ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" липня 2008 р. Справа № 6/46-08
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів:
при секретарі ,
за участю представників сторін:
від позивача: Чайковська Н.А., довіреність №24 від 01.07.2008 р. (приймала участь в судовому засіданні 08.07.2008 р.),
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по виробництву і сервісному обслуговуванню Барська агрофірма "Лядова", м.Бар Вінницької області
на рішення господарського суду Вінницької області
від "27" березня 2008 р. у справі № 6/46-08 (суддя Говор Н.Д.)
за позовом Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна", м.Київ
до Відкритого акціонерного товариства по виробництву сільськогосподарської продукції і сервісному обслуговуванню Барська агрофірма "Лядова", смт.Бар Барського району Вінницької області
про стягнення 197164,22 грн.
з перервою в судовому засіданні, оголошеною згідно ст.77 ГПК України
з 08.07.2008 р. по 17.07.2008 р.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Вінницької області від 27.03.2008 р. у справі №6/46-08 позов Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна", м. Київ до Відкритого акціонерного товариства по виробництву сільськогосподарської продукції і сервісному обслуговуванню Барська агрофірма "Лядова", смт.Бар Барського району Вінницької області про стягнення 197164,22 грн. задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 108000,00 грн. заборгованості за кредитом, 48600,00грн. заборгованості за відсотками, 1566,00 грн. витрат з державного мита та 93,70 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказаний судовий акт та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що, на його думку, місцевим господарським судом порушено ст.77 ГПК України щодо відкладення розгляду справи, ст.4-3 ГПК України щодо засад змагальності судочинства та ст.22 ГПК України щодо рівності процесуальних прав сторін, в результаті чого судом прийнято необґрунтоване рішення.
Крім того, відповідач вважає, що судом першої інстанції прийнято до розгляду позовну заяву, в якій об'єднано вимоги по двох кредитних договорах №7 від 12.09.1994р. та №8 від 13.09.1994р., що унеможливило з'ясування судом дійсним обставин справи та призвело до неправильного вирішення господарського спору.
Як вказано в апеляційній скарзі, оскільки у зв'язку з виникненням простроченої заборгованості по кредитах і відсотках за користування ними 17.01.1997 р. державним нотаріусом Барської нотаріальної контори було вчинено виконавчий напис на договорі іпотеки №б/н від 21.05.1996 р. про стягнення з боржника на користь кредитора 163010 грн. позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав. А тому з посиланням на ст.76 Цивільного кодексу України (в редакції до 01.01.2004 р., відповідно до якої перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов; право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення свого права), скаржник вважає помилковим висновок суду першої інстанції про дотримання позивачем строку позовної давності. При цьому, відповідач вважає, що пропуск позивачем строку позовної давності є достатньою підставою для відмови в позові.
Незважаючи на те, що розгляд справи неодноразово відкладався, особа, що подала апеляційну скаргу свого представника для участі у справі не направила, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи була повідомлена належним чином, про що свідчить реєстр рекомендованої кореспонденції Житомирського апеляційного господарського суді від 27.06.2008 р.
З урахуванням приписів ст.101 ГПК України, нез'явлення в судове засідання сторони, повідомленої належним чином про дату, час та місце апеляційного розгляду справи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті за наявними матеріалами справи.
Представник позивача в судовому засіданні 08.07.2008 р. заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення господарського суду Вінницької області від 27.03.2008р. законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, перевіривши в повному обсязі законність та обґрунтованість оскаржуваного судового акту, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.
Як свідчать матеріали справи, 12 вересня 1994 року між сторонами у справі - банком "Україна" та ВАТ Барська агрофірма "Лядова" (позичальник), укладено кредитний договір №7, за яким банк зобов'язався надати позичальнику пільговий кредит в сумі 7648500000 крб. на строк до 3-х місяців до 01.12.1994 р. на оплату доручення №35 від 12.09.1994 р. за паливно-мастильні матеріали з оплатою за користування коштами 48 % річних (а.с.14-16).
Слід зазначити, що у відповідності до Указу Президента України від 25.08.1996р. "Про грошову реформу в Україні" сума 7648500000 крб. на даний час становить 76485,00 грн.
