ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
02.11.06 Справа № 02/57-92
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Процик Т.С.
Галушко Н.А.
розглянув апеляційну скаргу Луцької об”єднаної державної податкової інспекції, м.Луцьк від 22.08.2006р. № 3266/10/10-011
на постанову Господарського суду Волинської області від 26.07.2006р.
у справі № 02/57-92
за позовом Луцької об”єднаної державної податкової інспекції, м.Луцьк
до Товариства з обмеженою відповідальністю „МЖК „Конкріт” ЛТД, м.Луцьк
до Приватного підприємства „Армада”, м.Луцьк
за участю Прокурора Волинської області, м.Луцьк
про визнання недійсними договорів купівлі-продажу між ТзОВ „МЖК „Конкріт” ЛТД та ПП „Армада” від 27.09.2003р. № 27-03 та від 06.10.2003р. без номера і застосування наслідків, передбачених ст.208 ГК України, - стягнення із сторін всього одержаного ними за зобов”язаннями в дохід Держави.
За участю представників сторін:
від позивача: Коптєва А.Є. –начальник відділу юридичного управління ДПА у Волинській області, Стельмащук Ю.Г –начальник юридичного відділу.
від відповідача 1: Рекун А.І. - представник.
від відповідача 2: не з”явився.
Особам, які беруть участь у справі, права і обов’язки, передбачені ст.ст.49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України, роз’яснено. Заяв про відвід суддів не поступало.
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду Волинської області від 26.07.2006р. у справі № 02/57-92 відмовлено в позові Луцької об”єднаної державної податкової інспекції, м.Луцьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „МЖК „Конкріт” ЛТД, м.Луцьк та Приватного підприємства „Армада”, м.Луцьк про визнання недійсними договорів купівлі-продажу між ТзОВ „МЖК „Конкріт” ЛТД та ПП „Армада” від 27.09.2003р. № 27-03 та від 06.10.2003р. без номера і застосування наслідків, передбачених ст.208 ГК України, - стягнення із сторін всього одержаного ними за зобов”язаннями в дохід Держави.
Постанова місцевого господарського суду мотивована тим, що позивачем не доведено умислу суперечного інтересам держави і суспільства при укладанні договорів купівлі-продажу між ПП „Армада” та ТзОВ „МЖК „Конкріт”ЛТД.
Скаржник, позивач у справі, з постановою місцевого господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, просить постанову суду скасувати, позовні вимоги задоволити, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Представник позивача у судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.
Відповідачі письмового заперечення на апеляційну скаргу не подали. Представник відповідача 1 у судовому засіданні проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, просив постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Відповідач 2 уповноваженого представника у судове засіданні не скерував, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
Виходячи з приписів ч.4 ст.196 КАС України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача 2.
Розглянувши доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що постанову місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно з договором від 27.09.2003р. продавець (ПП „Армада” –відповідач 2 у справі) зобов'язався передати покупцю (ТзОВ „МЖК”Конкріт”ЛТД - відповідач 1 у справі) товар на загальну суму 117831831,60 грн. (в т.ч. ПДВ 19638638,60 грн.) на виконання умов договору продавець оформив передачу побутової техніки по накладних: № 1/10 від 01.10.2003р. на суму 55356546 грн. та № 1/10 від 01.10.2003 на суму 62475285,60 грн. та виписав податкові накладні № 371, № 372 від 01.10.2003р. на загальну суму 117831831,60 грн. Умов договору щодо оплати товару згідно з п.2.3 договору покупець не виконав. 31.10.2003р. між сторонами укладений протокол погодження № 1 до договору № 27-03, відповідно до якого загальна сума процентів за користування товарним кредитом, яка визнана покупцем, до оплати становить 70699098,96 грн. (в т.ч. ПДВ -11783183,16 грн.). На послуги товарного кредиту ПП „Армада” виписано податкові накладні № 396 від 30.10.2003р., № 397 від 31.10.2003р., № 398 від 31.10.2003р. на загальну суму 73055735,92 грн. (в т.ч. ПДВ -12175955,92 грн.). Відповідно до додаткової угоди від 31.10.2003р. до договору № 27-03 від 27.09.2003р. сторони прийшли до згоди провести розрахунок за отриманий товар шляхом передачі простого векселя. По актах приймання-передачі від 12.11.2003р., 18.11.2003р. ТзОВ „МЖК „Конкріт”ЛТД передано прості векселі номінальною вартістю 50000000 грн. та 58000000 грн. зі строком погашення „за пред'явленням”. По зазначених господарських операціях ТзОВ „МЖК „Конкріт”ЛТД включено до податкового кредиту ПДВ в сумі 31814594,52 грн.
06.10.2003р. між цими ж сторонами було укладено договір купівлі-продажу товару на суму 911550000 грн. Цього ж числа ПП „Армада” було виписано накладну б/н та податкову накладну № 373/3 на суму 911520000 грн., в т.ч. ПДВ 151920000 грн. В оплату товару ТзОВ „МЖК „Конкріт”ЛТД по акту приймання-передачі від 31.10.2003р. передано простий вексель за № 6330348469203 номінальною вартістю 1085900000 грн. зі строком погашення 31.10.2003р. По даній господарській операції ТзОВ „МЖК „Конкріт”ЛТД ПДВ в сумі 151920000 грн. включено до податкового кредиту.
