УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Від "04" липня 2008 р. Справа № 3/406
Господарський суд Житомирської області у складі:
Головуючого судді
судді Машевської О.П.
судді
за участю представників сторін
від позивача не з'явився
від відповідача не з'явився
Розглянув справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Лукойл-Одеський нафтопереробнийзавод" (м. Одеса)
до Відкритого акціонерного товариства "Коростенський завод хімічного машинобудування "Хіммаш" (м.Коростень)
про стягнення 32 538 грн. штрафу та 3 120,08 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами
ВАТ "Лукойл-Одеський нафтопереробний завод" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення штрафу у розмірі 32 538, 00 грн. та відсотків за користування чужими коштами у розмірі 3 120, 08 грн. за порушення відповідачем ВАТ "Коростенський завод хімічного машинобудування" зобов'язань за Договором № 07/35 на поставку нової продукції від 13.02.2007 року щодо своєчасної поставки товару, визначеного у Додатковій угоді № 1 до договору. В обгрунтування правомірності позовних вимог, позивач посилається на п. п.7.4 та 7.5 Договору та ст.ст. 526, 536, 550, 610, 611, 663, 693 ЦК України та ст.ст. 193 265 ГК України.
Відповідач у відзиві на позов погоджується з позовною вимогою про стягнення штрафу у розмірі 32 538,00 грн., однак вважає безпідставною вимогу про стягнення відсотків за користування чужими коштами у розмірі 3 120, 08 грн. виходячи зі змісту п.7.5 Договору.
Позивач у відповідь на заперечення відповідача наполягає на обгрунтованості вимоги про стягнення відсотків за користування чужими коштами, оскільки стягнення останніх обумовлено законом та не може залежати від змісту умови договору. Окрім того, вважає, що сторонами у п.7.5 договору узгоджено розмір зазначених відсотків.
Представники сторін у судове засідання не з'явились, однак їх неявка не перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні за наявними у матеріалах справи доказами.
Враховуючи вище викладене, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
13.02.2007 року між позивачем (надалі - Покупець) та відповідачем (надалі - Постачальник) укладено Договір № 07/35 на поставку нової продукції (далі по тексту - Договір).
Предметом поставки є продукція виробничо-технічного призначення, асортимент та кількість якої визначаються у специфікаціях до цього Договору та є його невід'ємною частиною .
У п. 2 Договору сторони обумовили, що строк та умови поставки товару, а також ціну та мету його придбання сторони визначають у Додатковій угоді до цього Договору.
Щодо оплати товару, то за умовами п.п.32.1 та 3.2.2 Договору позивач зобов'язався протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання сторонами Додаткової угоди перерахувати на розрахунковий рахунок відповідача аванс у розмірі 25% від суми, зазначеної у Додатковій угоді, а також протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної перерахувати залишок суми за поставлений товар (а.с. 10).
Згідно п.3.3 Договору моментом виконання позивачем своїх грошових зобов'язань за цим Договором визначено момент списання коштів з його розрахункового рахунку.
У розділі 7 цього Договору сторони обумовили відносини відповідальності за порушення договірних зобов'язань.
Згідно п.7.1 сторони домовились, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених Договором, сторони несуть майнову відповідальність, передбачену як Договором, так і чинним законодавством України.
За умовами пункту 7.4 Договору, за непоставку чи несвоєчасну поставку товару позивачу, відповідач зобов'язався заплатити штраф в розмірі 5% вартості непоставленого ( недопоставленого) товару.
Окрім того, у разі, якщо прострочка поставки товару складає більш ніж 30 календарних днів позивач вправі відмовитися від прийняття товару та розірвати Договір (Додаткову угоду), про що у письмовій формі повідомити відповідача.
В такому випадку, відповідач зобов'язаний повернути позивачу попередню оплату протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання повідомлення про розірвання Договору (Додаткової угоди) та в цей самий строк заплатити позивачу штраф згідно п.7.4 Договору та відсотки за користування чужими грошовими коштами із розрахунку 20% річних від суми перерахованого авансу з моменту отримання авансу та до дати його повернення позивачу (п.7.5).
