Справа № 1815/2766/2012
Номер провадження 2/1815/799/2012
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2012 року м.Ромни
Роменський міськрайонний суд Сумської області
в складі: головуючого-судді Євтюшенкової В.І.
при секретарі Ковган О.В.,
з участю адвоката ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ромни справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 міської ради Сумської області, ОСОБА_4, третя особа: управління Держкомзему у м.Ромни Сумської області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення 54 сесії ОСОБА_3 міської ради Сумської області 5 скликання від 24 вересня 2010 року в частині передачі гр. ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0020 га, розташованої в м.Ромнах Сумської області по вул.П.Калнишевського, 50-А, цільове призначення – для будівництва індивідуальних гаражів, а також просить визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №443015, виданий на ім”я відповідачки на підставі вищевказаного рішення, обгрунтовуючи позов тим, що при прийнятті данного рішення були порушені вимоги земельного законодавства, а саме ст. 42 Земельного кодексу України, оскільки на підставі договору дарування квартири від 7 вересня 2006 року їй належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 (колишня Луначарського) в м.Ромнах, яка була приватизована попередніми власниками. У техпаспорті на дану квартиру, який є додатком до свідоцтва про право власності на житло, зазначено, що за квартирою числиться комора площею 4.0 кв.м. та сарай – 9.5 кв.м. Відповідно до ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» допоміжні приміщення передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають, Допоміжні приміщення стають об'єктами права спільної власності співвласників багатокваритрного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом – свідоцтвом про право власності на квартиру. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до об'єднання. Отже попередніми власниками було набуто право власності на допоміжні приміщення. Ст. 42 Земельного кодексу України передбачено, що порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації. Таким чином при прийнятті вищевказаного рішення ОСОБА_3 міською радою були порушені вимоги Конституції України та земельного законодавства.
У судовому засіданні представник позивачки за довіреністю ОСОБА_5 позов підтримав у повному обсязі, просить його задовольнити. Крім цього пояснив, що батьки позивачка на підставі договору купівлі-продажу придбали квартиру АДРЕСА_2, а потім подарували їй. За квартирою, згідно техпаспорту значиться сарай, в теперішній час перебудований у гараж, тобто збільшені його розміри, але вони менші ніж стандартні розміри для гаража. При приватизації вищевказаної квартири цей сарай-гараж перейшов у власність позивачки як допоміжне приміщення. Земельна ділянка під гаражем перебуває у спільному користуванні мешканців будинку № 50 і знаходиться на балансі коммунального підприємства, яке здійснює обслуговування будинку та прибудинкової території. Позивачка користувалася й до цього часу користується самовільно збудованим гаражем, хоча відповідачка зверталась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні гаражем, який вона придбала у попереднього власника квартири та земельною ділянкою, яка була виділена ОСОБА_4 Рішення Роменського міськрайонного суду від 14.05.2012 року в частині зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні гаражем ОСОБА_4 було скасовано. Позовні вимоги про зобов'язання не чинити ОСОБА_4 перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволено, у цій частині рішення залишено в силі, оскільки Державний акт ОСОБА_2 не оскаржувався. Наполягав, що гараж позивачки, розташований на земельній діянці, наданій ОСОБА_4, знаходиться в її правомірному володінні, оскільки інше не встановлено судом. При цьому законодавством визначено, що набуття права власності на земельну ділянку є похідним від права власності на нерухоме майно, що знаходиться на ній, а не навпаки. Це не було враховано міськрадою при наданні відповідачці земельної ділянки. Згідно землевпорядної документації, ділянка, надана відповідачці, є вільною, хоча на ній знаходиться гараж ОСОБА_2 Гараж побудований на прибудитнковій території, але він не може надати пояснень стосовно того як сарай став гаражем. Зазначив, що так зробили усі мешканці багатоповерхового будинку № 50, у яких були сараї, приблизно 5-6 штук уряд. Усі власники гаражів зверталися в МБТІ, були виготовлені техпаспорти на них. Отже, земельна ділянка відповідачки є прибудинковою територією, яка не передається у власність окремим громадянам. Окремої земельної ділянки під будівництво гаража ОСОБА_2 не виділялось. У 1986 році була проведена інвентаризація, цей гараж уже стояв на місці і місцерозташування його з того часу не змінювалось, гараж є капітальною спорудою, хоча і самовільною. ОСОБА_2 заяви про відведення їй земельної ділянки для будівництва гаража не подавала, але була проведена інвентаризація, на гараж був виготовлений техпаспорт, що є одним з етапів узаконення, хоча свідоцтва про право власності на гараж позивачка не отримувала. Таким чином вищезгадана будівля знаходиться у правомірному володінні ОСОБА_2, а земельна ділянка – як похідне від майна, також знаходиться у її користуванні. Не врахувавши це, міська рада прийняла рішення про надання земельної ділянки ОСОБА_4 під будівництво гаража, а на підставі її рішення – виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_6 Також вважає, що викопіювання з генплану м.Ромни, огянутого в судовому засіданні та Ситуативний план у проекті землеусторю щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 для будівництва індивідуальних гаражів, не відповідають дійсності, оскільки після винесення рішення виконком ОСОБА_3 міськрадою, гараж позивачци на плані навмисно не відобразили.
