідає матеріалам справи і вимогам закону вирішення судом спору і щодо зустрічного позову.

Обґрунтовано з рішенням господарського суду в зазначеній первісного позову та зустрічного, погодився і суд другої інстанції.

Про те не можна погодитись з вирішенням спору щодо заявленої до стягнення пені, 3% річних та інфляційних сум.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплинув до набрання чинності цим Кодексом.

Як посилався позивач, виходячи з положень ЦК УРСР строк позовної давності до 01.01.2004р. по пені, яка розраховувалась за договором за кожен день прострочення виконання зобов’язання, не сплив.

Суд цим посиланням позивача належної оцінки не дав, як і не звернув увагу, що перебіг річного строку позовної давності за ЦК України почався з 01.01.2004р., а також щодо обмежень зі стягнення пені, передбачених п.6 ст.232 ГК України.

З огляду того, що заборгованість у ВАТ “Рівнегаз” виникла перед  ДК “Газ України” за договором на постачання природного газу від 25.12.2000р. №10/16-1444, а не з оплатою населенням комунальних послуг, є не переконливим посилання суду і  на те, що на правовідносини сторін по даному спору не розповсюджується за прострочку грошового зобов’язання  сплата 3% річних та інфляційних сум.

На зазначене не звернув увагу і суд другої інстанції, залишаючи рішення в зазначеній частині без змін.

Отже, судові рішення в частині спору про стягнення пені, і 3% річних та інфляційних, а звідси і щодо розподілу судових витрат, підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись  ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 - 11112 Господарського  процесуального  кодексу  України,  Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” задовольнити часково

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2006р. та рішення господарського суду Рівненської області від 16.02.2006р. в частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних сум та розподілу судових витрат скасувати і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншому складі суду.

В решті зазначені судові рішення залишити без змін.  

Головуючий                                                                                    В.Перепічай

С у д д і                                                                                    

                                                                                               І.Вовк          

                                                                                              П.Гончарук