На виконання п.2 Договору сторони уклали Додаткову угоду № 1 від 13.02.2007 року.
У пункті 1.2 Додаткової угоди сторони домовились, що загальна вартість товару складає 650 760, 00 грн., з врахуванням 108 460,00 грн. податку на додану вартість.
Строк поставки товару визначено в 60 календарних днях, перебіг якого починається з моменту перерахування позивачем на розрахунковий рахунок відповідача авансу у розмірі згідно п.3.2.1 Договору (25% ) (п. 1.3 Додаткової угоди).
Однак 24.04.2007 року сторони укладають Додаткову угоду № 2 , відповідно до якої викладають пункт 1.3 Додаткової угоди № 1 від 13.02.2007 року в новій редакції , а саме збільшують строк поставки товару до 90 календарних днів. В решті умови Додаткової угоди № 1 залишено без змін.(а.с. 16).
Виконання позивачем зобов'язання щодо перерахування відповідачу авансу у розмірі 25% від вартості товару у розмірі 162 690,00 грн. підтверджено платіжним дорученням № 288 від 22.02.2007 року, проведеним банком того ж дня.
Таким чином, позивачем виконано умови п. 3.2.1 Договору щодо перерахування авансу потягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання Додаткової угоди № 1 від 13.02.2007 року (а.с. 17).
Виконання зобов'язання відповідачем щодо поставки товару за Договором на суму 650 760, 00 грн. відбулося 27.06.2007 року, про що свідчить товарно - транспортна накладна від 27.06.2007 року № 894036/130 та не заперечується сторонами спору (а.с. 18).
Оскільки поставка товару відбулася з прострочкою, позивачем до звернення з позовом було пред'явлено відповідачу претензію № 8-07/3748 від 07.08.2007 року з вимогою сплатити штраф відповідно до п.7.4 Договору у розмірі 5% вартості непоставленого товару, а саме 32 538,00 грн. При цьому, як свідчить зміст претензії, позивачем визначено 24.05.2007 року останнім днем строку виконання відповідачем зобов'язання щодо поставки товару (а.с. 20).
У відповіді на претензію № 50-5390 від 28.08.07 року, відповідачем визнається факт порушення строку поставки товару, який закінчився 24.05.2007 року (а.с. 21).
Наведене свідчить, що сторони спору дійшли одностайної згоди, що перебіг строку поставки товару, визначеного календарними днями ( 90), розпочався з 23.02.2007 року, тобто з наступного дня після перерахування позивачем авансу у розмірі 25%. У зв'язку з цим, господарським судом не приймається до уваги посилання у позовній заяві на 23.05.2007 року, як останній день строку виконання зобов'язання щодо поставки, виходячи зі змісту ст. 253 ЦК України.
Оскільки, як вже було зазначено, поставка товару відбулася 27.06.2007 року, а отже, з прострочкою, що доводить факт порушення відповідачем зобов'язання (п. 1 Додаткової угоди № 2 від 24.04.2007 року), вимога позивача про стягнення штрафу у розмірі 5% на суму 32 538,00 грн. є обгрунтованою , виходячи як з умов п.7.4 Договору, так і вимог ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України щодо належного виконання зобов'язання.
Належно виконаним зобов'язанням слід вважати його виконання у належному місці та строк.
За умовами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки строк поставки товару є його істотною умовою, а відтак, порушення цієї умови є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами, зокрема, Цивільним кодексом України, або договором.
За даними спірними відносинами позивачем застосовано договірні умови щодо відповідальності за порушення зобов'язання ( сплата штрафу відповідно до п.7.4 Договору).
