ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 

25 червня 2008 р.

№ 2-489/07

 

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого

Подоляк О.А.

 

суддів :

Барицької Т.Л.,  Грека Б.М.,

 

розглянувши касаційну скаргу

ОСОБА_1

 

на постанову

від 12.02.2008 р. Київського апеляційного господарського суду

 

у справі

№ 2-489/07

 

за позовом

ОСОБА_1

 

до	ОСОБА_2; ОСОБА_3; ОСОБА_4

 

третя особа без самостійних вимог

ОСОБА_5

 

про	визнання правочинів недійсними

 

за участю представників:

 

від позивача

-  ОСОБА_6

 

від відповідача-1

-  не з'явились

 

від відповідача-2-  ОСОБА_7

 

від відповідача-3-  не з'явились

 

від третьої особи

-  не з'явились

в судовому засіданні 25.06.2008 р. у зв'язку із зміною складу

колегії суддів розгляд справи розпочинався заново

 

В С Т А Н О В И В:

 

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 14.11.2007 р. (суддя Штогун С.Г.) позов задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу 49,33 % частки вкладу статутного капіталу ТОВ "Перша інвестиційна спілка" від 23.02.2007 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнано недійсним договір купівлі-продажу 5 % частки вкладу статутного капіталу ТОВ "Перша інвестиційна спілка" від 23.02.2007 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4; визнано недійсним договір купівлі-продажу 5 % частки вкладу статутного капіталу ТОВ "Перша інвестиційна спілка" від 25.05.2007 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4

 

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2008 р. (судді: Смірнова Л.Г., Алданова С.О., Коротун О.М.) рішення Острозького районного суду Рівненської області від 14.11.2007 р. скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, ОСОБА_1 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 20.11.2006 р. укладено договір дарування, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за № 4547, відповідно до умов якого ОСОБА_8 передав у власність ОСОБА_2 належний йому вклад -18 % у статутному капіталі TOB "Перша інвестиційна спілка". На момент укладення договору дарування розмір частки ОСОБА_8 становив 9000 грн., а загальний розмір статутного капіталу TOB "Перша інвестиційна спілка" становив 50000 грн.

В подальшому, ОСОБА_2 було внесено в статутний капітал TOB "Перша інвестиційна спілка" 5000000 грн., що підтверджується відповідними меморіальними ордерами. Після внесення грошових коштів, належна відповідачу-1 доля у статутному капіталі TOB "Перша інвестиційна спілка" становила 99,19 %.

Відповідно до протоколу № 6 загальних зборів учасників TOB "Перша інвестиційна спілка" від 23.02.2007 р., рішенням загальних зборів товариства було затверджено угоду купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному фонді товариства (49,33 %), укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та угоду купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному фонді товариства (5%), укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Рішенням загальних зборів товариства, які відбулися 25.05.2007 р., було також затверджено угоду купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному фонді товариства (5 %), укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (протокол № 7 від 25.05.2007 р.).

Відповідно до заяви ОСОБА_2, яка посвідчена 23.02.2007 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстром № 774, відповідач-1 свою частку у статутному фонді товариства у розмірі 49,33 % продав (відступив) відповідачеві-2, а частку у розмірі 5 % продав (відступив) відповідачеві-3, при чому будь-яких фінансових та майнових претензій до TOB "Перша інвестиційна спілка" та його учасників не мав. Згідно заяви ОСОБА_2, яка посвідчена 25.05.2007 р. державним нотаріусом 4-ої Київської державної нотаріальної контори за реєстром № 2-4510, відповідач-1 передав (відступив) відповідачеві-3 свою частку у статутному фонді товариства у розмірі 5 %.

Як досліджено судами, у зв'язку із вчиненням вищезазначених правочинів було внесено зміни до статуту TOB "Перша інвестиційна спілка". Відповідно до пункту 8 статуту частка відповідача-1 у статутному фонді TOB "Перша інвестиційна спілка" становила 2012318,40 грн. (39,84 %), частка відповідача-2 становила 2525500 грн. (50 %), частка відповідача-3 становила 510151 грн. (10,1%).

Викладене свідчить про фактичне виконання відповідачами умов правочинів купівлі-продажу (відступлення) відповідачем-1 своєї частки у статутному фонді товариства у розмірі 49,33 % відповідачеві-2, а частки у розмірі 10 % -відповідачеві-3, та відсутність будь-яких фінансових та майнових претензій відповідача-1 до товариства та його учасників.

В обґрунтування пред'явлених вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що у зв'язку із відчуженням ОСОБА_2 своєї частки у статутному фонді TOB "Перша інвестиційна спілка" було порушено права позивача, як співвласника спільної власності.

Приймаючи  рішення  про  задоволення  позову  суд  першої  інстанції  виходив  з  того, що  оспорювані договори укладено без згоди позивача, що суперечить положенням Сімейного кодексу України, оскільки відчужено акції, що були спільною сумісною власністю позивача та відповідача-1 (подружжя).

Апеляційний господарський суд правомірно не погодився з помилковими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції на момент виникнення спірних відносин) учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.