Скаржник стверджує, що суми ПДВ, включені відповідачем 1 до податкового кредиту, відповідачем 2 до податкових зобов'язань не віднесено. Остання звітність ПП „Армада” подана за 12 місяців 2003 року з нульовими показниками. Оскільки суми ПДВ відповідачем 2 не було сплачено до державного бюджету, на думку позивача, у відповідача 1 відсутні підстави відносити ПДВ в сумі 31814594,52 грн. та в сумі 151920000 грн. до податкового кредиту. При цьому вимога позивача про визнання договорів недійсними ґрунтується на тому, що господарські операції, оформлені спірними договорами купівлі-продажу від 27.09.2006р. та 06.10.2003р., є безтоварними, так як факт зберігання товарно-матеріальних цінностей оперативними заходами, проведеними працівниками Луцької ОДПІ, не підтверджено, зі сторони продавця –відповідачем 2 по даних договорах не було сплачено до бюджету податок на додану вартість, в той час як сума ПДВ віднесена покупцем –відповідачем 1 до податкового кредиту, що є ухиленням від сплати податків і підтвердженням того, що товариство діяло з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Водночас, позивач вважає спірні угоди фіктивними, просить визнати їх недійсними на підставі ст.207 Господарського кодексу України та застосувати наслідки визнання їх недійсними, передбачені ст.208 ГК України, а саме стягнути зі сторін все одержане за зобов'язаннями в доход держави.
Апеляційний господарський суд вважає, що позивач неправомірно вимагає визнання спірних договорів недійсними відповідно до ст.ст.207, 208 Господарського Кодексу України, оскільки згідно з п.п.1,4 Прикінцевих положень цей кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року та застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положень. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями. Господарські відносини, які є предметом даного судового розгляду, виникли і припинилися у 2003 році.
Враховуючи втрату чинності Цивільним кодексом УРСР від 18.06.1963р. та вступом в силу з 01 січня 2004р. Цивільного кодексу України від 16.01.2003р., з огляду на ч.4 Прикінцевих та перехідних положень останнього, Цивільний Кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Таким чином, на спірні договори, укладені в 2003 році, поширюються приписи Цивільного кодексу УРСР від 18.06.1963р.
Згідно з ст.49 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, то при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Відповідно до п.11 Роз‘яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов"язаних з визнанням угод недійсними" дія ст.49 ЦК УРСР поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу, до яких, зокрема, належать угоди спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування. Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до ст.49 ЦК УРСР є її укладання з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Пунктом 11 вищезазначених роз’яснень Вищого арбітражного суду України визначено предмет доказування у справах про визнання недійсними угод, як таких, що вчинені з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства. Так, для прийняття рішення зі спору необхідно встановити: у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.
Враховуючи зміст ч.2 ст.70 КАС України, апеляційний господарський суд вважає, що доказом наявності мети суперечної інтересам держави і суспільства та умислу на ухилення сторін угоди від оподаткування може виступати обвинувальний вирок суду у кримінальній справі, який встановлює причинно-наслідковий зв‘язок між укладанням угоди та несплатою податків, вину посадових осіб підприємства в ухиленні від сплати податків.
Відповідно до роз’яснень, що містяться в п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978р. „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими Законом.
З матеріалів справи вбачається відсутність достатніх доказів, які б підтверджували наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною. Позивачем не доведено, що спірні договори були укладені відповідачами з метою саме заздалегідь суперечною інтересам держави, а не з будь-якою іншою, не доведено наявності в діях відповідачів вини у формі умислу. Спірна угода не містить будь-яких зобов”язань сторін щодо сплати податків, а тому несплата податків однією з сторін угоди у даному випадку не може тягнути за собою недійсності такої угоди.
Крім того, пунктом 1.3 Оглядового листа Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними” № 01-8/481 від 20.04.2001р. передбачено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним.
При цьому податковий орган не позбавлений права донарахувати необхідну суму податку суб'єкту підприємницької діяльності –порушнику податкового законодавства.
Більше того, вимоги та доводи позивача є суперечливими та взаємовиключними, а саме: позивач, ставлячи вимогу про стягнення із сторін спірних договорів всього одержаного ними за зобов”язаннями в дохід Держави, в той же час заперечує факт реального виконання господарських зобов”язань сторонами за спірними договорами.
Згідно з ст.ст.70, 71 КАС України кожна сторона повинна належними та допустимими доказами довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не довів суду тих обставин, на які посилався, документально не підтвердив фактів ухилення сторонами угод від сплати податків та завдання шкоди державі. Матеріали справи не свідчать про наявність умислу у однієї чи обох сторін на укладання спірних договорів з метою суперечною інтересам держави і суспільства.
Доводами апеляційної скарги підставності позовних вимог не доведено, правомірності висновку суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову не спростовано.
З огляду на викладене, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови місцевого господарського суду відсутні.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства, -
Львівський апеляційний господарський суд УХВАЛИВ:
Постанову Господарського суду Волинської області від 26.07.2006р. у справі № 02/57-92 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.212 КАС України.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Процик Т.С.
Суддя Галушко Н.А.