У відзиві на позов відповідач визнає обгрунтованість вимоги про стягнення штрафу на суму 32 538,00 грн. З врахуванням вище викладеного та вимог ч.5 ст.78 ГПК України, господарський суд прийшов до висновку задовольнити вимогу позивача про стягнення штрафу у заявленому розмірі.
Окрім матеріально - правової вимоги про стягнення суми штрафу, позивачем заявлено вимогу стягнути з відповідача відсотки за користування чужими коштами, як відповідно до п.7.5 Договору, так і відповідно до ст.ст. 6, 536, 693 Цивільного кодексу України.
Обгрунтованість заявленої вимоги доводиться позивачем обов'язковістю сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами юридичними особами, при цьому, відповідно до статті 6 ЦК України, сторони не відступили від актів цивільного законодавства та не врегульовували на власний розсуд відносини, що врегульовані ст. 693 ЦК України , на відміну від розміру цих відсотків , який визначено сторонами в договірному порядку.
Відповідач не погоджується з вимогою позивача сплатити відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 20% від суми перерахованого авансу , що складає 3 120,08 грн., оскільки для їх стягнення не настали умови, визначені у п.7.5 Договору, оскільки позивач не відмовився від прийняття товару, не розірвав Договір і не вимагав повернення попередньої оплати, а навпаки, отримав даний товар.
Дослідивши матеріали справи, надавши їм правову оцінку, в тому числі, письмовим обгрунтуванням позовних вимог та заперечень на них, господарський суд прийшов до висновку, що вимога позивача про стягнення відсотків за користування чужими коштами підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом ст. ст.6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов інакше, ніж передбачено актами цивільного законодавства, однак вони не можуть відступити від їх положень, якщо:
- в цих актах прямо вказано про це. ;
- обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту;
- обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає із суті відносин між сторонами.
Як свідчить зміст укладеного між сторонами Договору, останній є договором поставки. Згідно ч.6 ст. 265 ГК до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Оскільки, як ст. 265 ГК України, так і ст. 712 ЦК України не визначають умов виконання покупцем зобов'язання з оплати товару, застосуванню підлягають відповідні норми Цивільного кодексу, що регулюють купівлю-продаж.
У статті 693 ЦК України визначено умови здійснення покупцем попередньої оплати товару, а також наслідки невиконання ним цього зобов'язання у строк, визначений договором або законом (ст.530 ЦК України). Оскільки договір купівлі - продажу є двосторонньо зобов'язуючим, тому зазначена стаття передбачає правові наслідки невиконання обов'язку щодо передачі товару і для продавця, за який він одержав попередню оплату.
Таким чином, якщо покупець порушив строк виконання зобов'язання щодо оплати товару, продавець вправі зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі ( ст. 538ЦК). Разом з тим, якщо покупець, отримавши від покупця попередню оплату, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплачених товарів або повернення суми попередньої оплати.
Право покупця на пред'явлення до продавця вище зазначених альтернативних вимог не може бути обмежене у договорі, оскільки ч. 2 ст.693 ЦК України не є диспозитивною нормою. За загальним правилом , одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, виходячи з обов'язковості договору для сторін (ст. 629 ЦК України). Однак законом можуть бути встановлені випадки односторонньої відмови від виконання зобов'язання (ст. 615 ЦК України). Зокрема, як зазначено у статті 612 ЦК України, кредитор праві відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, якщо виконання відбулося з простроченням та втратило інтерес для нього. Наявність таких обставин зумовлює вибір покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати та, у разі наявності, відшкодування збитків.
У частині 3 статті 693 ЦК України йдеться про те, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК від дня, коли товар мав бути переданий , до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Таким чином, нарахування процентів на суму попередньої оплати здійснюється як у випадку пред'явлення покупцем вимоги про передання оплачених товарів, так і про повернення суми попередньої оплати. Законом лише дозволено сторонам в договірному порядку змінити момент початку перебігу строку для їх нарахування ( не від дня, коли товар мав бути переданий, а від дня одержання попередньої оплати від покупця).