Згідно положень ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції Закону України від 27.04.2007 р. № 997-V) учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Як встановлено апеляційним господарським судом, згідно підпункту 5.1.12 пункту 5 статуту TOB "Перша інвестиційна спілка" (в редакції станом на 23.02.2007 р.) учасник товариства може за згодою решти учасників відступити (подарувати, обміняти) свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а також третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді (статутному капіталі) товариства.

Відповідно до підпункту 6.6 пункту 6 статуту TOB "Перша інвестиційна спілка" (в редакції станом на 25.05.2007 р.) учасник має право відчуження своєї частки за умови повного внесення своєї частки до статутного фонду. При відчуженні частки учасником переважне право на придбання цієї частки мають інші учасники.

Апеляційний господарський суд підставно врахував положення ст. ст. 203, 206, 215, 218 ЦК України, а також мотивовано прийняв до уваги фактичне виконання відповідачами умов правочинів купівлі-продажу (відступлення) часток у статутному капіталі товариства, відсутність будь-яких фінансових та майнових претензій відповідача-1 до товариства та його учасників, та дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для визнання правочинів недійсними.

При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав на помилкове застосування до спірних відносин сторін норм ст. 89 ЦК України, ст. 83 ГК України, ст. ст. 17, 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Також, апеляційний суд мотивовано не погодився із висновком суду першої інстанції щодо порушення відповідачами при вчиненні оспорюваних правочинів вимог ст. 65 CK України та ст. 369 ЦК України.

В силу положень ст. 79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Одним із видів господарських товариств є товариство з обмеженою відповідальністю, створення, діяльність та права учасників якого визначені Законом України "Про господарські товариства" та главою 9 ГК України.

Згідно ст. 115 ЦК України, ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Статтею 13 Закону України "Про господарські товариства" визначений перелік видів вкладів учасників та засновників господарського товариства. Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. Внесок, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді.

Таким чином, внески засновників товариства, які є одним із джерел формування майна останнього, включаються до статутного капіталу товариства як вклад, є часткою учасника в ньому та стають власністю товариства. Засновник, у свою чергу, з моменту вчинення зазначених дій набуває корпоративних прав, які включають в себе: право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; право вийти в установленому порядку з товариства; право одержувати інформацію про діяльність товариства; інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Із викладеного вбачається, що вклад, внесений до статутного капіталу товариства, відповідно до вимог законодавства, є власністю товариства, а учасник товариства отримав корпоративні права, пропорційно своєму внеску.

Право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи із положень ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство, вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Слід зазначити, що якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, не позбавлений права на поділ одержаних доходів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів осіб. Таким чином, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оскарження прав особи, яка звернулася до суду з позовом, а також наявність спору між сторонами - конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, і, відповідно ухвалити рішення про захист порушеного права або відмову позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При вирішенні спорів, що виникають з корпоративних відносин, суд повинен з'ясувати чи були порушені корпоративні права позивача внаслідок недотримання товариством норм законодавства або вимог установчих документів (аналогічна позиція закріплена у пункті 2.2 рекомендації президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин").

Оскільки частка відповідача-1 у статутному фонді товариства не є спільною сумісною власністю подружжя, а в силу ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", ст. 115 ЦК України є власністю товариства, а також враховуючи, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом відповідача-1, твердження позивача про порушення його права при вчиненні відповідачами оспорюваних правочинів щодо відступлення частки у статутному фонді товариства підставно не прийняті до уваги апеляційним господарським судом.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як зазначено у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р. "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" згадана норма застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків. Виходячи з цього, позивач під час судового розгляду мав довести, що спірні правочини вчинені всупереч встановленому законом порядку відчуження майна, що є спільною власністю подружжя. Між тим, як правомірно вказано апеляційним господарським судом, матеріали справи про це не свідчать.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р. угода може бути визнана недійсною лише за умовою встановлення судом обставин, з якими закон пов'язує недійсність угоди.

Висновки апеляційного господарського суду про недоведеність порушення прав та інтересів позивача, а також про відсутність правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам  справи,  нормам  матеріального  і  процесуального  права,  є  законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Враховуючи набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" від 15.12.2006 р. № 483-V колегія суддів не приймає до уваги посилання оскаржувача на порушення правил підсудності.

Предметом оспорюваних правочинів є відчуження корпоративних прав. Правовим наслідком визнання правочинів недійсними є повернення сторін в первісний стан, що призводить до позбавлення покупців права власності на об'єкт корпоративних прав (акції) і повернення його у власність продавця. Тобто, спірні відносини безпосередньо пов'язані з припиненням корпоративних прав і виникненням таких прав у відповідача-1.

Відповідно до ч. 3 ст. 167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Відповідно до п. 1 ст. 111⁹ ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111⁵ ГПК України та частин 1, 2 статті 111⁷ ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111⁷ ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи. Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

 

Керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ ГПК України, суд

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2008 р. у справі № 2-489/07 залишити без змін.

 

Головуючий, суддя                                                                      О. Подоляк

 

 

С у д д і                                                                                           Т. Барицька

 

 

                                                                                                        Б. Грек