ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
____________________________________________________________________________________
У Х В А Л А
Іменем України
06.11.2006 року Справа № 5/18(6/15)
Луганський апеляційний господарський суд колегією суддів у складі :
головуючого судді Лазненко Л.Л.
суддів Бородіної Л.І.
Журавльової Л.І.
Склад судової колегії призначено розпорядженням голови Луганського апеляційного господарського суду від 03.11.2006.
при секретарі Черніковій Я.В.
за участю представників сторін:
від позивача –Федоренко О.А., довіреність № 03-01/4447 від 20.09.2006, завідуючий юридичним сектором;
від відповідача –Добриднєва О.І., довіреність № 14-243д від 27.04.06, юрисконсульт
розглянув
апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м.Луганськ
на рішення
господарського суду Луганської області
від 04.04.06
у справі № 5/18(6/15) (суддя Закропивний О.В.)
за позовом Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м.Луганськ
до Державного підприємства „Свердловантрацит”,
м.Свердловськ Луганської області в особі
відокремленого підрозділу „Управління
„Спецшахтомонтаж”,м.Свердловськ Луганської
області
про стягнення 204302 грн. 92 коп.
Рішенням господарського суду Луганської області від 04.04.2006 у справі № 5/18(6/15) (суддя Закропивний О.В.) відмовлено у задоволенні позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Луганськ до Державного підприємства „Свердловантрацит” в особі відокремленого підрозділу „Управління „Спецшахтомонтаж”, м.Свердловськ Луганської області про стягнення 204302 грн. 92 коп., з яких: 101338 грн. 94 коп. – цільові кошти за нестворені робочі місця для інвалідів за період 1999 –2001 роки, 102963 грн. 98 коп. – штрафні санкції за період 2001 –2002 роки.
В мотивувальній частині рішення суд вказав, що у наданих відповідачем звітах форми № 3 –ПН не відображалась інформація щодо наявності на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів і зазначений факт можливо міг би бути підставою для задоволення позовних вимог, проте позивач пропустив строк, встановлений ст.250 Господарського кодексу України для застосування адміністративно –господарських санкцій, до яких за своєю правовою природою відносяться штрафні санкції за незайняті інвалідами робочі місця, передбачені Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів –позивач у справі не погодилось з рішенням суду і подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права і постановити нове про задоволення позовних вимог.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує наступне.
Застосування судом строків, визначених у ст.250 Господарського кодексу України, як на цьому наполягає відповідач по справі, є неправомірним. Відповідно до ст.2 Господарського кодексу України відділення Фонду соціального захисту інвалідів не є учасником відносин у сфері господарювання тому, що відповідач хоча і є органом державної влади але не наділено господарською компетенцією.
Платежі до відділення Фонду соціального захисту інвалідів за невиконання 4% нормативу вважаються адміністративно –господарською санкцією тільки з 01.01.2006, а до 01.01.2006 ці платежі були визначені як штрафні санкції (згідно ст.20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” зі змінами внесеними Законом України від 06.10.2005 № 2960 „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів”).
Враховуючи внесені з 01.01.2006 зміни, якими штрафні санкції хоча і офіційно на законодавчому рівні визначені як адміністративно –господарські санкції, але строки передбачені ст.250 Господарського кодексу України все одно для них не застосовуються.
Державне підприємство „Свердловантрацит” в особі відокремленого підрозділу „Управління „Спецшахтомонтаж” (Державного підприємства „Свердловантрацит”) –відповідач у справі вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді –доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення і доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування місцевим судом обставин справи, апеляційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Рішеннями виконавчого комітету Свердловської міської ради від 17.03.1999 № 105, від 22.03.2000 № 134 та від 30.01.2001 № 7 встановлені нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача відповідно на 1999, 2000, 2001 роки (т. І, а.с.8-13).