У зв'язку з вище викладеним, господарський суд не приймає до уваги заперечення відповідача про те, оскільки позивач не відмовився від прийняття товару, не розірвав договір і не вимагав повернення попередньої оплати як зазначено у п.7.5 Договору, відповідач не зобов'язаний сплатити йому проценти за користування чужими грошовими коштами. Господарський суд звертає увагу відповідача на ту обставину, що не використання позивачем такого права є свідченням того, що незважаючи на допущену прострочку виконання зобов' язання більш як на 30 календарних днів після закінчення 90 договірних календарних днів, останнє не втратило для позивача інтерес. Більше того, прострочка у виконанні зобов'язання могла заподіяти позивачу збитки, відшкодування яких відповідачем обумовлено у п. 7.3 Договору.
Окрім того, відповідачем не доведено допустимість відступу у договорі від імперативних норм статті 693 ЦК України щодо обов'язку продавця сплатити покупцю проценти за користування чужими грошовими коштами, у разі, коли останній вимагає передання оплаченого товару, так само, як і правомірність користування цими коштами безоплатно після закінчення договірного строку виконання зобов'язання з поставки.
Як свідчить зміст Договору, сторони у п.7.5 врегулювали свої відносини лише щодо випадку відмови позивача від приймання товару, що безумовно тягло б за собою повернення йому суми попередньої оплати та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами у визначеному сторонами розмірі (20% річних) та з визначеного моменту ( з дня отримання авансу та до дати його повернення покупцю). Як вже було зазначено, стаття 693 ЦК України допускає договірну зміну дати початку строку для нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, а стаття 536 ЦК України - договірне визначення їх розміру.
У зв'язку з цим, господарський суд погоджується з позицією позивача про те, що сторони не відступали від положень статті 693 ЦК України, визначаючи умови п.7.5 Договору.
Однак до даних спірних відносин пункт 7.5 Договору застосуванню не підлягає у повному обсязі, в тому числі, в частині використання розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, який визначено саме для випадку відмови покупця від прийняття товару.
У пункті 7.1 Договору сторони передбачили, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим Договором, вони несуть майнову відповідальність передбачену також чинним законодавством України.
Наведене свідчить, що сторони не обмежили свою відповідальність за порушення зобов'язань лише договором.
Таким чином, згідно ч.3 статті 693 ЦК України, продавець , відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити покупцю проценти за користування його коштами в сумі попередньої оплати від дня, коли товар мав бути переданий до дня фактичного передання товару покупцеві.
У статті 536 Цивільного кодексу України, до якої відсилає стаття 693 цього Кодексу, зазначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Виняток з цього правила встановлено лише для фізичних осіб, тому для суб'єктів господарювання зазначена вимога є імперативною.
В диспозитивному порядку сторонам дозволено лише визначити їх розмір (ч.2 статті 536 ЦК України).
Додатково господарський суд вважає за необхідне зазначити, що включення процентів, передбачених ст.536 ЦК України до глави 46 "Виконання зобов'язання" свідчить про те, що вони не належать ні до пені (ст.549 ЦК України гл. 49 "Забезпечення виконання зобов'язань), ні до процентів як виду цивільно - правової відповідальності (ст.625 ЦК України, гл. 51 "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання), оскільки вони є платою за користування чужими грошовими коштами, на суму якої збільшується сума основного грошового боргу.
Відповідно нарахування таких процентів за загальним правилом не залежить від вини боржника, наявності будь-яких порушень, за винятком стягнення процентів відповідно до ст.ст. 693 та 694 ЦК України.
Для розуміння правової природи процентів згідно зі ст. 536 ЦК України необхідно виходити з поняття комерційного кредиту. Так за змістом статті 1057 ЦК України аванс, попередня оплата, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг є комерційним кредитуванням однієї сторони договору іншою.
