Справа №2-188/11

                                                                                2/2318/60/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.10.2012           Уманський міськрайонний суд Черкаської області

в складі: головуючого – судді                     Іванова А.А.

при секретарі                     Власовій Т.Ю.

з участю позивача                     ОСОБА_1

представника позивача                     ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Умань в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту, визнання права власності на спадкову квартиру,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту, визнання права власності на спадкову квартиру АДРЕСА_1.

          Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 24 листопада 2008 року помер її батько ОСОБА_6, за яким рахується квартира №80 в будинку по вул. Пушкіна №5 –а, м. Умань Черкаської області.

          Після смерті батька, позивач залишилась проживати у вище зазначеній квартирі, оскільки залишається там зареєстрованою. Вважає, що прийняла спадщину після смерті батька, оскільки весь час проживала з ним. Однак, коли звернулася до нотаріуса отримати свідоцтво про право на спадщину, їй було відмовлено у видачі даного свідоцтва, так як ОСОБА_6 А.А.03.11.2008 року заповів належну йому квартиру ОСОБА_5 та ОСОБА_3.

          Вважає, що в зв’язку з тим, що ОСОБА_6А на момент посвідчення заповіту 03 листопада 2008 року хворів, йому було призначено обезболюючі та психотропні медикаменти, тому він міг не розуміти значення своїх дій.

          В судовому засіданні позивач позов підтримала, просила його задовольнити й пояснила, що 24 листопада 2008 року помер її батько ОСОБА_6. 24 лютого 2009 року вона звернулася до Уманської Державної нотаріально контори з заявою про прийняття спадщини, але їй відмовили у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки покійний 03.11.2008 року склав заповіт на належну йому квартиру АДРЕСА_2 на відповідачів по справі, які являються її дочками. Так як батько з 15.10.2008 року і по день смерті знаходився в лікарні, його стан був важкий, у неї виникли сумніви щодо заповіту. Вона весь час була з батьком, доглядала його в лікарні, тому не впевнена, що це була його воля, крім того, відповідачі приховали від неї наявність заповіту. Також вважає, що в цьому був зацікавлений її колишній чоловік, вважає, що це була його ідея. Тому просить суд визнати недійсним заповіт від 03.11.2008 року, складений ОСОБА_6 та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_3.

          Представник позивача позов підтримала й просила його задовольнити з вище зазначених підстав.

          Відповідач ОСОБА_5 позов не визнала й пояснила, що не згідна з позовними вимогами ОСОБА_1, оскільки їх дідусь на момент складання заповіту був в адекватному стані, міг вільно мислити, говорити, йому було дуже погано лише останні три дні. Нотаріус, який посвідчував заповіт може підтвердити адекватний стан дідуся. Не погоджується з позовом, так як це була воля дідуся - щоб квартира залишилась їй із сестрою.

          Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала й пояснила, що вона з сестрою хоче, щоб воля дідуся була виконана.

Представник відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_4 позов не визнав й просив відмовити в його задоволенні й пояснив, що він 03 листопада 2008 року супроводжував ОСОБА_6 до нотаріуса, оскільки являється зятем ОСОБА_7 й батьком відповідачів та колишнім чоловіком позивача. З ОСОБА_7 були в добрих стосунках, постійно підтримували зв’язок, навіть після розлучення з його донькою, він возив його в лікарню, коли ОСОБА_6 захворів. За три тижні до 03 листопада 2008 року він привозив покупатися ОСОБА_7 в квартиру по вулиці Республіканській, в той час там була ОСОБА_1, при них всіх ОСОБА_7 сказав, що він хоче залишити квартиру по вулиці Пушкіна своїм онучкам. Після цього почався конфлікт і він злякався, після чого він повідомив, що хоче, щоб його відвезли до нотаріуса. ОСОБА_7 хотів скласти заповіт на квартиру по вулиці Пушкіна на своїх онучок, у нотаріуса він особисто ставив підписи й за все оплачував.

          Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що ОСОБА_6 проживав з ним по сусідству по вулиці Гагаріна, 42 в селі Родниківка Уманського району Черкаської області, а він проживає в селі вже на протязі 30 років. З ОСОБА_6 завжди був у хороших стосунках, часто допомагали один одному. Останні декілька років ОСОБА_6 жив тільки в селі. ОСОБА_9 знаходився в лікарні, то при зустрічах вони розмовляли, він жартував, лише скаржився, що його щось болить, він був при розумі в адекватному стані.

          Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила, що ОСОБА_6 вона добре знала, разом отримали квартири в будинку, між ними завжди були добрі відносини, він останнім часом проживав у селі Родниківка, але кожен тиждень приїжджав до доньки, яка прала його речі, готувала їжу, яку він потім з собою брав у село. ОСОБА_11 ніколи нічого не чула про заповіт.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснив, що в будинку по вулиці Пушкіна, 5а міста Умані він проживає з дня вселення в будинок з 1976 року. Добре знав покійного ОСОБА_6, проживали в одному під’їзді, перед хворобою ОСОБА_6А, з ним була розмова про те, що вразі, якщо з ним щось трапиться, то квартира залишиться його доньці.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснила, що у ОСОБА_7 з донькою були добрі стосунки, вона постійно доглядала його, так як він хворів останні роки свого життя. ОСОБА_7 говорив їй, що квартира та все інше – це все його доньки.

          Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснила, що працює в неврологічному відділенні Уманської міської лікарні, користуєся городом ОСОБА_1 в селі Родниківка Уманського району. Знала покійного ОСОБА_7, він проживав в селі Родниківка, допомагала йому по господарству, вразі необхідності. Перед смертю ОСОБА_7 бачила його в лікарні, він лежав в урологічному відділенні, допомагала його дочці доглядати його. ОСОБА_15 був різний: один день нормальний, іншого дня він міг говорити щось незрозуміле, одного разу виганяв їх з його донькою з палати, щось йому не догодили, чи не таку їжу принесли, чи хотіли переодіти, а він розсердився. Після цього навіть телефонували ОСОБА_4.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 пояснила, що працює молодшою медичною сестрою в неврологічному відділенні Уманської міської лікарні. ОСОБА_6 знала, так як вона проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, а він перейшов жити на дачу в село Родниківка Уманського району. За спадщину вони ніколи з ОСОБА_6 не говорили.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 пояснила, що ОСОБА_6 знала з березня 1976 року, були ОСОБА_7 в 2008 році жив в селі Родниківка, але постійно приїжджав на вихідні до доньки. ОСОБА_9 вони з покійним розмовляли за доньок, він їй при цьому говорив, що його ОСОБА_1 дуже добра людина і він їй все передасть, більше нікому.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 пояснила, що ОСОБА_7 знала з 1976 року з моменту заселення в будинок. Дружили сім’ями, жили в одному під’їзді. В квартирі по вулиці Пушкіна, 5а проживала донька ОСОБА_7 – ОСОБА_1, а він приїжджав до неї. Останнім часом ОСОБА_7 говорив, що він дуже хворий, але нікому нічого не переписує, бо є донька.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 пояснив, що ОСОБА_6 його дядько. Коли ОСОБА_6 лежав у лікарні в місті Умані, то він був у важкому стані. Свідок також пояснив, що намагався сприяти, щоб ОСОБА_1 вирішила даний спір зі своїми доньками шляхом домовленості між собою.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 пояснив, що був лікуючим лікарем ОСОБА_6, оскільки працює завідуючим урологічним відділенням Уманської міської лікарні. ОСОБА_6 поступив в урологічне відділення Уманської міської лікарні в стані середньої тяжкості, він був контактний, потім його стан став важкий. ОСОБА_7 був хворий на рак передміхурової залози, у нього була порушена ходьба, метастази пішли у кістки, але він орієнтувався в часі, був контактний, розумові здібності хворого були нормальні, хворий був трохи запальний через недосипання, недоїдання, болю та інтоксикації, ліки, які б погіршували розумові здібності, ОСОБА_7 не приймав. ОСОБА_11 отримував обезболюючі та заспокійливі препарати: анальгін, димедрол. Потім хворому були призначені наркотики, які обезболюють та викликають сонливість. Хворому вводили хімію, але вона теж не впливає на розумовий стан пацієнта. У ОСОБА_7 був постільний режим, але він потихеньку ходив, коли обезболювали. За ОСОБА_6 доглядали донька – ОСОБА_21 та зять – ОСОБА_22. Зять забирав хворого купатись, у хворого не було симптомів заторможеності, хворий ОСОБА_6 був контактний, адекватно відповідав на питання, не було такого, щоб він когось не впізнавав. Біль у хворого був постійний, міг лише змінюватись відповідно до положення тіла, часом менший, а часом сильніший. Хворий ОСОБА_6 ходив, хоча у нього був постільний режим. До нього по питанню посвідчення заповіту ОСОБА_7 не звертався, до лікарів звертаються хворі з цього питання, якщо немає рідні.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_23 пояснив, що працює завідуючим неврологічного відділення Уманської міської лікарні. Після огляду медичної карти №10623 стаціонарного хворого ОСОБА_6, свідок пояснив, що в даній карточці є його запис невролога від 22.10.2008 року, хворий ОСОБА_6 був у свідомості, у нього були скарги на болі в попереку на протязі двох місяців, з кожним днем йому ставало гірше. Було поставлено діагноз: вторинний полірадикулярний синдром, поліостеоартроз. Препарати, які виписав ОСОБА_6 не впливають на розумову діяльність людини, галюцинацій у хворого не було – згідно історії хвороби.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_24 пояснив, що працює лікарем-урологом Уманської міської поліклініки. Після огляду медичної картки №10623 стаціонарного хворого ОСОБА_6 пояснив, що він безпосередньо не лікував хворого ОСОБА_6, хворий поступив на лікування в урологічне відділення, його лікарем був ОСОБА_20, а він в той час був завідуючим відділенням. Хворого ОСОБА_6 знав, він до цього лікувався з хронічним пієлонефритом, аденомою простати, була підозра, що у хворого може бути онкологічне захворювання, тому йому порадили звернутись ще десь для діагностування його хвороби. Буває таке, що хворі покидають лікарню без дозволу, про це потім робиться запис в історії хвороби. На питання представника відповідача ОСОБА_4 свідок ОСОБА_24 пояснив, що не пам’ятає таких випадків, щоб ОСОБА_7 його не впізнавав, чи був неадекватним.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_25 пояснив, що працює лікарем-неврологом Уманської міської лікарні. Після огляду медичної картки №10623 стаціонарного хворого ОСОБА_6 пояснив, що він оглядав хворого ОСОБА_6, як лікар невропатолог. Відповідно до історії хвороби оглядав хворого ОСОБА_6 07.11.2008 року в урологічному відділенні лікарні. До цього він оглядався лікарем неврологом 22.10.2008 року. Свідок зазначив, що якби він проводив огляд хворого до 07.11.2008 року, то це було б відображено в історії хвороби, до 07.11.2008 року він не може охарактеризувати поведінку та стан хворого ОСОБА_6

Допитана в судовому засіданні ОСОБА_26 пояснила, що вона являється приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу й посвідчувала заповіт ОСОБА_6, якого привіз до неї його зять ОСОБА_4. Вони прийшли вдвох для посвідчення довіреності на розпорядження автомобілем для ОСОБА_4. Спочатку була розмова про довіреність, а потім ОСОБА_7 сказав, що він хоче скласти заповіт. Свідок запитала у нього про те, скільки у нього дітей, на що він відповів, що у нього одна донька. Тоді вона стала йому пояснювати, що донька і так є спадкоємцем за законом. ОСОБА_7 пояснив, що він хоче скласти заповіт не на доньку, а на онучок. ОСОБА_7 був категоричний, заповіт на онучок – це була його наполеглива воля. Ніяких відхилень у ОСОБА_7 не помітила.