Представник відповідача – ОСОБА_3 міської ради за довіреністю ОСОБА_7 проти позову заперечує, пояснила, що оспорюване рішення міськради винесено на законних підставах. Земельна ділянка, площею 0,0020 га відведена ОСОБА_4 на умовах оренди, а потім передана їй у власність, із земель державної власності на території ОСОБА_3 міської ради згідно проекту землеустрою для будівництва індивідуальних гаражів, площа земельної ділянки відведена в межах норми, відповідно до генплану м.Ромни і знаходиться в межах червоної лінії. Дана територія не являється прибудинковою. Вона межує із землями прибудинкових територій будинків 50 та 52 по вул.Калнишевського і не входить до складу будь-якої з прибудинкових територій. Згідно технічної документації дана земельна ділянка є вільною від забудови, це також було встановлено під час обстеження земельної ділянки, на ній планувалося будівництво гаража. Проект погоджено з відповідними службами, тобто дотримана встановлена законодавством вимога щодо виготовлення проекту землевідведення. Межі земельної ділянки також погоджені з сусідніми землекористувачами, тобто з володільцями гаражів, розташованих поруч. Вищевказана земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови. Використання її здійснюється відповідачкою відповідно до цільового призначення – будівництво гаража. Прибудинкова територія межовими знаками не закріплена, правовстановлюючий документ на прибудинкову територію багатоквартирного будинку не виготовлявся. Це робиться лише у випадку, коли відбувається стовідсоткова приватизація квартир мешканцями будинку і створюється об'єднання співласників. Тоді виготовляється Державний акт на право власності на землю. Коли земля надається у постійне користування підприємству, яке обслуговує будинок, цього немає, межі визначаються відповідно до землевпорядної документації. Мешканці будинків 50 та 52 землю не приватизовували, через це чітко визначених на місцевості меж прибудинкової території також немає, але вони визначені генеральним планом міста та проекту землеустрою. На час обстеження земельна ділянка була не забудована, на ній проектувалось будівництво гаража ОСОБА_4 Натомість, позивачка збудувала гараж на місці сараю, який був допоміжним приміщенням. Вважати самочинно збудований гараж допоміжним приміщенням неможливо, оскільки допоміжні приміщення призначаються для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців. А право власності на гараж як нерухоме майно передбачає державну реєстрацію, чого позивачка не зробила, адреси гараж позивачки також не має, бо на нього не виготовлявся проект землевідведення. Тому вважає рішення ОСОБА_3 міської ради Сумської області від 24 вересня 2010 року законним як і державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на підставі цього рішення. Також зазначила, що рішення виносилось на підставі генплану та іншої землевпорядної документації, в не навпаки, тому план відповідає дійсності.