25.04.2005 позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою про стягнення з відповідача цільових коштів та штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у сумі 204302 грн. 92 коп. із розрахунку:
1999 2000 2001 2002
Середньооблікова чисельність
персоналу в еквіваленті повної
зайнятості, осіб, 423 319 373 407
з них інвалідів:
- згідно звітів відповідача форми
№ 10-1 (т.І, а.с.12, 14, 17, 20) - 6 5 5
- за розрахунком позивача
відповідно до Інструкції зі
статистики № 171 8 6 5 5
(т.І, а.с.15, 16, 18, 19, 21, 22, 24-25)
Норматив робочих місць, призначених
для працевлаштування інвалідів:
- згідно звітів відповідача 13 12 15 16
- за розрахунком позивача 17 13 15 16
Кількість робочих місць, не зайнятих
інвалідами:
- згідно звіту відповідача 5 6 10 11
- за розрахунком позивача 9 7 10 11
Кошти, які підлягають
перерахуванню до Державного
бюджету (грн.)
- згідно звітів відповідача
18867,60 29188,68 57127,20 80373,48
- за розрахунком позивача 33961,68 34053,46 55914,70 80373,48
(у т.ч.33324грн.20 коп.
- цільові кошти
22590 грн. 50 коп. –
штрафні санкції)
Справа неодноразово розглядалась господарськими судами.
Рішенням господарського суду від 04.04.06 у задоволенні позову відмовлено з підстав, викладених вище (т.ІІ, а.с.52).
Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу „Діловодство суду”. Технічна фіксація судового процесу здійснювалась за ініціативою суду.
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.
1. Згідно зі ст.19 Закону № 875 (в редакції Закону України, що діяла до 01.08.2001) місцеві Ради народних депутатів спільно з підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду соціального захисту інвалідів, на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення України щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Таким чином, зазначений Закон встановлював порядок визначення нормативу робочих місць, призначених для інвалідів, і в якості обов'язкової умови передбачав, що такий норматив має бути встановлений спільно з підприємством.
Із матеріалів справи вбачається, що в порушення цієї вимоги Закону № 875 Державне підприємство „Свердловантрацит” не одержував пропозиції і не залучався місцевими органами для визначення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до глави 2 Закону України від 21.05.97 № 280/97-ВР „Про місцеве самоврядування в Україні” до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) та делеговані повноваження. Пунктом 12 ст.14 цього Закону встановлено, що до делегованих повноважень належить бронювання в порядку, встановленому законом, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності робочих місць, призначених для працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих місць.
Нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 1999, 2000, 2001 роках для Державного підприємства „Свердловантрацит” були визначені рішеннями виконавчого комітету Свердловської міської ради (т.І, а.с.8-13).
Проте, ст.19 Закону № 875 передбачає, що нормативи робочих місць визначаються на сесіях місцевих рад.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Із матеріалів справи не вбачається, що Свердловська міська рада Луганської області делегувала виконавчому комітету вказані повноваження.
Обов'язковість дослідження питання дотримання порядку встановлення нормативів робочих місць для інвалідів та його відповідність вимогам Закону № 875 визначена постановою Верховного Суду України від 15.01.2003 по справі № 4292/1-36.
Крім того, позивачем не доведено, що визначення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, здійснювалося спільно з відповідачем, а також, не надано доказів доведення цього нормативу відповідачеві. Так, листи від 11.05.2000 № 552, від 09.04.1999 № 447, від 05.02.2001 № 150 навіть не мають найменування підприємства, якому воно адресовано та не надано доказів вручення або надіслання цих листів відповідачеві (т.І, а.с.32-33).
Таким чином, матеріалами справи не підтверджується встановлення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів органом, який мав на це повноваження.
2. Зазначені вище норми Закону № 875 змінено Законом України від 05.07.2001 № 2606-ІІІ „Про внесення змін до Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, який набрав чинності з 01.08.2001.
Відповідно до ст.19 Закону № 875 (в редакції Закону України від 05.07.01 № 2606-ІІІ) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Частиною першою ст.20 Закону № 875 визначено, що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч.1 ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Частиною четвертою ст.43 Конституції України проголошено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Відповідно до ч.3 ст.5 Закону України від 14.10.1992 № 2694-ХІІ "Про охорону праці" працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.
