ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
25.10.06 Справа № 4/463-26/59
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого судді Городечної М.І., суддів Юркевича М.В., Кузя В.Л.
розглянувши апеляційну cкаргу Приватного підприємства “АВТО-ЕКСПРЕС” № 130/54 від 18.07.2006 року (вх. НОМЕР_1)
на рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2006 року у справі № 4/463-26/59
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, с.Оброшино, Пустомитівський район, Львівська область.
до Приватного підприємства “АВТО-ЕКСПРЕС”, м.Стрий.
про визнання недійсним п. 12.1.4 договору поставки товару НОМЕР_2; про стягнення 252000 грн. боргу.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача: Фінк Н.В., Князьська Н.А.
Присутнім в судовому засідані представникам сторін роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22, 28 ГПК України.
Рішенням Господарського суду Львівської області (суддя Деркач Ю.Б.) від 20.06.2006 року у справі № 4/463-26/59 задоволено позов Приватного підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємства “АВТО-ЕКСПРЕС”: визнано недійсним п. 12.1.4 договору поставки товару НОМЕР_2, укладеного між сторонами, та стягнено з відповідача на користь позивача 189000 грн. основного боргу, 63000 грн. неустойки та судові витрати.
Приватне підприємство “АВТО-ЕКСПРЕС”, м.Стрий (відповідач у справі, надалі ПП, Підприємство) не погоджуючись з даним рішенням місцевого суду подало апеляційну скаргу № 130/54 від 18.07.2006 року (вх. НОМЕР_1), в якій вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необгрунтованим, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на наступне:
- в місцевого суду не було правових підстав виходячи з вимог ст.ст. 651, 653 ЦК України вирішувати питання стягнення з відповідача суми боргу без вирішення в судовому порядку вимог позивача про розірвання договору; умови договору НОМЕР_2 не допускають односторонню зміну умов договору в тому числі і розірвання договору в односторонньому порядку;
- судом безпідставно задоволено клопотання позивача про визнання недійсним п. 12.1.4 договору, оскільки така вимога повинна бути предметом окремого судового розгляду;
- судом не було належним чином повідомлено про час та місце слухання справи.
Просить рішенням Господарського суду Львівської області від 20.06.2006 року у справі № 4/463-26/59 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити підприємцю ОСОБА_1 в позові.
Приватний підприємець ОСОБА_1 (позивач у справі, надалі Підприємець) вимоги апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу б/н від 24.10.2006 року (вх. НОМЕР_3). Просить оскаржуване рішення залишити без змін.
Апеляційний суд перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення другої сторони, дослідивши наявні докази у справі, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.
28.09.2005 року між сторонами укладено договір поставки НОМЕР_2 (надалі Договір). Згідно умов договору відповідач зобов'язувався поставити позивачу автобуси пасажирські SLG - 6600 „Шаолінь" в кількості 6 штук. Загальна вартість товару за даним договором склала 630 000,00 грн. (п. 1 Договору).
Відповідно до п. 2.1 Договору відповідач зобов'язувався здійснити поставку товару в строк - 90 календарних днів з моменту отримання першого платежу.
Таким чином, дана Угода по своїй правовій природі містить ознаки договору поставки, оскільки відповідає всім правовим вимогам відносин між сторонами, що регулюються § 1 глави 30 ГК України, § 3 глави 54 ЦК України. Крім цього, даний Договір вчинений в належній формі, підписаний повноважними представниками обох сторін та засвідчений їх печатками, що відповідає положенням ст.ст. 205-209 ЦК України, тобто є правомірним правочином.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема платіжного доручення № 1 від 28.09.2005 року, Позивачем на виконання умов п. 7.1 Договору проведено часткову передоплату за автобуси в розмірі 189 000,00 грн. Решту суми позивач зобов'язувався згідно договору проплатити на протязі 3-х календарних днів з моменту отримання повідомлення від постачальника про наявність товару на складі.
Станом на день подання позову відповідач своїх зобов'язань перед позивачем щодо виконання п. 2.1 Договору не виконав. Доказів протилежного відповідачем у відповідності до ст. 4-3, 33 ГПК України не подано.
12.01.2006 року позивач направив на адресу відповідача лист з вимогою про погашення заборгованості, яка останнім залишена без відповіді та задоволення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема з договорів та інших правочинів.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 265 ГК України.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 525 цього ж Кодексу, Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у відповідності до ст.ст. 4-3, 33 ГПК України не подано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів відпущення ним позивачу автобусів в строки передбачені п. 2.1 Договору або повернення останньому суми передоплати, сплаченої ним платіжним дорученням 1 від 28.09.2005 року.
За наведених обставин, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 189000 грн. є підставним та обгрунтованим, а тому підлягає задоволенню.
Пунктом 11.3 Договору передбачено, що відповідач за несвоєчасну поставку сплачує неустойку в розмірі 10% від вартості специфікації, яка складає, як зазначалось вище, 630 000,00 грн.
Дана умова Договору щодо забезпечення виконання відповідачем зобов'язання за Договором у вигляді пені та її розмір відповідає вимогам ч. 2 ст. 175, ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217, ч.1 ст. 230, ч. 4 ст. 231 ГК України, ст.ст. 6, 547, 549, 551, 627, 628 ЦК України.
Відповідно до п. 11,3 Договору позивачем нараховано відповідачу неустойку в розмірі 63000,00 грн.
Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про підставність стягнення даної суми пені, оскільки посилання відповідача на положення п. 12.1.4 Договору є безпідставними, оскільки даний пункт Договору не відповідає положенням ст. 617 ЦК України. За наведеного, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції законно визнано недійсним п. 12.1.4 Договору на підставі клопотання позивача від 06.06.2006 року, оскільки такий висновок зроблено судом в межах повноважень наданих йому п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України.
Щодо заперечень апелянта про те, що судом прийнято рішення з порушенням норм процесуального права, а саме за відсутності представника відповідача, не повідомленого про час та місце слухання справи, оскільки останній не отримував ухвал суду, чим порушено його права на судовий захист від поданого до нього позову, то апеляційний суд вважає його безпідставним, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції в зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання 11.05.2006 року, 06.06.2006 року відкладався розгляд справи для надання можливості відповідачу забезпечити явку представника в судове засідання, однак відповідач своїм правом жодного разу не скористався. Відповідачем не подано апеляційному суду жодних доказів, що підтверджували неповідомлення відповідача про час та місце слухань справи. Згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об”єктивного досдіження всіх обставин справи.
Крім цього, відповідно до ст.ст. 43, 75 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, і дійшовши висновку, про достатність матеріалів та можливість всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом може розглянути спір за наявними матеріалами та відсутності представника сторони.
За наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим судом дотримано встановлених ст. 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України засад здійснення господарського судочинства, та забезпечено відповідачу можливість реалізації передбачених ст. 22 ГПК України прав сторони в процесі, а тому місцевим судом в межах процесуального Закону (ст.ст. 43, 75 ГПК України) розглянуто спір за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами.
Враховуючи вищенаведене, рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2006 року у справі № 4/463-26/59 є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни.
Судові витрати по розгляду апеляційної скарги відповідно до ст.ст. 49, 105 ГПК України віднести на апелянта.
Керуючись ст.ст. 49, 101, 103, 105 ГПК України,
Львівський апеляційний господарський суд,-
П О С Т А Н О В И В :
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства “АВТО-ЕКСПРЕС” залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2006 року у справі № 4/463-26/59 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
5. Справу повернути в Господарський суд Львівської області.
Головуючий- суддя М.І.Городечна
Судді М.В.Юркевич
В.Л.Кузь