донецький апеляційний господарський суд
вул. Артема, 157, м. Донецьк, 83048, тел. 332-57-40
ПОСТАНОВА
Іменем України
07.11.2006 р. справа №29/192а
Донецькій апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого: | Калантай М.В. |
Суддів | Запорощенка М.Д. |
при секретарі: | Старовойтової Г.Я. Абдулазізовій О.Д. |
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу | Відкритого акціонерного товариства “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” м. Донецьк |
на постанову господарського суду | Донецької області |
від | 29.08.2006 року |
у справі | 29/192а |
за позовом | Відкритого акціонерного товариства “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” м. Донецьк |
до | Державної податкової адміністрації у Донецькій області м. Донецьк |
про | Визнання неправомірними дій по наданню податкового роз’яснення та визнання податкового роз’яснення недійсним |
за участю представників сторін : |
від позивача : | Глазков Є.С. –дов. від 06.07.06., Бєломєстнов О.Ю. –дов. від 16.08.06. |
від відповідача: | Шинкарьова І.В. –дов. від 30.01.06. |
Постановою господарського суду Донецької області від 29.08.2006 року у справі №29/192а (суддя Гаврищук Т.Г.) відмовлено у задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” м. Донецьк до Державної податкової адміністрації у Донецькій області про визнання неправомірними дій по наданню податкового роз’яснення, викладеного в листі №946/10/31/-1-313-6 від 26.01.2006 року та визнання недійсним податкового роз’яснення Держаної податкової адміністрації у Донецькій області, викладеного в листі №946/10/31/-1-313-6 від 26.01.2006 року.
Постанова суду мотивована тим, що оспорювана позивачем відповідь відповідача на звернення Відкритого акціонерного товариства “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” м. Донецьк, надана податковим органом у листі №946/10/31/-1-313-6 від 26.01.2006 року, не носить обов’язковий характер, тому не порушує його права та охоронювані законом інтереси.
Позивач, Відкрите акціонерне товариство “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” м. Донецьк, не погоджуючись з постановою господарського суду, звернувся з апеляційною скаргою про її скасування, так як вважає, що вона прийнята з невідповідністю висновків, обставинам справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. В своїй апеляційній скарзі заявник вказує на те, що судом при прийнятті оскаржуваної постанови помилково застосовані норми Порядку надання податкових роз’яснень, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2001 року №494, в той час, як суд повинен був керуватись Наказом Державної податкової адміністрації України від 12.04.2003 року №176. Крім того, на думку заявника скарги, господарський суд вирішив справу без застосування приписів діючого законодавства, а саме: підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”; підпунктів 1.1, 4.1, 4.5 Порядку надання роз’яснень окремих положень законодавства, який затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 12.04.2003 року №176; частини 3 пункту 9 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, яке затверджене наказом ДПА України від 02.03.2001 року №82; статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість”. Судом також неправильно застосовані норми абзаців “а”, ”г”, “і” підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Відповідач, Державна податкова адміністрація у Донецькій області, проти доводів, викладених у скарзі заперечує, вважає постанову суду першої інстанції законною і обґрунтованою і тому такою, що не підлягає скасуванню.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши доводи представників сторін, судова колегія встановила наступне.
Статут позивача, Відкритого акціонерного товариства “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” м. Донецьк, зареєстрований Державним реєстратором Виконавчого комітету Донецької міської ради 24.05.2005 року, номер запису 12661050002000483. Підприємство є платником податку на додану вартість, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №07216963.
Позивач звернувся до відповідача з листом від 28.12.2005 року №05/818, у якому ставилось питання щодо формування вартості квитків у випадку їх продажу позивачем на проїзд транспортом перевізників, платників єдиного податку, які не є платниками ПДВ, що є базою оподаткування податком на додану вартість в ціні квитка, і як розподіляються доходи автостанції та перевізника, а також приведені два приклади формування ціни квитка та умов розрахунків. У даному листі позивач просив податковий орган надати роз’яснення, який саме із варіантів відповідає діючому законодавству.
Державна податкова адміністрація у Донецькій області листом від 26.01.2006 року №946/10/31-1-313-6 “Про розгляд листа” повідомила позивача про те, що у відповідності до пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). Відповідач зазначив, що порядок визначення платником податку на додану вартість бази оподаткування є єдиним та не залежить від того, за рахунок яких складових (оподатковуваних на загальних підставах або за нульовою ставкою, чи взагалі неоподатковуваних) формується вартість проданого товару чи наданої послуги. Тобто, базою оподаткування податком на додану вартість послуг автотранспортного підприємства є загальна продажна вартість квитка, до складу якої включається вартість послуги перевізника та послуг автостанції. При цьому автостанція –платник ПДВ –повинна утримати з пасажира ПДВ у складі вартості квитка та внести його у бюджет, як це визначено у пункті 1.3 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”. Якщо перевізником виступає неплатник ПДВ, то згідно з умовами укладеної угоди автостанція повинна перерахувати йому суму вартості перевезення за вирахуванням комісійної винагороди. Також було повідомлено про те, що консультація ДПА України з аналогічного питання надрукована у журналі “Вісник податкової служби України” №9-2004р.
Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно зі статтею 2 Закону України “Про судоустрій” суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 3 статті 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами. Частиною 1 статті 6 цього ж Закону передбачено, що усім суб’єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Згідно з частиною 3 даної статті ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Порядок та можливість оскарження податкових роз'яснень передбачено спеціальним законом з питань оподаткування, а саме: Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181 (далі Закон №2181).
Підпунктом 4.4.2 “а” пункту 4.2 статті 4 даного Закону встановлено, що роз'яснення окремих положень податкового законодавства надаються контролюючими органами у порядку, визначеному відповідним центральним (керівним) органом контролюючого органу, виходячи із положень підпункту 4.4.1 цього пункту, принципів оподаткування, викладених у Законі України “Про систему оподаткування”, та економічного змісту податку, збору (обов'язкового платежу), який розглядається .
Відповідно до підпункту 4.4.2 “г” пункту 4.2 статті 4 Закону №2181 податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. Податкове роз'яснення, надане контролюючим органом вищого рівня, має пріоритет над податковими роз'ясненнями підпорядкованих йому контролюючих органів. Податкове роз'яснення центрального податкового органу має пріоритет над податковими роз'ясненнями, виданими іншими контролюючими органами. Податкове роз'яснення не має сили нормативно-правового акта.
Підпункт 4.4.2 “і” пункту 4.2 даної статті вказує на те, що платник податків може оскаржити до суду рішення центрального (керівного) органу контролюючого органу або органу стягнення щодо видання інструкцій чи податкових роз'яснень (у тому числі форм обов'язкової податкової звітності, далі - податкових роз'яснень), які, за висновком такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку, збору (обов'язкового платежу).
На виконання підпункту “а” підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (із змінами та доповненнями) та відповідно до статті 8 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”(із змінами та доповненнями) був затверджений наказом Державної податкової адміністрації України №176 від 12.04.2003 року Порядок надання роз'яснень окремих положень податкового законодавства (далі Порядок).
У пункті 1.2 Порядку визначено, що роз’яснення податковими органами окремих положень податкового законодавства здійснюється шляхом надання узагальнюючих податкових роз’яснень і податкових роз’яснень.
Згідно з пунктом 1.4 узагальнюючі податкові роз’яснення і податкові роз’яснення це оприлюднення офіційного розуміння податковими органами окремих положень законодавства у межах їх компетенції з питань оподаткування з метою обґрунтування їх рішень у разі проведення апеляційних процедур.
Пунктом 1.8 даного Порядку встановлено, що узагальнюючі податкові роз’яснення надаються ДПА України і затверджуються її наказом.
Аналізуючи наведені приписи слід зробити висновок про те, що тільки узагальнюючі податкові роз’яснення ДПА України затверджуються її наказами. Затвердження інших податкових роз’яснень окремими рішеннями не передбачене діючим законодавством.
Крім того, згідно з пунктом 1.7 наведеного Порядку податковим роз’ясненням вважаються будь-які відповіді податкового органу з питань окремих положень податкового законодавства, надані на запит зацікавленої особи.
Відповідно до пункту 1.11 Порядку податковим роз’ясненням, наданим на запит платника податків, користується платник податків при обрахуванні ним сум податкових зобов’язань та під час проведення ним апеляційних процедур.
Як уже вказувалось, відповідно до підпункту 4.4.2 “г” пункту 4.2 статті 4 Закону №2181 податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур.
Пунктом 4.1 Порядку також передбачено, що підставою для надання податкового роз'яснення є необхідність обґрунтування рішення податкового органу відповідного рівня під час проведення апеляційних процедур.
У відповідності до пункту 4.5 Порядку податкові роз'яснення застосовуються протягом терміну дії відповідної норми податкового законодавства.
Із наведених приписів податкового законодавства, на думку судової колегії, вбачається обов'язковість використання органами державної податкової служби податкових роз'яснень при розгляді скарг платників податків у процедурі апеляційного узгодження.
З огляду на це, спірне податкове роз'яснення носить обов'язковий характер, не має сили нормативно-правового акту.