Представник відповідачки ОСОБА_4 – адвокат, який діє на підставі угоди, ОСОБА_1 проти позову заперечує, пояснив, що земельна діянка, розміром 0,0020 га передана ОСОБА_4 безкоштовно у власність для індивідуального будівництва гаражів у межах, встановлених планом із земель, віднесених до категорії житлової та громадської забудови. Посилання позивачки на те, що разом з квартирою № 3 по вул. Калнишевського, 50 в м.Ромнах вона придбала і гараж, є безпідставними, оскільки в техпаспорті на квартиру значиться сарай площею 9,5 кв.м., а не гараж. Крім того у правовстановлюючих документах на квартиру, зокрема – договорі куплі-продажу, значиться, що придбана лише квартира і не йдеться мова ні про гараж ні про будь-які допоміжні приміщення, хоча за правилами нотаріального посвідчення угод повинно було б бути відображено у договорі купівлі-продажу та нотаріально посвідчено, якщо це є допоміжною річчю, як вказує представник позивачки. У позивачки немає ні проекту відведення земельної ділянки, ні проектно-технічної документації на гараж, реєстрація права власності на гараж позивачкою не здійснювалась. В теперішній час на земельній ділянці, відведеній ОСОБА_4 для будівництва гаража, немає ніякого сараю розміром 9,5 кв.м., це видно і з матеріалів інвентарної справи за 1982 рік. На момент видачі ОСОБА_4 дозволу на будівництво гаража на території її земельної ділянки був самочинно збудований об'єкт нерухомого майна, який не створює правових перешкод для виділення земельної ділянки. Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 14 червня 2012 року було проаналізовано рішення Роменського міськрайонного суду по справі № 2-1265-2011 рік і було встановлено недоведеність ОСОБА_2 факту того, що гараж про який йде мова зараз – це і є розбудований сарай, який вона придбала разом з квартирою. Проте, на сьогоднішній день сараю, розміром 9.5 кв.м. як об'єкту нерухомого майна немає, що вбачається з матеріалів інвентарної справи. На момент виготовлення Державного акту там був гараж, який являється об'єктом самочинного будівництва і не створює для осіб ніяких прав та наслідків. Вважає, що надана відповідачці земельна ділянка і ділянка на якій знаходився колись сарай – це дві різні ділянки. Спірна земельна ділянка є частиною земельної ділянки житлової та громадської забудови, цільове призначення якої не обстуговування житлового будинку та прибудинкової території, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, а гаражне будівництво. Вона не відноситься до прибудинкової території буд. № 50 по вул.Калнишевського, тому рішення ОСОБА_3 міської ради Сумської області від 24 вересня 2010 року є законним як і державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на підставі цього рішення. Також просить стягнути з позивачки на користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу.
Представник третьої особи - управління Держкомзему у м.Ромни Сумської області за довіреністю ОСОБА_8 при винесенні рішення покладається на розсуд суду, пояснив, що відповідачка ОСОБА_4 зверталася з заявою на ім'я міського голови про виділення їй земельної ділянки, яка і була надана ОСОБА_4 спочатку в оренду, а потім у власність для будівництва гаража. Згідно генерального плану міста був виготовлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачці, ніякої будівлі на місці, яке відводилось їй для гаража не було, тобто по документації зазначений гараж, що проектуеться, який належить ОСОБА_4 Якщо було самочинне будівництво, то такі об'єкти на генеральному плані не відображаються і не є перешкодою для виділення земельної ділянки. На викопіюванні з генплану відображені сараї інших мешканців, які були побудовані мешканцями самочинни після здачі будинку № 50 в експлуатацію, однак на земельній ділянці, виділеній відповідачці, ніякої будівлі немає. Порушень у відведенні земельної ділянки ОСОБА_4 не було. ОСОБА_2 згідно наявної у них документації земельна ділянка не відводилась. Якщо дивитись на місцевості, то дана земельна ділянка знаходиться у розрізі між територіями будинковолодінь 50 та 52 по вул.Калнишевського, не може стверджувати, що це не є частиною прибудинкової території буд. № 50, оскільки мешканцями цих будинків земля прибудинкової території не приватизувалась, отже на прибудинкову територію даних багатоквартирних будинків проектна документація не розроблялась, тому в натурі межі прибудинкових територій не визначена. Що стосується володильця гаража, то між сторонами склалися спірні відносини, оскільки попередній власник квартири АДРЕСА_3 продав квартиру батькам позивачки, а сарай, перебудований у гараж, продали окремо ОСОБА_4
