УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0190/4126/2012Головуючий суду першої інстанції:Абзатова Г.Г.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Павловська І. Г.
"03" жовтня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіПавловської І.Г.,
СуддівДралла І.Г. , Ісаєва Г.А.,
При секретаріТаранець О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на будинок та земельну ділянку, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Євпаторійського міського суду АР Крим вiд 18 квітня 2012року,
в с т а н о в и л а:
15.03.12 ОСОБА_6 звернулась до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_7 про визнання права власності на будинок та земельну ділянку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у 2003 році ОСОБА_7 за договором купівлі продажу, який не був посвідчений нотаріально продав позивачці недобудований житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, готовність якого на той час складала 75%.
23.02.07 рішенням Євпаторійської міської Ради у власність ОСОБА_6 було передано земельну ділянку площею 600кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва ї обслуговування житлового будинку, та 06.10.07 виданий державний акт.
Рішенням Євпаторійського міського суду від 08.02.05, яке на той час залишено без змін після апеляційного перегляду 01.08.05, проста письмова угода була визнана дійсною, та 04.11.05 за позивачкою було зареєстровано право власності на недобудований житловий будинок за вказаною адресою у Єдиному державному реєстрі прав власності КРП БРТІ м. Євпаторія, та державна реєстрація права власності до теперішнього часу не скасована. На час розгляду справи вона добудувала спірний будинок, який на її думку не є самочинною будовою, та використовує для мешкання своєї родини. На підставі частини 2 статті 331, частини 1 статті 377, статті 392 Цивільного кодексу України (далі ЦК), статей 120, 152, 158 Земельного кодексу України (далі ЗК) просить визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 600кв.м. та будинок за адресою АДРЕСА_1.
Рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим вiд 18 квітня 2012року у задоволенню позову відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 1 000 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не повно з'ясовані всі обставини , що мають значення для справи та зроблені висновки, що не відповідають обставинам справи.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності та безпідставності позовних вимог, зазначаючи, що звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво повинно мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів, і вважає, що суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, наданим сторонами, кожному окремо та в їх сукупності, правильно встановив спірні правовідносини та закон, який їх регулює, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
При апеляційному перегляді встановлено, та не заперечується сторонами, що будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 є самочинним, оскільки він збудований хоча ї на земельній ділянці, що була відведена особі, яка здійснює будівництво, однак без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, належно затвердженого проекту.
Судом першої інстанції вірно застосовані до спірних правовідносин положення матеріального закону щодо режиму самочинного будівництва та його наслідків.
Згідно пункту 8 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.12 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» (далі Пленум) при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону № 2780-XII спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.
За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 3 ЦПК України. У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об'єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.
Пунктом 12 Пленуму також встановлено, що вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.
З матеріалів справи вбачається, що порушене питання щодо будівництва спірного будинку не було предметом розгляду компетентного державного органу.
Виходячи з аналізу наведених норм закону, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правильно зроблений висновок про те, що особа має право на захист свого порушеного права лише у випадку реального його порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому відповідачем у справі має бути особа, яка реально порушує чи створює реальну небезпеку порушення прав позивача. Проте судом правильно встановлено, що на час розгляду справи право власності ОСОБА_6 на будинок та земельну ділянку зареєстроване, пред'явлення позову про визнання права власності до ОСОБА_7 є безпідставним, оскільки він не є компетентним органом, який приймає рішення з приводу питань які є предметом спору.
Крім того, доказів спору між позивачкою та компетентним органом, який має право приймати рішення про прийняття або відмову у прийнятті забудови до експлуатації, суду не надано.
Щодо вимог в частині визнання права власності на земельну ділянку, то на думку колегії суддів, судом першої інстанції вірно встановлена безпідставність цих вимог, оскільки це право вже зареєстроване за позивачем, а тому не підлягає судовому захисту.
Таким чином висновок суду першої про недоведеність та безпідставність позовних вимог позивача є законними і обґрунтованими, зробленими з урахуванням фактичних обставин справи та на підставі правильного застосування норм матеріального та процесуального закону.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, то судова колегія вважає, що стягнення з позивачки витрат на правову допомогу у розмірі 1000грн. відповідає вимогам статті 88 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, не є такими, що дають підстави вважати про неповне дослідження обставин справі, та їх неправильну оцінку.
З урахуванням наведеного, керуючись статтями 303, 304, 308, 313-315, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
у х в а л и л а:
апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Євпаторійського міського суду АР Крим вiд 18 квітня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді: