ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"26" жовтня 2006 р. Справа № 03/2705 а
Господарський суд Черкаської області, в складі: головуючого - судді Єфіменко В.В.,
з секретарем судового засідання Макарченко Н.П.;
за участю представників сторін:
від позивача: Слуцька Н.Ю., Дмитренко О.С. за довіреністю,
від відповідача: Сергієнко І.А., Кудрявцева Л.О. за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Черкаси
до Відкритого акціонерного товариства “Азот”, м.Черкаси,
про стягнення 1 473 678 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Заявлено позов про стягнення з відповідача штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця з мотивів порушення ним вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити.
Відповідач у письмовому запереченні на позов та його представники в судовому засіданні позовні вимоги не визнали посилаючись на те, що відповідач у 2005 році звітував у встановленому порядку про наявність в нього вільних робочих місць, та про загальну чисельність працівників на підприємстві і фактів відмови з боку відповідача в прийомі на роботу інвалідів зафіксовано не було. Зазначив, що органами, визначеними ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та п.10 Положення Про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інваліда, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995 р., інваліди для працевлаштування до відповідача направлені не були.
Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно ч.3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ст. 19 Закону для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання в 2005 році встановлювався норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працювало від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Керівники підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об’єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).
Ст. 20 Закону передбачено, що підприємства (об’єднання), установи, організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, не пізніше 15 квітня наступного року, штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об’єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Отже, у разі невиконання підприємством в 2005 році встановленого законом нормативу, воно зобов’язане сплатити штрафні санкції не пізніше 15 квітня 2006 року.
У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства, установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Аналіз зазначених положень Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в України” дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 ст. 18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу 2 пункту 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджений постановою КМУ №1434 від 26.09.02р.), згідно з яким завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту 3 пункту 4 та підпункту 3 пункту 5 цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та здійснювати перевірки підприємств щодо нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Як вбачається із матеріалів справи, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу в 2005 році у відповідача складала 5412 особи, чотири відсотки від цієї кількості складає 216, тобто для відповідача норматив на 2005 рік складав 216 робочих місця для працевлаштування інвалідів, з яких 123 числиться в штаті працівників, отже, в 2005р. інвалідом було не зайнято 93 робочих місця.
Суд враховує, що відповідач є хімічним підприємством, де застосовується пожежовибухобезпечні та токсичні речовини. Підвищена небезпека підприємства визначається зберіганням значних об”ємів таких речовин як аміак, хлор та інші.
Згідно Закону України “Про об”єкти підвищеної небезпеки”, Постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 р. № 956 “Про ідентифікацію та декларування безпеки об”єктів підвищеної небезпеки” відповідача віднесено до підприємства, на якому діє два об”єкти підвищеної небезпеки:
- об”єкт № 1 з першим класом підвищеної небезпеки –це промислова площадка, до якої входять всі основні цехи з міжцеховими комунікаціями та ряд допоміжних цехів;
- об”єкт № 2 з другим класом підвищеної небезпеки –це цех очищення промислових стічних вод та склад хлору.
Відповідно до вимог Наказу Міністерства охорони здоров”я СРСР від 29.08.1989 р. № 555 інваліди не можуть обслуговувати складні технологічні процеси через складність робіт, небезпечність, наявність шкідливих речовин та шкідливих виробничих факторів, що потребує відповідності стану здоров”я і спеціальної підготовки.
Ст. ст. 72, 73 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що у відповідача працює 123 особи, які мають групу інвалідності, зайняті на робочих місцях із звичайними умовами праці, і у відповідності з вимогами чинного законодавства, вони не можуть бути допущені на робочі місця із шкідливими умовами праці.
Середньооблікова чисельність працівників відповідача у 2005 р. становила 5412 осіб. У звичайних умовах праці в товаристві працює 450 працівників. Ці працівники займають посади керівників, спеціалістів відділів, де необхідно мати високу кваліфікацію, великий досвід роботи на підприємстві.
Суд вважає обгрунтованими доводи відповідача про те, що обов”язком діючого в складі Мінпраці Черкаського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, та інших органів, визначених ст. 18 Закону та п.10 Положення є працевлаштування інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров”я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок, відповідно до висновків МСІ-1І-С.
Відповідач у 2005 р. звітував у встановленому порядку про наявність в нього вільних робочих місць, та про загальну чисельність працівників на підприємстві. Фактів відмови з боку відповідача в прийомі на роботу інвалідів в 2005 р. зафіксовано не було. Проте, органами, визначеними ст.18 Закону та п.10 Положення, інваліди для працевлаштування до відповідача направлені не були.
Таким чином, невідповідність кількості працюючих у відповідача у 2005 р. інвалідів встановленому ст. 19 Закону нормативу (працювало 120 інвалідів при нормативі 214 працівників-інвалідів), є наслідком невиконання визначеними ст. 18 Закону органами обов”язку по виявленню та працевлаштуванню інвалідів.
Позивач не надав доказів того, що ним у 2005 році для працевлаштування у відповідача направлялись інваліди, або відповідачем було відмовлено у працевлаштуванні кому-небудь з інвалідів.
Суд приходить до висновку, що відповідач здійснив всі можливі заходи по самостійному розшуку та працевлаштуванню інвалідів на підприємстві, його вина в відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів не доведена, тому штраф як адміністративно-господарська санкція не може бути застосована, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст.94, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-
ПОСТАНОВИВ:
У позові відмовити повністю.
Про апеляційне оскарження постанови може бути подана заява до Київського міжобласного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови і апеляційна скарга протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
СУДДЯ В.В. Єфіменко