Допитана у судовому засіданні у якості спеціаліста технік МРБТІ ОСОБА_9 пояснила, що перший обмір території був проведений в 1969 році, коли був побудований будинок по вул.Калнишевського, 50 і частина сараїв, позначених на генеральному плані вже була побудована. В 1982 році була проведена повторна інвентаризація і на той час була вже побудована друга частина сараїв, у тому числі і сарай позивачки. Ці пізніше побудовані сараї є самочинним будівництвом. Сараї, хоча і є допоміжними приміщеннями будинку, але документально не визначено, який конкретно сарай належить до певної квартири, мешканці визначали самі, на підставі цього є відомості у ЖЕК. Вищезгадані сараї в теперішній час самочинно перебудовані в гаражі і по документації значаться як гаражі. У 1996 році було проведено обмір сарая позивачки, за розмірами будівля більше відповідає гаражу. На нього був виготовлений техпаспорт, на підставі довідки ЖЄКу, що це гараж, так він значиться і у техпаспорті. згідно інвентарної справи на гараж, земельна ділянка під ним була вільна, тобто право власності чи інше право на неї ніхто не оформляв на той час, сарая в 1996 році там не було. Документації про законне будівництво на цьому місці гаража в МРБТІ також не було. І у ОСОБА_2 і у ОСОБА_4 - це самочинне будівництво. Коли виділялася земельна ділянка ОСОБА_4, на місце виходив технік і, згідно наявних у ОСОБА_4 документів, зокрема Державного акту, їй відміряна була земельна ділянка відповідно до плану. Коли виходили на місце, ОСОБА_4 пояснювала, що це її земля і її гараж. На сьогоднішній день право власності на даний гараж за жодною зі сторін не зареєстровано. За даними інвентарної справи ніякі допоміжні приміщення за квартирою № 3 по вул.Калнишевського, 50 не зареєстровані, лише у техпаспорті на квартиру визначено, що є комора і сарай. Свідоцтво про право власності видається лише на квартиру, а не на допоміжні приміщення. На місці де стоїть гараж, сараю не було, у 1996 році він пройшов по інвентаризації, а міг бути збудований і раніше. Проходив по інвентаризації як гараж, в МРБТІ не зареєстрований, а лише обміряний. Побудований був на вільному місці попередніми власниками кв. № 3, і, як їй відомо, за попередньою справою сторін, проданий ОСОБА_4 окремо від квартири.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, спеціаліста, вважає, що позов не підлягає задоволенню.
У судовому засіданні не здобуто доказів на підтвердження тієї обставини, що позивачка правомірно володіє гаражем, пербудованим з сараю, який являвся допоміжним приміщенням до придбаної нею квартири АДРЕСА_4, та який знаходиться на земельній ділянці по вул.Калнишевського. 50 А в м.Ромни, наданій відповідачці. Оскільки володіння майном може грунтуватися на праві власності на нього або на іншому титульному праві, зокрема на договорах та інших правочинах, технічний паспорт на гараж (а.с. 22-25) не є допустимим доказом правомірного володіння гаражем ОСОБА_2 З цієї ж підстави суд відхиляє і надані у якості доказів даної обставини: договір дарування квартири № 3 по вул.Калнишевського в м.Ромни (а.с. 16) та повідомлення і висновки прокуратури (а.с. 18, 19. 20), постанову про відмову в порушенні кримінальної справи (а.с. 21).
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав. Право володіння гаржем позивачкою зареєстровано не було, що підтвердив і представник позивачки.
Крім того, у справі є копія рішення Апеляційного суду Сумської області від 14 червня 2012 року в мотивувальній частині якого встановлено, що у судовому засіданні не знайшов підтвердження факт того, що спірний гараж є сараєм, який відповідно до технічного паспорту числився за квартирою № 3 будинку № 50 по вул. Калнишевського в м.Ромни (а.с. 26-28). Рішення в даній частині не оскаржувалось. У судовому засіданні сторони також визнали дану обставину.