13 вересня 1994 року між тими ж сторонами укладено кредитний договір №8, за яким банк надав позичальнику - ВАТ по виробництву сільськогосподарської продукції і сервісному обслуговуванню Барська агрофірма "Лядова" кредит у сумі 7700000000 крб. (у відповідності названого вище Указу вказана сума становить 77000,00 грн.). Кредит надано на строк до 3 місяців до 01.12.1994р. на оплату доручення №112 від 13.09.1994р. з оплатою 48 відсотків річних за користування коштами (а.с.19-21).
З матеріалів справи вбачається, що додатковими угодами №1 від 30.04.1996 р. строк, на який надано кредити за вказаними кредитними договорами був пролонгований на 5 років зі сплатою заборгованості рівними частинами, починаючи з 30.04.1996 р. зі сплатою 10 відсотків річних, а за несплачену в строк заборгованість 15 відсотків річних.
Пунктом 2 додаткової угоди №1 передбачено наступне укладення договору застави майна позичальника, який є невід'ємною частиною кредитного договору.
21 травня 1996 року в забезпечення зобов'язань, прийнятих заставодавцем по кредитних договорах від 12.09.1994р. №7 та від 13.09.1994р. №8, між банком (заставодержатель) та ВАТ по виробництву сільськогосподарської продукції і сервісному обслуговуванню Барська агрофірма "Лядова" (заставодавець) укладено договір іпотеки, за яким заставодавець передав заставодержателю в заставу по заборгованості, що підлягає погашенню з 01.01.1997 року по 20.08.2000 року пункт дозборки, який розташований у смт.Бар, вул.Привокзальна,1, а також зернотік, розташований в с.Лядова Барського району Вінницької області (а.с.25-27).
Згідно пункту 13 договору іпотеки, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави з моменту настання терміну погашення заборгованості.
17 січня 1997 року державним нотаріусом Барської нотаріальної контори було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на передане в іпотеку заставне майно.
Вказаний виконавчий напис був переданий на примусове виконання до Відділу ДВС Барського районного управління юстиції.
10.10.2003 р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Барського РУЮ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з відсутністю у боржника майна, необхідного для погашення боргу. Дана постанова була скасована постановою від 23.04.2004 р., а 24.03.2004 р. державним виконавцем винесено постанову про відновлення виконавчого провадження.
В ході виконавчого провадження 23.02.2005 р. складено акт опису й арешту майна - пункт дозборки та зернотік на суму 200 тис.грн.
За скаргою позивача по справі на бездіяльність державного виконавця ВДВС Барського райуправління юстиції Барським районним судом Вінницької області винесено постанову від 12.10.2005 року, якою позов банку "Україна" задоволено та визнано бездіяльність державного виконавця по стягненню заборгованості з агрофірми "Лядова" на користь банку "Україна" неправомірною та зобов'язано його здійснити встановлені законодавством дії по виконанню виконавчих написів нотаріуса від 17.01.1997 р. у встановлені законом строки.
Разом з тим, 22 жовтня 2007 р. старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Барського РУЮ винесено постанову про повернення виконавчого напису від 17.01.1997 р. стягувачу у зв'язку з неможливістю його виконання (а.с.55-56).
Слід зазначити, у відповідності до двостороннього акту звірки взаємних розрахунків станом на 1 травня 2001 р. сторонами підтверджено наявність заборгованість відповідача за обома кредитними договорами в сумі 108000,00 грн.
30 січня 2008 року АКАПБ "Україна" звернувся до господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства по виробництву сільськогосподарської продукції і сервісному обслуговуванню Барська агрофірма "Лядова" про стягнення 197164,22 грн., з яких 108000,00 грн. заборгованості по кредиту, 48600,00 грн. відсотків за користування кредитом та 40564,22 грн. інфляційних.
Отже, станом на день подання позову про стягнення заборгованості за кредитом та відсотками виконавчий напис не був виконаний, а заборгованість не погашена.
Так, у відповідності до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, згідно ч.1 ст.546 ЦК України, є застава.
У відповідності до ст.572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Стаття 589 ЦК України, яка встановлює правові наслідки невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, вказує, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст.590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1,2 ст.590 Кодексу).
З урахуванням викладеного та матеріалів справи, підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 108000,00 грн.