Статтею 12 цього Закону визначено, що підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.
Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов'язку працевлаштування інвалідів.
Таким чином, особливості господарської діяльності Підприємства та відповідні умови праці лише обмежують коло робочих місць, на яких може використовуватись праця інвалідів, але не можуть бути підставою для зменшення встановленого ст.19 Закону № 875 нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, що спростовує доводи відповідача в цій частині.
3. Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (п.1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (п.5).
Пунктом 14 Положення встановлено, що підприємства: у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою ст.18 Закону № 875 і п.10 Положення передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998 за № 464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і № 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників", відповідно до п.п.2.1 п.2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди мають шифр "14").
Отже, законодавство України обов'язок з безпосереднього працевлаштування інвалідів покладає на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів, але цьому мають передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.
Відповідачем не доведено суду факту інформування вказаних органів у встановленому порядку.
Відповідно до довідки Свердловського міськрайцентру зайнятості від 28.12.2004 № 12/3-2124 Державного підприємства “Свердловантрацит” у звітах форми № 3-ПН наявність вільних робочих місць для інвалідів не вказувало (т.І, а.с.26).
Іншим способом, крім подання у встановленому порядку звітів за формою 3-ПН, відповідач також не повідомляв державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів (т.І, а.с.28-30).
4. Таким чином, є підстави для задоволення позову по справі, але судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування ст.250 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.250 Господарського кодексу України адміністративно –господарські санкції, можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.249 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рішення будь –якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно – господарських санкцій.
Понад з цим, приймаючи до уваги, що суди при розгляді спорів про застосування до суб'єктів господарювання майнових санкцій за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності мають виходити з того, що ці санкції незалежно від їх назви (штрафні, фінансові, економічні тощо) відповідно до ч.1 ст.238 Господарського кодексу України є адміністративно-господарськими санкціями.
Розглядаючи адміністративний позов про стягнення санкцій з суб'єкта господарювання, суд має перевірити чи не закінчились строки їх застосування, встановлені ст.250 Господарського кодексу України.
Судом встановлено, що позов у справі заявлений пізніше, як через рік після подання відповідачем звітів за формою державної статистичної звітності № 10-ПІ за 1999, 2000, 2001 роки, що підтверджується матеріалами справи.
Таким чином, штрафні санкції, заявлені за позовом у справі до стягнення згідно ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України", за своєю суттю є адміністративно-господарськими санкціями, які застосовуються до суб'єктів господарювання, до яких відноситься відповідач у справі.
Статтею 250 Господарського процесуального кодексу України визначений термін, у який можуть бути застосованими до суб'єкта господарювання адміністративно-господарські санкції: протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше, як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил.
Судами першої та другої інстанцій враховується також ненадання позивачем обґрунтування причини недотримання строку, визначеного ст.250 Господарського кодексу України.
Таким чином, з урахуванням недотримання позивачем у справі строку для застосування санкцій, позов задоволенню не підлягає, про що правильно зроблений висновок судом першої інстанції в оскарженій постанові по справі.
Питання щодо судових витрат не вирішується оскільки заявником апеляційної скарги не сплачувався судовий збір при наявності пільг, обумовлених Декретом Кабінету Міністрів України „Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993.
У судовому засіданні 06.11.2006 були оголошені лише вступна та резолютивна частини даної ухвали .
Повний текст ухвали виготовлений протягом п’яти днів з дня закінчення розгляду справи.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, п.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254, п.6 Розділу VІІ „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів
У Х В А Л И В:
1. Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Луганськ на рішення господарського суду Луганської області від 04.04.2006 у справі № 5/18(6/15) залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 04.04.2006 у справі № 5/18(6/15) (суддя Закропивний А.П.) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку у місячний строк до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Л.Л.Лазненко
Суддя Л.І.Бородіна
Суддя Л.І.Журавльова