Справа № 33-ц-502/07                                     Головуючий у першій інстанції - Підлісна І.М.

Категорія - 34                                                     Доповідач - Русинчук М.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2007 року колегія суддів з розгляду цивільних справ у касаційному порядку апеляційного суду Волинської області в складі:

Завидовської - Марчук О.Г., Стрільчука В.А., Русинчука М.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_3. про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 4 жовтня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 24 листопада 2005 року,

встановила:

ОСОБА_13вернулась в суд з вказаними позовними вимогами, посилаючись на те, що заповіт на квартиру АДРЕСА_1 вчиненийОСОБА_4 в користь ОСОБА_2. та посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3. 29.05.2001р., є недійсним, оскількиОСОБА_4, вчиняючи даний заповіт була тяжко хворою, не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 4 жовтня 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 24 листопада 2005 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати вказані судові рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та порушення судами матеріального та процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування судових рішень відсутні, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що 29 травня 2001 рокуОСОБА_4 заповіла належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 відповідачці ОСОБА_2.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачкою, не доведено, що на час складання заповіту покійнаОСОБА_4 не

розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки висновком посмертної амбулаторної судово - психіатричної експертизи № 23 від 7 липня 2005 року встановлено, що оцінити ступінь вираженості змін психіки і здатністьОСОБА_4 розуміти значення своїх дій і керувати ними в період вчинення юридичного значущого діяння неможливо.

За таких обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано залишив це оскаржуване рішення без змін.

Те, що розгляд справи відбувся без участі позивачки, не тягне за собою скасування рішення суду першої інстанції, оскільки з матеріалів справи вбачається, що остання була належним чином повідомлена про час та місце судового засідання і не надала суду доказів поважності причин своєї відсутності, що не вимагало відкладення розгляду справи.

Крім цього, якщо би такі докази і були надані, то недодержання судом вимог пункту 2 частини 1 статті 169 ЦПК України щодо відкладення розгляду справи, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, яке є правильним і справедливим ( ч.2 ст.308, ч.3 ст.309 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також відсутні передбачені ч. 1 ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Наведенні в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів.

Керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 4 жовтня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 24 листопада 2005 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.