Свідок повідомила суду, що знала, що ОСОБА_7 знаходився в лікарні. ОСОБА_4 пропонував їй поїхати в лікарню, зробити доручення, але вона відмовилася й казала, що якщо ОСОБА_6 може, то хай приходить, а якщо не може, то в лікарні може посвідчити документ ОСОБА_7 прочитав заповіт вголос, написав про це та підписав заповіт.

          Дослідивши матеріали справи, перевіривши докази позивача, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає до задоволення.

          Відповідно до п.1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

          Відповідно до п.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ухвали суду від 30 травня 2011 року, по даній цивільній справі за клопотанням позивача ОСОБА_1, було призначено судово-психіатричну (посмертну) експертизу й проведення експертизи було доручено експертам Черкаської обласної психіатричної лікарні, яка знаходиться по вул. Павлова, 46 м. Сміла Черкаської області.

Відповідно до листа за підписом голови АСПЕ головного лікаря КЗ «ЧОПЛ» ОСОБА_27, комісія прийшла до висновку про неможливість вирішення експертних питань, викладених в ухвалі від 30.05.2011 року. Вирішення питання про здатність ОСОБА_6 розуміти значення своїх дій та керувати ними на 03.11.08 року, можливе за умови доповнення, розширення та конкретизації показів вже допитаних сусідів, показів нотаріуса, невропатолога, супроводжуючої особи, надання медичної документації у придатному для дослідження вигляді, оскільки надана історія хвороби не може бути досліджена в належному обсязі через нечитабельність більшості записів лікарів (лікуючого лікаря, невропатолога) (п.4 листа).

З огляду на те, що в ході подальшого розгляду справи, ніяких суттєвих змін в показах свідків, лікарів, нотаріуса не відбулося й з огляду на те, що історія хвороби ОСОБА_6 не змінилася (не переписувалася іншим методом), читабельність історії хвороби не змінилася, тому відповідно до ухвали суду від 04.11.2011 року було призначено по даній справі судово-психіатричну (посмертну) експертизу. Проведення експертизи було доручено експертам Київського науково-дослідного інститут судових експертиз.

В зв’язку з тим, що позивач по справі відмовилася здійснювати оплату проведення експертизи й подала заяву про витребування справи з експертної установи - дану справу було судом витребувано.

Відповідно до ст. 145 ЦПК України, призначення експертизи є обов’язковим у разі, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Відповідно до п.1 ст. 146 ЦПК України, у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі,якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

          На підставі викладеного, керуючись п.1 ст. 146 ЦПК України, з огляду на покази свідків, а саме: ОСОБА_24,ОСОБА_25, ОСОБА_23,ОСОБА_20, які здійснювали медичне обстеження ОСОБА_6 й в судовому засіданні підтвердили той факт, що ОСОБА_6 станом на 03 листопада 2008 року, чітко розумів значення своїх дій, керував ними, розумових відхилень не мав, а також з урахуванням показів свідка ОСОБА_26, яка будучи приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу й посвідчувала заповіт ОСОБА_6А, не виявила будь-якихось розумових відхилень останнього, суд відмовляє у визнанні факту перебування ОСОБА_6 03 листопада 2008 року при складанні ним заповіту на користь своїх онуків, у такому стані, що унеможливлював би його розуміти значення своїх дій та керувати ними.

          Керуючись ст. ст. 10,11,208,209,212-215,218 ЦПК України, ст. ст. 11,16,202,203,1233,1234,1235, 1257 ЦК України, суд –

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту, визнання права власності на спадкову квартиру – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області про що протягом десяти днів з дня його проголошення може бути подано апеляційну скаргу.

.

Суддя: А.А. Іванов