З оглянутої у судовому засіданні інвентарної справи на будинковолодіння № 50 по вул. Калнишевського в м.Ромни вбачається, що поруч із земельною ділянкою, наданою відповідачці розташовані гаражі, а на земельній ділянці ОСОБА_4 будівель немає, пунктиром нанесений гараж, що проектується. Це підтверджується також пояснювальною запискою, у якій вказано, що на час обстеження земельна ділянка не забудована (а.с. 52).
Та обставина, що земельна ділянка, надана відповідачці, належить до земель прибудинкової території, також не знайшла свого підтвердження в процесі судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
У ст. 1 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку” визначені терміни: житловий комплекс - єдиний комплекс нерухомого майна, що утворений земельною ділянкою в установлених межах, розміщеним на ній жилим багатоквартирним будинком або частиною разом із спорудами та інженерними мережами, які утворюють цілісний майновий комплекс; прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою для обслуговування багатоквартирного будинку. Як пояснили представники відповідача ОСОБА_3 міської ради та третьої особи - управління Держкомзему у м.Ромни, приватизація земельної ділянки мешканцями багатоквартирного будинку по вул.Калнишевського. 50 в м.Ромни не здійснювалась, тому чітко визначених меж прибудинкової території будинку № 50 по вул. Калнишевського в м.Ромни на місцевості немає, але на генеральному плані міста території будинків розмежовані пунктирною лінією, що підтвердила і спеціаліст МРБТІ. Згідно ст.5 Закону України “Про основи містобудування” одними з основних вимог до містобудівної діяльності є збереження традиційного характеру середовища населених пунктів, урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва». Представник міськради пояснила, що межі земельної ділянки ОСОБА_4 погоджені з сусідніми землекористувачами, тобто з володільцями гаражів, розташованих поруч.
Частина 2 статті 14 Конституції України встановлює, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно ст. 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для гаражного будівництва в межах норм, визначених Земельним Кодексом України.
Відповідно до статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної та комунальної власності для будівництва індивідуальних гаражів у розмірі не більше 0,01 га. ОСОБА_4 була виділена земельна ділянка розміром 0,0020 га, тобто в межах визначеної норми (а.с. 8, 11, 39).
Дані земельні ділянки надаються із земель громадської забудови. До яких, згідно ст. 38 ЗК України належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової громадської забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Використання земель громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населенного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, що передбачено ст. 39 ЗК України. У справі є висновок до проекту щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4, наданий Північно-Західним регіональним відділом охорони навколишнього природного середовища про те, що дана земельна ділянка відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови (а.с. 68 зв.), таке ж визначення міститься і у вихідній земельно-кадастровій інформації (а.с. 51).
У судовому засіданні також було встановлено, що земельна ділянка, виділена ОСОБА_4 для будівництва гаража знаходиться поміж будинками 50 та 52 по вул.Калнишевського в м.Ромнах, що підтвердили сторони і відповідає викопіюванню з генерального плану м.Ромни (а.с. 73 зв.), а також оглянутої у судовому засіданні інвентарної справи на домоволодіння № 50 по вул.Калнишевського в м.Ромни, з яких вбачається, що земельна ділянка, надана у власність ОСОБА_4, обведена на плані простим олівцем, знаходиться поміж пунктирними лініями територій будинків №№ 50 та 52 по вул.Калнишевського в м.Ромни. Це підтверджує також копія ситуаційного плану ( а.с. 12).
Частина 2 статті 118 Земельного кодексу України встановлює, що рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Відповідно до ч. 7 цієї ж статті, розробляється проект земельної ділянки.
Відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр.ОСОБА_4 для будівництва індивідуальних гаражів із земель державної власності в м.Ромни, вул.П.Калнишевського, 50, їй надана земельна ділянка площею 0.0020 га, межами якої є землі прибудинкових територій будинковолодінь № 50 та 52 (а.с. 11). При цьому не зазначається, що ділянка розташована в межах територій вищевказаних домоволодінь.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань забудови та іншого використання територій, вибору, вилучення (викупу) і надання земельних ділянок для містобудівних потреб приймаються в межах, визначених законом відповідно до містобудівної документації за погодженням з спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури, як вимагають положення ч. 4 ст. 3 Закону України «Про планування і забудову територій».
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 погоджено з відповідними органами та організаціями (а.с. 72). Крім того у висновку управління Держкомзему у місті Ромни зазначається, що земельна ділянка має лише правові обмеження – зміна цільового використання земель без проекту застрою (а.с. 67, 74), ніяких інших обмежень немає. Такіж обмеження вказані і у висновку відділу Містобудування та архітектури (а.с. 67 зв., 74 зв.), також у ньому вказано, що розташування земельної ділянки відповідає генеральному плану міста. Відповідне положення міститься також у пояснювальній записці (а.с. 71 зв.). Дані висновки ніхто зі сторін не оспорював.
При цьому враховуються положення ст.15, 16 ЦК України, ст.3, 4, 11 ЦПК України, відповідно до яких право обрання способу захисту належить позивачеві.
Ст.10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Однак у судовому засіданні позивач не надав доказів на підставу своїх вимог щодо скасування рішення ОСОБА_3 міської ради на підставі порушення при його прийнятті вимог ст. 42 ЗК України, а також надання у валсність земельної ділянки, на якій вже була зведена будівля, що належала на праві володіння іншій особі.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті.
На підставі рішення 54 сесії ОСОБА_3 міської ради Сумської області 5 скликання від 24.09.2010 року про надання ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0020 га останній видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 443015 від 10 березня 2011 року (а.с. 8).
Враховуючи ту обставину, що державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, а позивачем не надано достньо доказів незаконності вищевказаного рішення, тому у цій частині позовних вимог також слід відмовити.
Враховуючи вищевикладене, слід відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2
Відповідачка понесла витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката. Відповідно ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Судом встановлено, шо адвокатом ОСОБА_1 як представником відповідачки ОСОБА_4 по даній справі було витрачено 1 годину 51 хвилину часу (а.с. 90).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративнрих справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною,.. не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні…
Розмір мінімальної заробітної плати з 1 липня 2012 року становить 1102 грн., відповідно до ст. 13 Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік».
Таким чином, з позивачки на користь відповідачки слід стягнути витрати, понесені з наданням правової допомоги у сумі 815 грн. 65 коп. (1102 грн. х 40 % = 440 грн. 80 коп. за годину; 440. 80 грн.: 60 хвилин ? 7грн. 35 коп. за хвилину, (51 хвилина х 7 грн. 35 коп. + 440 грн. 80 коп. за годину = 374 грн. 85 коп. + 440 грн. 80 коп. = 815 грн. 65 коп.)). Також підлягає стягненню 1000 грн. за надання правової допомоги при підготуванні заперечення на позов (а.с. 54, 55). Загалом з позивачки на користь відповідачки слід стягнути 1815 грн. 65 коп. (1000 грн. + 815 грн. 65 коп.).
Керуючись ст. 14 Конституції України, ст.ст. 15, 16 21, 393 ЦК України, ст.ст. 19, 38-40, 42, 118, 121, 125, 126 ЗК України, ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. 1 Закону України “Про об”єднання співвласників багатоквартирного будинку”, ст.5 Закону України “Про основи містобудування”, ч. 4 ст. 3 ЗУ "Про планування і забудову територій", ст. 1 ЗУ "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративнрих справах", ст. 13 ЗУ "Про державний бюджет України на 2012 рік", ст. 3, 4, 10, 11, 60, 212, 88 ЦПК України,
В И Р І Ш И В :
Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1815 (одну тисячу вісімсот п'ятнадцять) грн. 65 коп. витрат на правову допомогу адвоката.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги до Роменського міськрайонного суду протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення рішення – протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: підпис…
Копія вірна:
СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО
МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ
ОСОБА_10