Крім того, після вчинення виконавчого напису банком продовжено нарахування відсотків за користування кредитом. Так, за період з 30.11.2004 р. по 27.11.2007 р. позивачем нараховано 48600,00 грн. відсотків за користування кредитом за відсотковою ставкою 15% (відповідно до умов додаткової угоди №1).
Таким чином, позовні вимоги стосовно стягнення суми основного боргу та відсотків за користування кредитом правомірно задоволені судом першої інстанції.
Стосовно позовних вимог в частині збитків, завданих інфляцією, судова колегія вважає висновок суду про відмову в їх задоволенні обґрунтованим, зважаючи на той факт, що з розрахунку позивача (а.с.57-58) вбачається помилкове обчислення інфляційних; при цьому, позивачем неодноразово не виконувались вимоги ухвал суду щодо надання обґрунтованих розрахунків. Водночас, Господарським процесуальним кодексом України не встановлений обов'язок господарського суду здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних, інфляційних тощо.
Окрім того, позивачем не надано такого розрахунку, з якого суд першої інстанції міг би визначити величини, від яких можливо було обрахувати розмір інфляційних.
Як правильно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, право на позов про стягнення заборгованості за кредитними договорами виникло у позивача 01.05.2001р., оскільки строк виконання зобов'язання за договором наступив 30.04.01р., проте, в питанні щодо застосування строку позовної давності, суд дійшов помилкового висновку щодо необхідності поновлення пропущеного позивачем строку позовної давності, не врахувавши положень нового Цивільного кодексу України.
У відповідності до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (що набрав чинності 01.01.2004 р.), правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
У даному випадку строк пред'явлення позову не сплив до 01.01.2004р.
Тому, до спірних правовідносин сторін правила ЦК України щодо позовної давності застосовуються.
У відповідності до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Як передбачено ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, на відміну від ст.75 ЦК УРСР, згідно якої суди були зобов'язані застосувати позовну давність незалежно від заяв і бажання сторін, ч.3 ст.267 нового Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою зацікавленої сторони, причому така заява може бути зроблена лише під час розгляду справи до винесення рішення.
Як свідчить судова практика, зокрема п. 27 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.08р. №01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", якщо позивач звертається до суду з доводами про наявність поважних причин пропуску позовної давності та просить задовольнити позов, то таке звернення не можна вважати заявою про застосування строків позовної давності.
Таке звернення позивача викладене ним у позовній заяві від 23.01.08р.
З матеріалів справи вбачається, що заяви про застосування строку позовної давності від сторін не надходили до суду.
З врахуванням наведеного у даному випадку відсутні підстави для застосування ч.4 ст.267 ЦК України, а отже і для поновлення пропущеного строку позовної давності.
Незважаючи на помилковість мотиву суду в частині застосування строку позовної давності суд першої інстанції, з достатньою повнотою встановив обставини справи і дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення позову.
Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним та матеріалами справи.
Зокрема, щодо доводів скаржника про не дотримання судом першої інстанції норм процесуального права - ст.ст.77, 4-3, 22 ГПК України, слід зазначити, що згідно наявних матеріалів справи, розгляд справи по суті та прийняття рішення судом був здійснений за відсутності відповідача вже після відкладення розгляду справи за клопотанням останнього 26.02.2008 р.
Крім того, ст.59 ГПК України відповідачу надано право після одержання ухвали про порушення справи надіслати господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову, проте, наданим йому правом відповідач не скористався.
Зважаючи на викладене, та з урахуванням приписів ст.77 ГПК України, згідно якої якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, дії суду першої інстанції щодо прийняття рішення за відсутності представника відповідача, повідомленого належним чином про дату, час та місце розгляду справи (що також підтверджується матеріалами справи), не суперечать вимогам чинного процесуального законодавства.
Заперечення скаржника з приводу об'єднання в позовній заяві позовних вимог за двома кредитними договорами також не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються наведеним у статті 58 ГПК України, частиною 1 якої передбачено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
З урахуванням зазначеного, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по виробництву і сервісному обслуговуванню Барська агрофірма "Лядова", м.Бар Вінницької області залишити без задоволення, а рішення господарського суду Вінницької області від 27 березня 2008 р. у справі № 6/46-08 - без змін.
2. Справу №6/46-08 повернути до господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя
судді:
віддрук.прим.:
1 - до справи
2 - позивачу
3 - відповідачу
4 - в наряд