Таким чином, наведеними приписами законодавства спростовується висновок господарського суду про те, що відповідь на звернення позивача, надана відповідачем у листі від 26.01.2006 року №946\10\31-1-313-6, не носить обов’язковий характер, і тому не порушує прав і охоронюваних законом інтересів позивача.
За таких обставин постанова господарського суду підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм матеріального права, а позовні вимоги підлягають розгляду по суті.
Щодо суті податкового роз”яснення, яке викладене у листі від 26.01.2006 року №946\10\31-1-313-6, то судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
На думку податкового органу, базою оподаткування податком на додану вартість послуг підприємств автобусних станцій, відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, є загальна продажна вартість квитка, до складу якої включається вартість послуг перевізника та послуг автостанції. При цьому автостанція - платник ПДВ - повинна утримати з пасажира ПДВ у складі вартості квитка та внести його у бюджет, як це визначено у пункті 1.3 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”.
Судова колегія не може погодитись із таким висновком податкової служби з огляду на наступне.
Статтею 910 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд.
Відповідно до статті 42 Закону України “Про автомобільний транспорт” договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус. У відповідності до статті 29 цього ж Закону автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб’єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії падає послугу за договором перевезення пасажира транспортним засобом, що використовується ним на законних підставах.
Із аналізу наведених приписів та дослідження матеріалів справи вбачається, що автостанція –позивач у справі - не є автомобільним перевізником та не надає послуг по перевезенню пасажирів.
Згідно зі статтею 32 Закону України “Про автомобільний транспорт” відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем були укладені з перевізниками договори доручення, згідно яких він надає перевізникам послуги по продажу білетів пасажирам, за що отримує комісійну винагороду у розмірі 10% від тарифу.
Крім того, згідно зі статтею 36 Закону України “Про автомобільний транспорт” автостанції надають пасажирам послуги, пов'язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, - послуги, пов'язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху. За надання обов'язкових послуг автостанцій з осіб, які придбавають проїзні квитки, стягують автостанційний збір, що входить до вартості квитка.
Таким чином, вартість послуг з реалізації квитків та забезпечення перевезення пасажирів автомобільним транспортом, як автостанційний збір та комісійні винагороди входить до вартості квитка.
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість” об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг. При цьому, пунктом 4.1 статті 4 даного Закону передбачено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості. Під поставкою послуг, відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” слід розуміти будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг.
Беручи до уваги те, що позивач безпосередньо здійснює лише поставку послуг з реалізації квитків та організацію процесу перевезення пасажирів автомобільним транспортом, то базою оподаткування податком на додану вартість у нього є та частина коштів, яка отримана позивачем як компенсація вартості фактично наданих послуг з продажу квитків та забезпечення перевезення пасажирів автомобільним транспортом. При цьому зазначена в квитку вартість послуг по перевезенню пасажирів не може включатися до бази оподаткування податком на додану вартість позивача, оскільки ним не здійснюється надання цих послуг.
З огляду на зазначене, судова колегія вважає, що в податковому роз'ясненні Державної податкової адміністрації у Донецькій області невірно зазначено, що базою оподаткування податком на додану вартість у позивача є загальна вартість квитка, до складу якої включається вартість послуги перевізника та послуг автостанції. Таким чином, спірне податкове роз'яснення податкового органу суперечить нормам Закону України “Про податок на додану вартість”, а дії по наданню роз”яснення, що суперечить чинному законодавству є неправомірними.
Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі, є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.
З урахуванням викладеного, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова господарського суду підлягає скасуванню, як така, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права.
А відтак, суд апеляційної інстанції приймає нове рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” м. Донецьк на постанову господарського суду Донецької області від 29.08.2006 року у справі №29/192а задовольнити.
Постанову господарського суду Донецької області від 29.08.2006 року у справі №29/192а скасувати.
Позов задовольнити.
Визнати неправомірними дії Державної податкової адміністрації у Донецькій області по наданню податкового роз’яснення, викладеного в листі №946/10/31/-1-313-6 від 26.01.2006 року.
Визнати недійсним податкове роз’яснення Держаної податкової адміністрації у Донецькій області, викладене в листі №946/10/31/-1-313-6 від 26.01.2006 року
Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” м. Донецьк, пр. Комсомольський, 8 судовий збір в сумі 5,10 грн.
Господарському суду Донецької області видати виконавчий лист.
У судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця з дня складення постанови в повному обсязі.
Повний текст постанови складений та підписаний 13.11.2006 року.
Головуючий: М.В. Калантай
Судді: М.Д. Запорощенко
Г.Я. Старовойтова
Надруковано 6 примірників:
1 –у справу
2 –сторонам у справі
2 –ДАГС
1 –ГС Донецької області