Отже, комерційний кредит виникає, зокрема, коли існує певний розрив у часі між моментом передавання товару (виконання робіт, надання послуг) і розрахунками за них, та є похідним від головного зобов'язання за основним договором ( купівлею- продажем, поставкою, підрядом тощо) і , по суті, однією з умов його виконання.
До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054-1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання.
Як вже встановлено господарським судом, між сторонами укладено Договір поставки. Стаття 265 ГК та стаття 712 ЦК України, що регулюють відносини поставки не передбачають обмежень на застосування до таких відносин ст. 1054-1056 ЦК України. Не передбачають таких обмежень відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу, які підлягають субсидіарному застосуванню при відносинах поставки.
Статті 1054-1056 Цивільного кодексу України регулюють відносини з надання кредиту банками або іншими фінансовими установами. Разом з тим, відповідно до ч.2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави.
У параграфі 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" місяться норми, що регулюють відносини позики, які можуть виникати між будь-якими юридичними особами, незалежно від правового статусу позикодавця.
Сукупний аналіз вище наведених норм свідчить, що відносини з комерційного кредитування ( авансування, попередня оплата, відстрочка та розстрочка платежу ) є подібними до відносин, що виникають внаслідок укладення договору позики. Відмінність їх полягає у тому, що комерційне кредитування є умовою виконання основного зобов'язання та знаходить своє регулювання в основному договорі, тоді як позика є самостійним видом договірних правовідносин.
За умовами статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
Оскільки сторонами у Договорі не визначено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами (сумою попередньої оплати) у випадку прийняття покупцем товару, поставленого з прострочкою, застосуванню підлягає законодавчо встановлений їх розмір, визначений у статті 1048 ЦК України. При цьому, господарський суд виходить зі змісту статті 8 ЦК України про застосування аналогії закону до подібних за змістом цивільних відносин (комерційного кредиту та позики), оскільки комерційний кредит (попередня оплата) є складовою умовою виконання зобов'язання відповідачем з поставки товару згідно Договору.
Згідно Додаткової угоди № 2 від 24.04.2007 року останнім днем строку поставки було 24.05.2007 року, фактична поставка відбулася 27.06.2007 року, відповідно, прострочка складає 34 календарних дня.
Господарським судом здійснено розрахунок процентів за користування чужими коштами , виходячи з облікової ставки НБУ:
- 162 690,00 грн. ( сума попередньої оплати) х 8,5%:365 днів х 7 днів ( з 25.05.2007 року по 31.05.2007 року) = 265,20 грн.;
- 162 690, 00 грн. (сума попередньої оплати) х 8%:365 днів х 27 днів ( з 01.06.2007 року по 27.06.2007 року) = 962,76 грн. Загалом на суму 1 227,96 грн.
Підсумовуючи вище викладене, та відповідно до статті 33 ГПК України, в судовому порядку визнаються вимоги позивача про стягнення штрафу в сумі 32, 538,00 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 1 227,96 грн. Відповідно, у стягненні 1892,12 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами слід відмовити.
За правилами статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст.ст. 6, 8, 536 , 627, ч.3 статті 693, 712, 1048, 1054-1056 ЦК України, 265 ГК України та керуючись ст.ст. 4-7, 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Коростенський завод хімічного машинобудування" ( 11500, Житомирська область, м.Коростень, вул. Б.Хмельницького,18 , ідентифікаційний код 00217679) на користь Відкритого акціонерного товариства "Лукойл-Одеський нафтопереробний завод" ( 65041, Одеська область, м.Одеса, Суворовський район, Шкодова гора, 1/1, ідентифікаційний код 00152282) - 32, 538,00 грн. - штрафу , 1 227,96 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами, 337,65 грн. - державного мита, 111,73 грн.- витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. У стягненні 1892,12 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами відмовити.
Рішення господарського суду вступає в законну силу після закінчення 10-денного строку з дня підписання мотивованого рішення, оформленого відповідно до ст.84 ГПК України.
Суддя
" _____"________________2008 року
Віддрукувати:
1 - в справу
2 -3 сторонам